Постанова 4812 № 490/6662/18

10.08.21 22-ц/812/1570/21 Провадження №22-ц/812/1570/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 серпня 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Богуславською О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справ №490/6662/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Ленінський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Рум`янцевої Надії Олексіївни у приміщенні цього суду 18 червня 2021 року, повний текст якого виготовлений 23 червня 2021 року, за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньотранспортної пригоди, в с т а н о в и л а : У серпні 2018 р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі ПрАТ «СК «Українська страхова група») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньотранспортної пригоди (далі ДТП). Позов мотивовано тим, що 16 лютого 2018 р. о 19 год. 00 хв. в м. Миколаєві по вул. Театральна, 4, відбулося ДТП за участю транспортного засобу Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій якого ОСОБА_2 перебував за межами транспортного засобу. Внаслідок ДТП обидва автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП. Цивільноправова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована позивачем. 26 лютого 2018 року від ОСОБА_2 надійшла заява про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. 14 червня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено протокол-узгодження, відповідно до якого розмір матеріального збитку становить 8001 грн., а розмір суми страхового відшкодування становить 7501 грн. (за вирахуванням франшизи). На підставі заяви про настання страхового випадку позивачем було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 7501 грн. Посилаючись на викладене, а також на те, що ПрАТ «СК «Українська страхова група» має право на відшкодування в порядку регресу, позивач просив суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 7501 грн. та 1762 грн. судових витрат. Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що позивачем по справі не надано разом з позовною заявою звіту або висновку експерта або оцінювача, на підставі якого була сформована ціна позову. Позивачем додано Акт огляду постраждалого транспортного засобу нібито від 26 лютого 2018 р., складеного з порушенням діючого законодавства, а саме відсутні дані про повноваження особи на складання цього документу, не вказано де фактично та при яких умовах оглядався постраждалий автомобіль, опис пошкоджень носить загальний характер, до акту не додано фото та графічних матеріалів, що не дозволяє встановити розміри та характер шкоди, що є обов`язковим при складанні звіту експерта. Вважає, що копія вказаного акту огляду, долученого позивачем до матеріалів справи, спотворює об`єктивний стан речей та не дозволяє встановити фактичні розміри шкоди, а проведення технічної експертизи. Крім того, на підставі вищевказаного акту, лише через 120 днів після огляду складено ремонтну калькуляцію № ПСЦВ-2388 від 14 червня 2018 р., яка не містить обов`язкових реквізитів та не відповідає вимогам чинного законодавства зі складанням первинних документів, більш того, даний документ складений невідомою особою, без засвідчення підписом. У зв`язку з чим, вважає, що даний документ є підробленим. Позивач в своєму позові посилається на довідку про дорожньо-транспортну пригоду № 3017290562086063, проте, до матеріалів позову позивачем дана довідка не долучена. На підставі сфальсифікованих документів складено протоколузгодження про розмір страхового відшкодування від 14 червня 2018 року. Кім того, зазначає, що дорожньо-транспортна пригода сталася 16 лютого 2018 року, проте потерпілий викликав поліцію лише 18 лютого 2018 р. та розповів як відбулося зіткнення, хоча не був свідком ДТП. Заперечує факт того, що завдані ним 16 лютого 2018 року пошкодження є пошкодженнями, вказаними в акті огляду, складеному 26 лютого 2018 року, і це підтверджується різницею між пошкодженнями, вказаними в схемі ДТП, та пошкодженнями, вказаними в акті огляду, наданого позивачем. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2021 року позов ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» задоволений, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 7501 грн. 00 коп. та 1762 грн. 00 коп. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортний засобів (поліс АЕ/3569740), який на момент ДТП був діючим. 