Постанова 4875 № 922/2725/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/2725/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Лакіза В.В. за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І., за участю представників сторін: від позивача - ШЕНК Ольга - на підставі Ордеру Серії АІ №1178837 від 30.11.2021р.; від відповідача - ХАЛАБУРДІН Святослав - на підставі Ордеру Серії АХ №1063638 від 16.08.2021р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", м.Любляна, Республіка Словенія, (вх.№3712 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 (суддя Жельне С.Ч., постановлену в Харків об 11:41год., дата складення повного тексту - 22.11.2021р.) за позовом: Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", м.Любляна, Республіка Словенія, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Констант Лідер ХХI", м.Харків, про стягнення коштів 12989242,60євро, ВСТАНОВИВ: 08.07.2021р. Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констант Лідер ХХI" про стягнення кредитної заборгованості в загальному розмірі 12989242,60євро, з яких 8251097,48євро заборгованості за кредитом, 2220542,77євро заборгованості за процентами, 2517050,17євро договірної пені за несвоєчасну сплату кредиту; 150,00євро іншої заборгованості, 7,28євро інших процентів, 291,75євро іншої заборгованості та 103,18євро інших процентів. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором довгострокового кредитування №5705/07 від 21.09.2007р. (з урахуванням всіх додаткових угод до нього), кредитором, за яким є позивач, як універсальний правонаступник Фактор-банку ТОВ. Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 задоволено клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі; закрито провадження у справі №922/2725/21. Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статі 366 Господарського процесуального кодексу України, статей 1, 43, 76, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" мотивовані тим, що Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, тобто на укладення так званої "прерогаційної угоди", що в свою чергу, не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, але й виключає можливість вирішення такого спору в суді іншої держави. Зі змісту укладеного між сторонами договору довгострокового кредитування №5705/07 від 21.09.2007р., а саме статті ХІ вбачається, що кредитний договір регулюється на підставі законодавства Республіки Словенія. Будь-які розбіжності, що походять із цього кредитного договору, які не було вирішено сторонами договору шляхом переговорів на підставі положень цього договору, повинні бути врегульовані в компетентному суді м. Любляни, Республіка Словенія. Отже, в даному випадку умовами договору кредитування сторони не передбачили підсудність спорів, які виникають з його виконання, судам України. Натомість сторони дійшли згоди про підсудність спору компетентному суду м.Любляни, Республіка Словенія. З огляду на те, що сторонами було обрано право, що підлягає застосуванню до спірних відносин та визначено відповідну підсудність, що цілком відповідає положенням Закону України "Про міжнародне приватне право" і виключає можливість розгляду справи в господарських судах України, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спір у даній справі не підлягає розгляду в господарських судах України та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" з ухвалою місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 та направити справу до господарського суду Харківської області для продовження розгляду справи по суті. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом було порушено як норми матеріального так і процесуального права, не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також умовам укладеного між сторонами договору, що призвело до передчасного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, апелянт зазначає, що статтею 23 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави. В юридичній доктрині така угода сторін має назву "прерогаційної угоди". Вказана стаття процесуального кодексу є бланкетною та відсилає для вирішення питання підсудності справи іноземним судам до інших законодавчих актів та міжнародно-правових договорів України. При цьому, як слідує з вказаної статті, право сторін укласти "прерогаційну угоду" прямо обумовлено існуванням відповідних законодавчих актів і міжнародно-правових договорів України, тобто не існує автономно без них. Проте, ані Господарський процесуальний кодекс України, ані норми Закону України "Про міжнародне приватне право", який встановлює порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з іншими, ніж український правопорядок, не визначає випадків, коли сторони можуть укласти "прерогаційну угоду" про передачу спорів між ними, підсудних українським судам, на розгляд іноземного суду. Відповідно до чинного законодавства України, лише у випадку, якщо право укладати "прерогаційну угоду" передбачене міжнародною угодою, регулювання якої поширюється на сторін, останні мають право передавати вирішення спорів між ними іноземному суду. Проте, як зазначає апелянт, відповідна угода між Україною та Республікою Словенія, яка б надавала сторонам право визначати підсудність справ між ними іноземним судом відсутня. Отже, за наведених обставин, апелянт