Постанова 4824 № 757/46354/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 серпня 2021 року місто Київ справа № 757/46354/20-ц провадження №22-ц/824/7174/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 29 жовтня 2020 року, постановлену у складі судді Ільєвої Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В: Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 29 жовтня 2020 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Незвіського Д.Я. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 . Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що заявником не доведено, навіть не зазначено припущення, а судом не встановлено, що вона будь-яким чином мала намір чи намагалась здійснити відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна. Застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту її майна є обмеженням її права власності без будь-яких правових підстав, що є порушенням судом норм ст. 19 та ст. 41 Конституції України. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд мав з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд мав брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Предметом позову у цій справі є позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 та стягнення аліментів на його утримання до повноліття. Суд, накладаючи арешт на її майно, не врахував, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Позивач не довів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав. Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача (його представника) про забезпечення позову в цій справі. Така позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 465/4711/18 (провадження № 61- 17280св19). Оскаржуваною ухвалою суду було накладено арешт, в тому числі і на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яка ніколи їй не належала і не належить на праві власності. Власник зазначеної квартири їй не відомий і не є учасником справи. Отже,суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. В судове засідання не з`явилися учасники справи, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Оскільки судове рішення ухвалене за відсутністю учасників справи, то датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що стороною заявника доведено, що до вирішення спору про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 та одночасного вирішення житлових питань дитини, ОСОБА_2 , як одноособовий власник майна, має можливість безперешкодно здійснити відчуження (продаж, міну, дарування та інше) такого майна (квартир), що утруднить та/або зробить неможливим виконання остаточного рішення суду про позбавлення батьківських прав з одночасною забороною відчуження майна дитини та вирішення житлових прав дитини (подальшого місця проживання дитини). Проте, такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України). За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Тобто, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Отже, вжиття заходів забезпечення позову має бути співмірними з заявленими позовними вимогами. Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, представник ОСОБА_1 - адвокат Незвіський Д.Я. посилався на те, що коли відповідачка ОСОБА_2 дізнається про поданий щодо неї позов і до набрання остаточним рішенням законної сили існує можливість з її боку приховати (завчасно відчужити) певне майно, зокрема об`єкти житлової нерухомості, чим створить перешкоди у ефективному захисті майнових та житлових прав дитини та завчасно створить передумови можливості ефективного виконання остаточного рішення суду. Предметом спору у цій справі є позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Інших вимог позивачем не заявлялось. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Посилання представника позивача на положення ч.1,2 ст. 167 СК України в обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири, що належать відповідачу, є безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1, 2 ст. 167 СК України, якщо дитина проживала разом з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін. Отже, зі змісту цієї статті слідує, що: по - перше, питання виселення вирішується після вирішення питання про позбавлення батьківських прав; по - друге, таке питання вирішується при заявлені відповідної позовної вимоги. Таким чином, виходячи з предмету, підстав позову, та обставин, на які посилається позивач в обґрунтування заяви про забезпечення позову,- заходи, які просить застосувати позивач в порядку забезпечення позову, і які застосовані судом, не є співмірними з заявленими позовними вимогами. Забезпечення позову у визначений позивачем спосіб не направлене на реальне забезпечення виконання можливого рішення у даній справі про задоволення позову про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Враховуючи на ведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375/ 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 29 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту. У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус