Ухвала КЦС ВС № 757/39474/19-ц

Ухвала 12 серпня 2021 року місто Київ справа № 757/39474/19-ц провадження № 61-9739ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках» про скасування наказу і поновлення на роботі, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 09 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підписана та подана від імені заявника адвокатом Панченком Олександром Віталійовичем, повноваження якого підтверджено копією ордеру від 01 липня 2019 року. У касаційної скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 12 листопада 2020 року, копію якого адвокатом отримано засобами поштового зв`язку 11 травня 2021 року, докази отримання містяться в матеріалах справи. Додатково зазначено, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції позивачу не вручено. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для її виконання. Врахувавши, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено 12 листопада 2020 року, повний текст складено 17 листопада 2020 року, проте касаційна скарга подана 09 червня 2021 року, тобто із пропуском визначеного процесуального строку, суд касаційної інстанції визнав обов`язок заявника навести обґрунтовані доводи неможливості отримання протягом шести місяців копії оскаржуваного рішення та надати відповідні докази. Суд касаційної інстанції, залишаючи касаційну скаргу без руху, констатував, що самий лише факт отримання уповноваженим стороною представником копії оскаржуваного рішення поза межами розумного строку (у цьому випадку приблизно за спливом шести місяців з дня складання його тексту) без наведення об`єктивних причин із наданням відповідних доказів неможливості отримання оскаржуваного рішення протягом усього цього періоду не може свідчити про безумовне підтвердження наявності цих причин та визнання їх поважними. Також Верховний Суд визнав за необхідне подання заявником виправленої касаційної скарги, в якій процесуальну вимогу касаційної скарги належало викласти відповідно до її мотивувальної частини, а саме, щодо оскарження рішення суду першої інстанції. Від заявника у серпні 2021 року засобами поштового зв`язку надійшла виправлена редакція касаційної скарги, в якій він просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Також подана заява, у якій заявник просить поновити строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, про ухвалення якої заявнику стало відомо із тексту постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року, ухваленої у цій справі та отриманої ОСОБА_1 25 березня 2021 року. Звернення заявника до судів першої та апеляційної інстанцій із вимогою про повідомлення про стан розгляду його апеляційної скарги на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року, вручення копії рішення за наслідками перегляду цього рішення не мали позитивного результату, копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції отримано адвокатом цієї сторони 11 травня 2021 року. На переконання заявника, зазначені обставини, підтверджують поважність причини пропуску строку звернення заявника із касаційною скаргою. Верховний Суд вивчив подане клопотання, касаційну скаргу та додані документи, за результатом чого зробив висновок, що зазначені причини пропуску строку не можуть бути визнанні поважними з огляду на таке. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. У §§ 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року). Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року). Порядок і строки подання касаційної скарги визначено положеннями частин першої-другої статті 390 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Оскаржуване рішення судом апеляційної інстанції ухвалено 12 листопада 2020 року, повний текст складено 17 листопада 2020 року. Із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року заявник звернулася 09 червня 2021 року, тобто з пропуском строку звернення з касаційною скаргою. Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Усуваючи недоліки, ОСОБА_1 додатково зазначив, що про ухвалення оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року він дізнався із тексту постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року, отриманої ним 25 березня 2021 року. Наведене свідчить про те, що принаймні починаючи з 25 березня 2021 року заявник був обізнаний про оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, що дає підстави для висновку про те, що заявник мав об`єктивну можливість з цього часу вчинити процесуальні дії особисто або через представника задля своєчасного звернення до суду касаційної інстанції з відповідною скаргою. За наведених обставин Верховний Суд констатує, що з часу, коли ОСОБА_1 дізнався про оскаржуване рішення - 25 березня 2021 року, до часу подання 09 червня 2021 року касаційної скарги минуло понад два місяці, втім, заявник не обґрунтовує будь-якими достатніми та належними письмовими доказами об`єктивну неможливість його звернення із касаційною скаргою протягом усього цього періоду. Тобто, заявник, стверджуючи, що про оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції від 12 листопада 2020 року, повний текст якого складено 17 листопада 2020 року, який оприлюднено на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 20 листопада 2020 року, він дізнався 25 березня 2021 року, зобов`язаний був вчинити процесуальні дії щодо оскарження зазначеного рішення у межах тридцятиденного строку з часу, коли заявник дізнався про таке рішення, не допускаючи процесуальної поведінки, яка зумовила негативні наслідки значного пропуску зазначеного строку. Додатково Верховний Суд враховує процесуальну поведінку заявника в цілому, зокрема те, що протягом періоду з моменту ухвалення 12 листопада 2020 року рішення суду апеляційної інстанції та часу, коли заявник дізнався про його ухвалення - 25 березня 2021 року, минуло понад чотири місяці, тобто зазначене свідчить, що заявник тривалий період часу не цікавився поданою ним апеляційною скаргою, разом з цим подані до касаційної скарги та заяви про поновлення процесуального строку заяви від 19 березня 2021 року, направленої Київському апеляційному суду, та від 30 березня 2021 року, направленого до Печерського районного суду міста Києва із вимогами про повідомлення про рух апеляційної скарги та вручення копії судового рішення, не свідчать про добросовісну процесуальну поведінку ОСОБА_1 . Отже, обставини, наявністю яких ОСОБА_1 обґрунтовує поважність причин пропуску процесуального строку, є такими, що не свідчать про наявність дійсних істотних перешкод чи труднощів, підтверджених достатніми та належними доказами, для звернення з касаційною скаргою у строки, визначені ЦПК України. Аналізуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що ОСОБА_1 пропустив строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, докази на підтвердження поважності причини пропуску цього строку заявником не надано, відповідно, відсутні підстави для його поновлення. Викладене переконливо свідчить, що станом на 13 серпня 2021 року вимоги ухвали Верховного Суду від 23 червня 2021 року ОСОБА_1 не виконав повністю. Викладені обставини унеможливлюють відкриття касаційного провадження за згаданою касаційною скаргою та зумовлюють такі процесуальні наслідки, як повернення касаційної скарги. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За змістом статті 185 ЦПК України якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику. Оскільки у встановлений Верховним Судом строк, станом на 13 серпня 2021 року, недоліки касаційної скарги заявник повністю не усунув, підстави для продовження строку усунення недоліків відсутні, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявникові. Суд роз`яснює, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках» про скасування наказу і поновлення на роботі, вважати неподаною та повернути заявникові. Роз`яснити заявникові право повторного звернення з касаційною скаргою. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Погрібний