Постанова 4821 № 704/384/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1474/21Головуючий по 1 інстанції Справа №704/384/20 Категорія: 305010300 Калієвський І. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Бородійчук В.Г., Нерушак Л.В. секретар Попова М.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі - прокуратура Черкаської області, Управління Служби безпеки в Черкаській області, Державна казначейська служба України; особа, яка подала апеляційну скаргу - Управління Служби безпеки в Черкаській області; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки в Черкаській області на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Черкаської області, Управління Служби безпеки в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства, в с т а н о в и в: у травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до прокуратури Черкаської області, Управління Служби безпеки в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 02 квітня 2015 року слідчим відділом прокуратури Черкаської області було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 27 травня 2015 року позивачу було оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів. 28 травня 2015 року слідчий слідчого відділу прокуратури Черкаської області звернувся до суду з клопотанням про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке судом було задоволено частково та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Вироком Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2016 року ОСОБА_1 було визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу зазначеного кримінального правопорушення. Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 7 лютого 2017 року вирок суду першої інстанції щодо неї було скасовано. Постановлено визнати позивача винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. З ст. 369 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з випробуванням, з встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. На виконання даного вироку позивача було поставлено на облік в службі пробації та зобов`язано приходити періодично на реєстрацію, не покидати місця проживання та межі України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року вирок апеляційного суду Черкаської області від 7 лютого 2017 року було скасовано та призначений новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 02 травня 2019 року вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2016 року, яким позивача було визнано невинуватою та виправдано, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Касаційний кримінальний суд Верховного суду своєю ухвалою від 5 лютого 2020 року вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 2 травня 2019 року залишив без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. Позивач вважає, що у зв`язку з незаконними діями органів досудового слідства та суду вона незаконно перебувала під слідством та судом з 02 квітня 2015 року до 05 лютого 2020 року, тобто 58 місяців. За час перебування під слідством і судом, нею понесені моральні страждання та втрати у зв`язку з характером пред`явленого обвинувачення, тривалістю, її перебування під дією запобіжних заходів, порушення її законних прав на вільне пересування, зміни режиму життя. Внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування у неї значно погіршився загальний стан здоров`я, змінилося її соціальне становище в суспільстві, були порушені нормальні життєві зв`язки, вона вимушена до даного часу вживати додаткові зусилля для організації свого життя. Уточнивши остаточно свої позовні вимоги ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 348 000 грн. Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду незаконними діями органу досудового слідства, прокуратури та суду при досудовому розслідуванні та судовому розгляді кримінального провадження за обвинуваченням за ч. 2 ст. 15, ч.4 ст.27, ч.3 ст. 369 КК України в розмірі 283000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що розмір завданої позивачу моральної шкоди слід визначати відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» за період з 27 травня 2015 року, коли позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, по 02 травня 2019 року - дати набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції. Суд прийшов до висновку, що за вказаний період слід стягнути 283 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 . Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Управління Служби безпеки в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції в своєму рішенні взагалі не навів та не надав оцінку жодному доказу того, в чому ж виразились моральні страждання позивачки, а лише здійснив перерахування підстав для відшкодування моральної шкоди вказаних у законі в такому ж порядку і переліку, як вказано в позовній заяві ОСОБА_1 . Судом не дано належної оцінки тим обставинам, що у справі відсутні належні і допустимі докази причинного зв`язку між незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури і зазначеними позивачем моральними стражданнями, зокрема тими, що стосується погіршення його стану здоров`я. Твердження позивачки про те, що перебування під слідством та судом спричинили погіршення стану її здоров`я, відповідач вважає не доведеним. На підтвердження цих доводів позивачкою надано копії довідок про перебування на лікуванні з 29 жовтня 2019 року по 01 листопада 2019 року. Листок непрацездатності №923978 виданий Тальнівською районною лікарнею про перебування на лікуванні з 02 листопада 2019 року по 18 листопада 2019 року та витяги з історії хвороби №4286 та №4385. Вказані документи не містять висновків про причинно-наслідковий зв`язок вказаного у медичних документах захворювання з обставинами справи. 21 липня 2021 року представник Державної казначейської служби України надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що повністю погоджується з вимогами апеляційної скарги в повному обсязі та вважає рішення суду першої інстанції винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з`ясованих обставин справи. Вважає, що судом не враховано правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року по справі №916/1423/17 якою вирішено виключну правову проблему, щодо відповідальності держави Україна за шкоду, спричинену злочином. Пунктом 53 зазначеної постанови визначено, що держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися не розкритими. Позивачем не обґрунтовано та не надано жодних належних доказів того, що йому завдано моральну шкоду, в чому проявились наслідки такої шкоди, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для відшкодування моральної шкоди. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Заслухавши учасників процесу, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2015 року слідчим відділом прокуратури Черкаської області було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 27 травня 2015 року позивачу було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. 28 травня 2015 року слідчий слідчого відділу прокуратури Черкаської області звернувся до суду з клопотанням про обрання відносно позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке судом було задоволено частково та обрано позивачу запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 04 червня 2015 року слідчий слідчого відділу прокуратури Черкаської області звернувся до суду з клопотанням про відсторонення її від посади, яке судом було залишене без задоволення. Вироком Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2016 року позивача було визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу зазначеного кримінального правопорушення. Вироком апеляційного суду Черкаської області від 7 лютого 2017 року вирок суду першої інстанції щодо позивача було скасовано. Постановлено визнати позивача винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з випробуванням, з встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. На виконання даного вироку позивача було поставлено на облік в службі пробації та зобов`язано приходити періодично на реєстрацію, не покидати місця проживання та межі України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року вирок апеляційного суду Черкаської області від 7 лютого 2017 року було скасовано та призначений новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 2 травня 2019 року вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2016 року, яким позивача було визнано невинуватою та виправдано, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Касаційний кримінальний суд Верховного суду своєю ухвалою від 5 лютого 2020 року вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 2 травня 2019 року залишив без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом з 27 травня 2015 року по 02 травня 2019 року. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції вірно встановив, що спірні правовідносини регулюються положеннями статей 1167, 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР) шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню. Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Статтею 3 Закону визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відповідно до статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Для визначення розміру моральної шкоди суд правильно взяв до уваги встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати на час винесення рішення - 6000 грн. Колегія суддів вважає дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 283 000 грн., враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивачки протягом 47 повних місяців та 5 днів під слідством та судом, що призвело до суттєвого порушення її нормальних життєвих зв`язків. Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції в своєму рішенні взагалі не навів та не надав оцінку жодному доказу того, в чому ж виразились моральні страждання позивачки, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, завдані моральні страждання позивачу у вигляді душевних переживань, в необхідності на протязі 47 місяців доводити свою невинуватість, перебування під особистим зобов`язанням, призвело до змін в організації всіх сфер життя позивача, що вимагало та вимагає від неї додаткових зусиль для відновлення морального стану. Крім того відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 1176 ЦК України. Інші доводи наведені в обгрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 та пунктом 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України. Судді Повний текст постанови складений 10 серпня 2021 року.