вважає безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, тобто на укладення так званої "прерогаційної угоди", що в свою чергу, не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, але й виключає можливість вирішення такого спору в суді іншої держави. Крім того, посилаючись на положення статей 73, 75, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та правову позицію викладену у постанові Київського апеляційного суду від 14.07.2021р. у справі №761/38133/19 та у постанові Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі №161/12681/16-ц, апелянт зазначає про те, у разі, якщо іноземна особа вважає, що її права та інтереси порушує особа, яка має місцезнаходження або майно в Україні, така іноземна юридична особа має право звертатись до українського суду за захистом свої прав та інтересів. З огляду на те, що права та інтереси позивача були порушені відповідачем внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору, що призвело до виникнення в останнього заборгованості у розмірі 12989242,60 євро, а офіційним місцезнаходженням відповідача, юридичної особи створеної та зареєстрованої у встановленому законодавством порядку, є Україна, а саме: Харківська область, м.Харків, вул.Малом`ясницька, буд.2, апелянт вважає правомірним своє звернення з відповідним позовом до господарського суду Харківської області. Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що господарським судом першої інстанції всупереч положенням чинного законодавства було передчасно закрито провадження у справі, з огляду на, начебто, можливість передачі спору, підсудного господарському суду Харківської області, на розгляд іноземного суду за домовленістю сторін, чим фактично було позбавлено позивача права на доступ до правосуддя передбачене статтею 4 Господарського процесуального кодексу України та частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Апелянт також наголошує, що є юридичною особою, що належить Республіці Словенія і займає одну з ключових позицій у банківській системі Республіки Словенія. Отже, безпідставне закриття провадження у даній справі, в якій позивач намагається захистити своє порушене право і стягнути прострочену заборгованість з українського підприємства не тільки порушує право позивача, як юридичної особа, на справедливий суд, а й завдає шкоду Республіці Словенія і її банківській системі. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21; встановлено відповідачу строк до 21.12.2021р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання; встановлено учасникам справи строк до 21.12.2021р. для подання заяв, клопотань тощо; ухвалено господарському суду Харківської області невідкладно надіслати на адресу Східного апеляційного господарського суду матеріали справи №922/2725/21; призначено справу до розгляду на 22.12.2021р. 20.12.2021р. відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№14901), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 залишити без змін. У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 22.12.2021р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 та направити справу до господарського суду Харківської області для продовження розгляду справи по суті. Представник апелянта заперечив проти вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", просив відмовити в її задоволенні, ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 залишити без змін. Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, оскільки представники сторін з`явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скарги в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 21.09.2007р. між Фактор-банк ТОВ Тивольска цеста , 48, м. Любляна, Республіка Словенія (FACTOR BANKA d.d., Tivolska cesta 48, Ljubljana, Republik of Slovenia) (надалі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констант Лідер ХХI" вул. Артема, 8, м.Харків, Україна (надалі - позичальник) було укладено договір про довгострокове кредитування №5707/07 (надалі - договір кредитування т.1 а.с.28-44), відповідно до умов якого банк надає позичальнику ,а позичальник приймає від банку довгостроковий кредит у розмірі 12000000,00 євро, строк повернення якого до 31.12.2016р. (стаття 1 договору кредитування, в редакції додаткової угоди від 15.03.2012р. №4К т.1 а.с.89-94, та стаття 3 договору кредитування, в редакції додаткової угоди від 02.02.2015р. №6 К т.1 а.с.113-121). Статтею VI договору кредитування встановлено обов`язок позичальника сплатити банку основну суму кредиту, сплачувати проценти за кредитом, штрафні проценти, комісії та інші витрати, передбачені даним договором, в строки, в валюті та в порядку, передбаченому договором. Відповідно до статті XI сторонами договору кредитування було узгоджено, що кредитний договір регулюється на підставі законодавства Республіки Словенія. Будь-які розбіжності, що походять із цього кредитного договору, які не було вирішено сторонами договору шляхом переговорів на підставі положень цього договору, повинні бути врегульовані в компетентному суді м. Любляни, Республіка Словенія. Крім того, між сторонами договору також було укладено додаткові угоди до договору кредитування від 18.12.2007р. №1К, від 30.07.2010р. №2К, від 18.03.2011р. №3К, від 31.03.2013р. №5К, якими було узгоджено внесення відповідних змін, зокрема, щодо порядку надання суми кредиту та умов кредитування (т.1 а.с.58-60, 67-70, 78-82, 102-107). Договір кредитування (з урахуванням всіх додаткових угод до нього) було зареєстровано Національним банком України, що підтверджується нотаріально засвідченою копією реєстраційного свідоцтва Національного банку України №79 від 18.10.2007р. з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову та листом Національного банку України №25-0020/11610 від 14.02.2017р. (т.1 а.с.140-147) Матеріалами справи також підтверджується, що Фактор-банк ТОВ, м. Любляна, Республіка Словенія (FACTOR BANKA d.d., Ljubljana, Republik of Slovenia) було банківською установою, зареєстрованою за законодавством Республіки Словенія. Проте, з витягу з судового/комерційного реєстру Словенської Республіки та витягу з реєстру підприємств Республіки Словенія вбачається, що у 2016 році Фактор-банк ТОВ було ліквідовано шляхом його поглинання з відчуженням у процесі ліквідації всіх його активів і зобов`язань на користь приймаючої компанії, а саме: Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", що є діючим державним підприємством Республіки Словенія (т.1 а.с.156-159). Відповідно до умов договору про злиття від 03.02.2016р.(т.1 а.с.176-191) укладеного між Фактор-банк ТОВ, м. Любляна, Республіка Словенія (FACTOR BANKA d.d., Ljubljana, Republik of Slovenia) та Акціонерним товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", м.Любляна, Республіка Словенія (Druzba za upravljane terjatev bank d.d, Ljubljana, Republik of Slovenia), всі активи та зобов`язання Фактор-банк ТОВ було передано Акціонерному товариству "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", як поглинаючій компанії-правонаступнику. За рішенням районного суду м. Любляни №2016/7525 від 19.02.2016р. Фактор-банк ТОВ було видалено з Судового Реєстру та Реєстру підприємницької діяльності Республіки Словенія (т.1 а.с.168-170). У зв`язку із вказаними обставинами, 17.11.2016р. між Акціонерним товариством "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" м.Любляна, Республіка Словенія (Druzba za upravljane terjatev bank d.d, Ljubljana, Republik of Slovenia), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констант Лідер ХХI" (м..Харків, Україна) було укладено додаткову угоду №7К до договору кредитування (т.1 а.с.129-134), відповідно до умов якої сторонами було погоджено заміну сторони кредитодавця (банку - Фактор-банк ТОВ) на Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д". Отже, з урахуванням вказаних обставин, Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" м.Любляна, Республіка Словенія (Druzba za upravljane terjatev bank d.d, Ljubljana, Republik of Slovenia) є універсальним правонаступником Фактор-банк ТОВ, м. Любляна, Республіка Словенія (FACTOR BANKA d.d., Ljubljana, Republik of Slovenia), що підтверджується належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи. З витягу з судового/комерційного реєстру Словенської Республіки та витягу з реєстру підприємств Республіки Словенія вбачається, що Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" є резидентом Республіки Словенія, зареєстроване та здійснює свою діяльність за законодавством вказаної держави, що свідчить про те, що позивач є іноземною юридичною особою (т.1 а.с.156-159). Отже, спір у даній справі виник між резидентом та нерезидентом України, а спірні правовідносини виникли з договору про довгострокове кредитування №5707/07 від 21.09.2007р. (з урахуванням додаткових угод до нього від 18.12.2007р. №1К, від 30.07.2010р. №2К, від 18.03.2011р. №3К, від 15.03.2012р. №4К, від 31.03.2013р. №5К, від 02.02.2015р. №6К). Звертаючись до суду з відповідним позовом, Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д", як універсальний правонаступник Фактор-банк ТОВ, за договором кредитування, посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним договором в частині повного та своєчасного погашення заборгованості, що і стало підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права (т.1 а.с.1-380). Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у даній справі закрито провадження у справі, з підстав викладених вище (т.3 а.с.74-79). Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи наступне. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 вказаного Кодексу). Параграфом 3 глави 2 Господарського процесуального кодексу України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність). Відповідно до частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Згідно з приписами частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Частиною четвертою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Як було зазначено вище, з витягу з судового/комерційного реєстру Словенської Республіки та витягу з реєстру підприємств Республіки Словенія вбачається, що Акціонерне товариство "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" є резидентом Республіки Словенія, зареєстроване та здійснює свою діяльність за законодавством вказаної держави, що свідчить про те, що позивач є іноземною юридичною особою (т.1 а.с.156-159). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Констант Лідер ХХI" м.