LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Сумський апеляційний суд591/6674/17

від 13.02.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2024 року м.Суми Справа №591/6674/17 Номер провадження 22-ц/816/203/24 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М., в присутності позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Ревою Оксаною Олегівною, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 серпня 2023 року у складі судді Клименко А.Я., ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 28 серпня 2023 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору безвідплатного відступлення права вимоги, в с т а н о в и в : У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір безвідплатного відступлення права вимоги від 18 вересня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Змінивши підстави позову (т.2, а.с. 109-112), вказувала на те, що з рішення московського міського суду у справі №02-7197/2016 стало відомо про порушення договором безвідплатного відступлення права вимоги від 18 вересня 2011 року її права на 3-кімнатну квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 , що була набута ОСОБА_2 під час перебування з нею в шлюбі. Вважає цей договір незаконним з тих підстав: оспорюваний договір укладено у період перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 проте вона не надавала йому згоди на укладення цього договору; обмежує право ТОВ «ЕЛАС СЕРВИС» на свободу договору, так як за умовами вказаного договору товариство має укласти цей договір саме з ОСОБА_2 на наперед визначених умовах, що суперечить положенням діючого законодавства про свободу договору; на час укладення оспорюваного договору зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу, укладеним між ТОВ «ЕЛАС СЕРВИС», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були припинені; відступлення права вимоги не було погоджено з ТОВ «ЕЛАС СЕРВИС»; предметом попереднього договору є право укладення основного договору купівлі-продажу, а не майнові права та майнові зобов`язання. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір безвідплатного відступлення права вимоги б/н від 18 вересня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 , діючи через свого представника адвоката Реву О.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, рішенням гагарінського районного суду м. москви від 07 березня 2017 року у справі 2-249/2017, яке набрало законної сили, було встановлено, що придбання спірної квартири відповідачем відбулося не за спільні кошти подружжя; попередній договір купівлі-продажу №121/К12 від 04 березня 2008 року та договір безвідплатного відступлення права вимоги від 18 вересня 2011 року не є самостійними угодами виходячи з їх аналізу; грошові кошти, за які придбавалися право на нерухоме майно, належали відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору, а тому зобов`язана була довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином цей договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, чого не було встановлено і не зазначено в мотивувальній частині рішення судом першої інстанції. Зазначає, що відступлення права вимоги не є правочином щодо розпорядження майном подружжя, а тому згода другого з подружжя не потребується. ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказувала на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було у повному обсязі та з урахуванням вимог діючого законодавства України з`ясовано та встановлено обставини, що мають значення для справи, надано належну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, та ухвалено рішення суду з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Також, на думку позивача, є сумніви у підписанні відповідачем ОСОБА_2 договору з адвокатом на надання правничої допомоги, адже він перебуває за межами України. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, яка заперечила проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 серпня 2003 року, який рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2013 року було розірвано (т.1, а.с. 13, 14). 18 вересня 2011 року в м. москва між громадянами рф ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з однієї сторони та громадянином України ОСОБА_2 з іншої сторони, укладено договір безвідплатного договору уступки права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уступили, а ОСОБА_2 прийняв всі права (вимоги) до ТОВ «ЕЛАС-СЕРВИС» за попереднім договором купівлі-продажу квартири №121/К12 від 04 травня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «ЕЛАС-СЕРВИС», у тому числі, право (вимоги) до боржника укласти основний договір купівлі-продажу 3-кімнатної квартири, розміщеної в АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 9-10). 28 грудня 2011 року між ТОВ «ЕЛАС-СЕРВИС» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 11-12). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції посилаючись на положення ст.ст. 4, 6, 10, 203, 215, 216, 627, 635 Цивільного кодексу України, вважав за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Проте, з рішення суду першої інстанції, колегія суддів погодитися не може, так як воно було ухвалено з істотним порушенням норм процесуального права. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судових органів тієї чи іншої держави щодо розгляду та вирішення певних категорій цивільних справ з іноземним елементом і здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 3 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій. Розгляду і вирішення справи. Статтею 414 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення питання відкриття провадження) встановлено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Аналогічні положення щодо визнання підсудності судами України цивільних справ з іноземним елементом на час розгляду справи судом першої інстанції були, викладені в ч. 1 ст. 497 ЦПК України. Відповідно до ч. 1ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. За приписами п. 1 і п. 2 ч. 1 статті 76 цього Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України визначені статтею 77 Закону. Встановлено, що оспорюваний ОСОБА_1 договір безвідплатного відступлення права вимоги від 18 вересня 2011 року укладено на території рф між громадянами рф ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 (02 серпня 2016 року отримав паспорт громадянина рф). За умовами вказаного договору ОСОБА_2 набув права вимоги до ТОВ «ЕЛАС-СЕРВИС» за попереднім договором купівлі-продажу кватири, що знаходиться на території рф. У подальшому, 28 грудня 2011 року ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛАС-СЕРВИС» уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого відповідач набув право власності на вказану квартиру. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що договір про безвідплатну уступку права вимоги від 18 вересня 2011 року порушує її права на придбану під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 квартиру за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2011 року, право власності на яку зареєстровано одноособова за останнім. У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата ВС визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин. Тобто, спір між сторонами стосується прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що пов`язані саме з нерухомим майном, що знаходиться на території рф. Частиною 3 статті 20 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифіковано із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.94, що станом на час звернення до суду з позовом і вирішенням питання відкриття провадження у справі діяла між Україною та рф, встановлено, що щодо позовів про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентними є суди за місцем знаходження майна. Крім того, колегія суддів бере до уваги правову позицію Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року (справа № 954/2004, касаційне провадження № 6-899цс16), відповідно до якої за положеннями ЦПК України, який набув чинності 01 вересня 2005 року (стаття 114) (подібна до ст. 30 ЦПК Українив ред. Від 15.12.2017), Закону України «Про міжнародне приватне право»(розділи III та V) спори щодо нерухомого майна розглядаються за місцем знаходження цього майна та за правом, яке має найбільший зв`язок з правочином, якщо сторони не обрали інше право до цих правовідносин. Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про міжнародне приватне право» захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться. Таким чином, судом першої інстанції не було враховано, що спірні правовідносини стосуються прав на нерухоме майно, що знаходиться в рф, а тому на цей спір розповсюджуються правила виключної міжнародної підсудності, і компетентними є суди за місцезнаходженням нерухомого майна, а не суди України. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково . Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 4 ч. 1 ст. 374,ч.1 ст.377, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Ревою Оксаною Олегівною, задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 серпня 2023 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору безвідплатного відступлення права вимоги закрити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 14 лютого 2024 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко Ю. О. Філонова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»