Постанова Чернівецький апеляційний суд № 724/481/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 року м. Чернівці справа № 724/481/21 провадження №22-ц/822/755/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І. секретаря Конецької Д.Г. з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 учасники справи: позивач ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний виконавець Кошкер Іван Анатолійович апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року, головуючий у першій інстанції Єфтеньєв О.Г. ВСТАНОВИВ Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 у березні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного виконавця Кошкера А.І. про визнання договору недійсним. Просив визнати договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позики від 1 квітня 2016 року, на підтвердження якого складено розипску від 1 квітня 2016 року на суму 64000 доларів США, недійсним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного виконавця Кошкера І.А. про визнання розписки та договору позики недійсними закрито. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає, що висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не відповідають нормам процесуального права. Вважає, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Судом першої інстанції у відповідності до ч. 1 ст. 256 ЦПК не роз`яснено позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Також судом першої інстанції не дотримано положення ч.2 ст. 206 ЦПК України, не роз`яснено позивачу наслідки вчинення відповідної процесуальної дії та не з`ясовано підставу закриття провадження у справі. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного виконавця Кошкера А.І. про визнання договору недійсним, суд першої інстанції керувався положеннями п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та дійшов висновку, що спір у цій справі не може бути переданий на вирішення судів України, що є окремою підставою для закриття провадження у справі. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації та проживає на території Російської Федерації, відсутні відомості про наявність у нього рухомого чи нерухомого майна на території України, пунктом 4.2 договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позики від 1 квітня 2016 року визначено Перший Арбітражний третейський суд, якому підсудний даний спір. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики від 1 квітня 2016 року у м.Грайворон Белгородської області Російської Федерації. ОСОБА_5 вчинено розписку від 1 квітня 2016 року у м.Грайворон, за якою отримав від ОСОБА_4 за договором позики грошові кошти в сумі 64000 доларів США, які зобов`язується повернути до 1 квітня 2017 року. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 січня 2020 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 1 квітня 2016 ркоу в сумі 1723520 грн. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови Відповідно до частини 1, 2 статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України ( частина 1 статті 497 ЦПК України). У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи. ЦПК України передбачає, загальну, територіальну та виключну підсудність. У той же час Закон України «Про міжнародне приватне право» (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. За приписами пунктів 1 і 2 частини першої статті 76 Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Отже, досягнення домовленості визначення виключної юрисдикції компетентного суду іншої країни у правовідносинах сторін вказує на пріоритетний характер такої домовленості, оскільки вона не суперечить встановленому національним законодавством порядку врегулювання таких правовідносин. Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, що, в свою чергу, не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, але й виключає можливість вирішення такого спору в суді іншої держави. Випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України визначені статтею 77 Закону. Умови договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позики від 01 квітня 2016 року не містять положень про підсудність спорів, які виникають з його виконання, судам України. Навпаки, п.4.2 наведеного договору передбачено що: «Все споры и разногласия, вытекающие из настоящего договора подлежат разрешению в первом Арбитражном третейском суде (ОГРН1127746264711, г.Белгород, ур.Н.Островского, 22)». Тобто сторони дійшли згоди про підсудність спору конкретному суду Російської Федерації, а саме Першому Арбітражному третейському суду (м.Белгород, вул. М.Островського, 22). Водночас стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає й інші випадки підсудності справ з іноземним елементом судам України, зокрема якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Однак ці підстави є "послідуючими" після договірної підсудності і є визначальними лише у випадку відсутності будь-якої домовленості сторін про вибір суду. Спір у цій справі не відноситься до випадків виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом, перелік яких наведений у приписах Закону України «Про міжнародне приватне право». З огляду на те, що сторони не передбачили у договорі підсудність спорів судам України, враховуючи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо виключної підсудності, а також беручи до уваги домовленість сторін, викладену в п. 4.2 договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позики від 01 квітня 2016 року, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що спір не підлягає вирішенню судами України. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_3 оскаржується ухвала Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року з підстав правильності визначення підсудності цього спору судам України за правилами цивільного судочинства чи судам іншої держави (Російської Федерації). Питання стосовно необхідності розгляду цього спору судами України чи судом іншої держави стосується виведення спору з-під компетенції національних судів і за своєю правовою природою належить до питань визначення підсудності відповідного спору. Близька за змістом правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 910/5430/18. З огляду на встановлені обставин справи, суд першої інстанції здійснив правильне застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. В абзаці другому частини другої статті 376 ЦПК України зазначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Водночас посилання ОСОБА_3 на не здійснення судом першої інстанції у відповідності до ч. 1 ст. 256 ЦПК роз`яснення позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи не свідчать про наявність підстав для скасування цхвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права З огляду на наведене ухвала Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року постановлена з додержанням норм процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 8 серпня 2021 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді Н.К. Височанська М.І. Кулянда