Харків, Україна, взятих на себе зобов`язань за договором довгострокового кредитування №5705/07 від 21.09.2007р. (з урахуванням всіх додаткових угод до нього) кредитором, за яким є позивач, як універсальний правонаступник Фактор-банку ТОВ. Отже, спір у даній справі виник між резидентом та нерезидентом України, а спірні правовідносини виникли з договору про довгострокове кредитування №5707/07 від 21.09.2007р. (з урахуванням додаткових угод до нього від 18.12.2007р. №1К, від 30.07.2010р. №2К, від 18.03.2011р. №3К, від 15.03.2012р. №4К, від 31.03.2013р. №5К, від 02.02.2015р. №6 К). Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 Господарського процесуального кодексу України). Разом з тим, у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої статтею 11 Господарського процесуального кодексу України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України. Згідно з частиною першою статті 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судова колегія зазначає, що питання, які виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до приписів частини першої статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. За приписами статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Отже, з урахуванням пункту 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони прямо передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності, коли таке право у сторін відсутнє. У відповідності до статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України. Таким чином, Законом України "Про міжнародне приватне право" встановлені підстави визначення підсудності справи з іноземним елементом судам України. Статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплено, що сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи. З аналізу вказаних правових норм випливає, що Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, тобто на укладення так званої "прерогаційної угоди", що в свою чергу, не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, але й виключає можливість вирішення такого спору в суді іншої держави. Крім того, судова колегія зауважує, що хоча стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" не є вичерпною і передбачає й інші випадки підсудності справ з іноземним елементом судам України, однак, ці підстави є послідуючими після договірної підсудності, і є визначальними лише у випадку відсутності будь-якої домовленості сторін про вибір суду. Таким чином, досягнення домовленості про застосування права іншої країни і визначення виключної юрисдикції компетентного суду цієї країни у правовідносинах сторін, що ґрунтуються на вказаних принципах, вказує на пріоритетний характер такої домовленості, оскільки вона не суперечить встановленому національним законодавством порядку врегулювання таких правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018р. у справі №907/637/17, яка в силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховується судом апеляційної інстанції при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин в межах даної справи. Отже, з огляду на положення Закону України "Про міжнародне приватне право" та правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12.03.2018р. у справі № 907/637/17, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, доводи апелянта про відсутність у сторін договору права на укладення "прерогаційної угоди" про передачу спорів між ними на вирішення іноземних судів, за відсутності міжнародної угоди, яка б надавала їм відповідне право. Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору довгострокового кредитування №5705/07 від 21.09.2007р., а саме статті ХІ, кредитний договір регулюється на підставі законодавства Республіки Словенія. Будь-які розбіжності, що походять із цього кредитного договору, які не було вирішено сторонами договору шляхом переговорів на підставі положень цього договору, повинні бути врегульовані в компетентному суді м. Любляни, Республіка Словенія. Отже, умови договору кредитування не містять положень, які передбачали б підсудність справи з питань, що виникають з нього судам України. Спір у даній справі не відноситься і до випадків виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом, перелік яких наведений у приписах Закону України "Про міжнародне приватне право". При цьому, судова колегія наголошує, що положення частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" підлягають застосуванню за виключенням і з урахуванням того випадку, коли є угода сторін про передачу спору на вирішення суду іншої держави (у даному випадку, сторони за взаємною згодою передали спір, пов`язаний з договором, на вирішення суду іншої держави Республіки Словенія). Тобто, вказані в частині 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" випадки є наслідком визначеної в договорі підсудності і є визначальними лише у випадку відсутності будь-якої домовленості сторін про вибір іноземного суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021р. у справі №925/467/20. За наведених обставин, доводи апелянта з посиланням на положення статей 73, 75, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо підсудності даної справи українському суду, а саме: господарському суду Харківської області з огляду на факт місцезнаходження відповідача на території України, не спростовують наявності угоди позивача та відповідача стосовно того, що всі спірні питання, які не було вирішено сторонами договору шляхом переговорів на підставі положень цього договору, повинні бути врегульовані в компетентному суді м. Любляни, Республіка Словенія. Щодо посилань апелянта на судову практику, а саме на правову позицію викладену у постанові Київського апеляційного суду від 14.07.2021р. у справі №761/38133/19 та постанові Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі №161/12681/16-ц, в яких як стверджує останній, обставини справи є подібними даній справі, колегія суддів зазначає наступне. Як стверджує апелянт, судами у вказаних постановах було сформульовано висновок про наявність права сторін щодо передачі спорів на вирішення іноземному суду при укладенні "прерогаційних угод" лише за наявності міжнародної угоди, регулювання якої поширюється на сторін. Так, частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Судова колегія враховує, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020р. у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018р. №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018р. №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018р. №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі №910/8956/15 та 13.09.2017р. у справі №923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №757/31606/15-ц). Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 14.07.2021р. у справі №761/38133/19 вбачається, що судом досліджувались обставини щодо права позивача звернутись за правовим захистом до українського суду за наявності в укладеному між сторонами у справі договору позики положення про виняткову підсудність спорів, що виникають з договору, судам Англії та Уельсу. За результати перегляду даної справи судом було сформульовано висновок про те, що сторони договору не є громадянами Англії та Уельсу, у зв`язку із чим, при укладенні прерогаційної угоди не мали права передавати спір на вирішення іноземним судам Англії та Уельсу. Щодо посилань апелянта на постанову Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі №161/12681/16-ц, судова колегія зазначає, що в межах касаційного перегляду даної справи судом досліджувалась наявність правових підстав для визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду. Отже, за наведених обставин, судова колегія вважає, що судові рішення, на яке посилається апелянт, прийнято за наслідком розгляду спорів з підстав не аналогічних даному та при наявності різних фактичних обставин, у зв`язку із чим підстави для врахування позицій, наведених у вказаних апелянтом справах - відсутні. Враховуючи вищевикладене, що сторони не передбачили в договорі кредитування підсудність спорів судам України, враховуючи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо виключної підсудності, а також беручи до уваги домовленість сторін, викладену в статті ХІ, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, у зв`язку із чим, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про законодавчу заборону позбавлення його права на звернення до господарського суду з огляду на приписи частин першої та четвертої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторони власним волевиявленням та за взаємною згодою реалізували своє право на передачу спору (спорів) за договором на вирішення суду іншої держави, уклавши "прерогаційну угоду" про розгляд справи в іноземному державному суді. Наслідки реалізації такого права скаржник помилково трактує як "позбавлення права" на звернення до господарського суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021р. у справі №925/467/20. З огляду на встановлені під час апеляційного перегляду даної справи обставини, на переконання судової колегії, очевидним є намір сторін передати всі розбіжності, що походять з умов договору довгострокового кредитування саме на вирішення суду іншої держави (Республіка Словенія), виключивши при цьому підсудність таких спорів судам України. Судова колегія також враховує, що належних та достатніх доказів на підтвердження того, що апелянту було відмовлено у відкритті провадження за його позовом у повноважному суді міста. Любляни, Республіка Словенія (як зазначено в договорі довгострокового кредитування) суду не надано. Отже, безпідставними та необґрунтованими є доводи апелянта про те, що закриття провадження у даній справі, в якій позивач намагається захистити своє порушене право і стягнути прострочену заборгованість з українського підприємства не тільки порушує право позивача, як юридичної особи, яка належить Республіці Словенія, на справедливий суд, а й завдає шкоду вказаній державі та її банківській системі. Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки господарського суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків господарського суду першої інстанції не спростовують, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта. Керуючись ст.ст. 254, 255, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, \

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДРУЖБА ЗА УПРАВЛЯНЕ ТЕРЯТЕВ БАНК, Д.Д" залишити без задоволення. Ухвалу господарського суду Харківської області від 17.11.2021р. у справі №922/2725/21 залишити без змін. Повний текст постанови складено 22 грудня 2021р. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий суддя О.В. Плахов Суддя Л.М. Здоровко Суддя В.В. Лакіза