26 лютого 2018 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» отримала заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від третьої особи (потерпілого) та отримала всі необхідні документи. ПрАТ «СК «Українська страхова група» на виконання умов полісу №АЕ/3569740, на підставі заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, акту огляду транспортного засобу від 26 лютого 2018 року, ремонтної калькуляції №ПСЦВ-2388 від 14 червня 2018 року, протоколу-узгодження, страхового акту №ПСЦВ-2388 від 25 червня 2018 року та розрахунку до нього, прийняла рішення про виплату ОСОБА_3 страхового відшкодування в сумі 7501 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням про виплату страхового відшкодування. З огляду на викладене та ч. 5 ст. 82 ЦПК України суд дійшов висновку, що позивач звільнений від доказування підстав для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки наявність вини в діях відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди встановлена і не підлягає доказуванню. З огляду на зазначене суд вважав, що вимоги про стягнення страхового відшкодування у розмірі 7501 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено без дотримання вимог процесуального закону та вимог матеріального права. Суд у рішенні не зазначив мотивів відхилення аргументів відповідача чи правових підстав такого відхилення, не зробив висновків, чому заперечення відповідача відхиляються, чим порушив вимоги частини 5 статті 263 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування судового рішення. Суд першої інстанції не дав можливості реалізувати відповідачу всі права, при цьому порушуючи всі можливі строки розгляду справи. Так суд першої інстанції витребував належним чином завірені документи у позивача, проте так і не отримавши їх, та не чекаючи виконання ухвали, постановив рішення по справі, але такою ухвалою процесуально заблокував можливість подавати подібне клопотання відповідачу. На думку відповідача, суд безпідставно відмовив у допиті ОСОБА_2 в якості свідка. Пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на які посилається суд, є неприпустимим доказом, оскільки ці особи судом не допитувались, а письмове їх опитування не передбачено. У порушення положень ЦПК України суд залучив ОСОБА_2 в якості третьої особи з порушенням вимог статті 53 ЦПК України після відкриття провадження у справі та призначення розгляду, а також не обґрунтувавши, на які права чи обов`язки ОСОБА_2 може вплинути рішення у цій справі. Суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, не врахувавши обставини справи та заперечення відповідача. Суд не взяв до уваги, що в позові зазначено, що факт ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3017290562086063, проте цієї довідки не надає. Надані позивачем документи є сфальшованими та не можуть підтверджувати розмір страхового відшкодування. Суд не дав оцінку різниці у переліку пошкоджень автомобіля потерпілого, які зафіксовані у схемі дорожньо-транспортної пригоди, та які відображені при розрахунку вартості відновлювального ремонту. Щодо неправильного застосування норм матеріального права відповідач зазначив, що суд невмотивовано, безпідставно послався на положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна № 142/5/2092 від 14 листопада 2003 року. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним положенням закону не в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у період з 25 липня 2017 року по 24 липня 2018 року була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортний засобів АЕ/3569740 (а.с. 5). 16 лютого 2018 року о 19 год. 00 хв. в м. Миколаєві сталася ДТП за участі застрахованого транспортного засобу: водій транспортного засобу Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 рухався по прилеглій території будинку № 4 по вул. Театральній в м. Миколаєві та в порушення вимог пунктів 2.3 б, 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, починаючи рух заднім ходом та змінюючи його напрямок, не впевнився в безпеці свого маневру, внаслідок чого допустив наїзд на припаркований позаду транспортний засіб Ford номерний знак НОМЕР_2 , водій якого ОСОБА_2 знаходився поза межами транспортного засобу, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, після чого, в порушення п. 2.10 А Правил дорожнього руху України, місце дорожньо-транспортної пригоди залишив. Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у настанні вказаної ДТП та у залишенні місця пригоди, тобто у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4 та 124 КупАП (а.с. 13). Керуючись умовами укладеного з відповідачем договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/3569740, позивач сплатив на користь потерпілого ОСОБА_2 суму страхового відшкодування після відрахування франшизи, а саме 7501 грн. (а.с. 12). Посилаючись на те, що за вказаних обставин ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» отримало право регресної вимоги до відповідача на зазначену суму, позивач звернувся з даним позовом. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України). В силу частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 76 ЦПК України). Докази у цивільному процесі мають бути належними та допустимими. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування частина 1 статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина 1 статті 78 ЦПК України). Згідно із частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Факт заподіяння шкоди майну третьої особи ОСОБА_2 (автомобілю), винна поведінка відповідача (порушення правил дорожнього руху), яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням шкоди, підтверджуються вказаною вище постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року. Також ці обставини не заперечувались відповідачем в судах першої та апеляційної інстанцій. За такого колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту заподіяння майнової шкоди ОСОБА_2 з вини відповідача. Разом із покладанням на винну особу обов`язку з відшкодування шкоди (статті 1166, 1188 ЦК України) правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина 1 статті 10 Закону України «Про страхування»). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з вимогами статті 12 цього Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Предметом позову у справі, яка переглядається, є вимога про відшкодування страховику завданої майнової шкоди у вигляді сплаченого потерпілому страхового відшкодування у розмірі 7501 грн. Апеляційний суд погоджується з аргументами позивача, що виконавши за відповідача обов`язок з відшкодування завданої останнім шкоди потерпілому, страховик набув право регресної вимоги до завдавача шкоди ОСОБА_1 на підставі положень статті 38 Закону, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону № 1961-IV передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов. Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону № 1961-IV зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Відповідно до підпункту «в» пункту 38.1.1. статті 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року у справі № 3/489/546/2018 встановлено, що ОСОБА_1 після вчинення 16 лютого 2018 року дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджено наявність передбачених статтею 38 Закону № 1961-IV підстав для пред`явлення до відповідача вимог про відшкодування сплаченої позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності страхувальника завданої останньої шкоди. Тому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Між тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме не застосував наведені положення ЦК України та спеціальних законів, які регулюють правовідносини страхування, тому не визначився в повній мірі із характером спірних правовідносин, а також порушив норми процесуального закону, у зв`язку з чим колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги. Так, апеляційний суд погоджується з тим, що суд безпідставно послався як на докази у справі на письмові пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які відсутні у матеріалах справи, що є порушенням вимоги до безпосереднього дослідження доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України). До того ж згідно з положеннями статті 91, 230 ЦПК України доказом є пояснення свідка при його допиті у судовому засіданні після виклику до суду, а не його письмове опитування. Крім того, обставини ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль третьої особи, вина відповідача у цій ДТП підтверджені наявними у справі належними, допустимими та достатніми доказами. Також, всупереч вимог статті 263, 264 ЦПК України щодо обґрунтованості рішення суд першої інстанції не навів достатніх мотивів, з яких він виходив, відхиляючи усі заперечення відповідача. З метою усунення такого порушення закону, колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відповідач, заперечуючи проти позову, наполягав на тому, що наданий позивачем розрахунок страхового відшкодування, здійснений на підставі вартості відновлювального ремонту, мав бути проведений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобілю. Таке твердження є хибним. Згідно із пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна № 142/5/2092 від 14 листопада 2003 року (далі Методика), фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників). Системного аналіз положень пунктів 1.6, 8.1, 8.3 Методики дає підстави для висновку, що фізичний знос пошкодженого автомобілю враховуються при визначення вартості відновлювального ремонту у випадку заміни складників транспортного засобу на нові. Згідно наданої позивачем ремонтної калькуляції від 14 червня 2018 року (а.с. 9) під час ремонту пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 заміна його складників не проводилась, необхідно було лише провести роботи з ремонту пошкоджених складників та їх фарбування, а тому не було підстав для застосування коефіцієнта фізичного зносу. Також колегія суддів відхиляє аргументи відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів на підтвердження розрахунку вартості відновлювального ремонту. На підтвердження обставин щодо обрахування та виплати потерпілому страхової виплати позивач надав до позову засвідчені копії полісу АЕ/3569740, виданого ПрАТ «СК «Українська страхова група»; заяви ОСОБА_1 про настання дорожньо-транспортної пригоди; акту огляду транспортного засобу від 26 лютого 2018 року (дефектної відомості); ремонтної калькуляції від 14 червня 2018 року №ПСЦВ-2388; страхового акту від 25 червня 2018 року; протоколу-узгодження про розмір страхового відшкодування; платіжного доручення про виплату ОСОБА_2 7501 грн. страхового відшкодування (а.с. 5-12). Відповідно до пункту 36.2 статті 36 статті Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Оскільки відповідно до наданих позивачем доказів позивач та потерпіла особа ОСОБА_2 досягли згоди про розмір та спосіб страхового відшкодування, склавши на підтвердження протоколу-узгодження, надані до позовної заяви докази є належними та достатніми на підтвердження розміру такого відшкодування, а наполягання відповідача на необхідності надання додаткових доказів є безпідставним. Зокрема, на виконання ухвали суду про витребування доказів (матеріалів щодо виплати третій особі страхового відшкодування) від 04 лютого 2020 року, позивач надав відповідь про надання до позову усіх документів, на підставі яких проведена виплата. Тому суд правильно, на підставі наявних у справі доказів, які є належними та достатніми, розглядав справу. При цьому будь-яких доказів на підтвердження неправдивості вказаних доказів відповідач не надав. Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача, які викладені також в апеляційній скарзі, про невідповідність переліка пошкоджень, зазначених в акті огляду транспортного засобу від 26 лютого 2018 року, встановленим обставинам ДТП. Так, у зазначеному акті наявний наступний перелік пошкоджень транспортного засобу Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та їх характеристики: 1) задній бампер частково сколи лако-фарбового покриття; 2) крило заднє ліве вм`ятина; 3) двері ліва задня вм`ятина, подряпини. У схемі дорожньо-транспортної пригоди, яка складена працівниками поліції (а.с. 136) та надана ОСОБА_1 , зазначено про такі пошкодження цього ж автомобіля: пошкодження лако-фарбового покриття на задньому лівому крилі та задній лівій двері, вм`ятині на задньому лівому крилі. При цьому на фотознімках пошкодженого автомобіля, які також надавав відповідач (а.с. 133-134), помітні незначні пошкодження заднього бамперу у частині, яка безпосередньо примикає до заднього лівого крила, а тому виявлені при огляду страховою компанією додаткові пошкодження за місцем локалізації відповідають характеру дорожньо-транспортної пригоди і не суперечать механізму зіткнення автомобілів. За такого відсутні підстави для відхилення наданого позивачем розрахунку страхового відшкодування. До того ж колегія суддів враховує, що відповідачем не надано власного розрахунку завданої ним майну третьої особи шкоди. Щодо заперечень в апеляційній скарги про розгляд судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, то вони не приймаються колегією суддів. Відповідно до частини 1 статті 274 ЦПК України малозначні справи, до яких із врахуванням ціни позову, відноситься справа, яка переглядається (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України), розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. З урахуванням того, що справа, яка переглядається, не відноситься до тих, які не можуть розглядатися у спрощеному позовному провадженні (частина 4 статті 274 ЦПК України), суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до своїх дискреційних повноважень відхилив клопотання відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні. Апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про неправильність такого рішення суду. Щодо заперечень відповідача про залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи. Ухвала про це постановлена судом 04 лютого 2020 року. В силу частини 3 статті 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Враховуючи, що провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження відкрито ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2019 року з повідомленням учасників справи про судове засідання, з одночасним призначенням справи до розгляду на 09 вересня 2019 року, але перше засідання не відбулося та було призначене на 04 лютого 2020 року, то постановлення у той же день ухвали про залучення ОСОБА_2 як третьої особи не є порушенням норм процесуального закону. Також, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач хоча і викладає заперечення проти вказаної ухвали, але не ставить питання про її скасування. Також апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик для допиту в якості свідка ОСОБА_2 . Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 04 лютого 2021 року суд залучив ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Статтею 92 ЦПК України передбачено, що сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Між тим, згоди щодо допиту в якості свідка ОСОБА_2 суду не надавав, тому відсутні підстави для його допиту в такій якості за клопотанням відповідача. Оскільки, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог, але допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального закону, рішення суду в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За наслідками перегляду апеляційної скарги рішення суду було змінено лише в мотивувальній частині і це не потягло зміну рішення суду про задоволення позову, тому відсутні передбачені законом підстави для перерозподілу судових витрат, які в цьому випадку покладаються на відповідача Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М.Яворська __________________________________________________________ Повний текст постанови складений 10 серпня 2021 року