Постанова 4803 № 191/1996/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/91/21 Справа № 191/1996/18 Суддя у 1-й інстанції - Гречко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовна заява мотивована тим, що 17.01.2018 року приблизно о 12:00 годині по вулиці Заводська, 1 в смт Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ 11183", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку і на закругленій дорозі праворуч виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки "HUNDAY Santa Fe", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю позивача завдано механічних пошкоджень. Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2018 року відповідач ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КупАП, і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 3054 від 06.02.2018 року вартість ремонту належного позивачу автомобіля становить 140 366,07 грн, вартість втрати товарної вартості автомобіля становить 13 091,92 грн. Загальна сума спричинених позивачу збитків складає 153 457,99 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ "СК "Мотор-Гарант" відповідно до полісу № АК/2288991 від 27.01.2017 року, що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди. 07 травня 2018 року позивач отримав страхове відшкодування в розмірі 99 000,00 грн, у зв`язку з чим розмір завданих позивачу невідшкодованих матеріальних збитків на даний час становить 59 692,00 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 59 692,00 грн. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 59 692,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону. Судом першої інстанції установлено, що з копії постанови Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2018 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 був визнаний винним у тому, що 17.01.2018 року приблизно о 12:00 годині по вулиці Заводська, 1 в смт Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ 11183", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку і на закругленій дорозі праворуч виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки "HUNDAY Santa Fe", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю позивача завдано механічних пошкоджень. Відповідач був притягнений до адміністративної відповідальності за порушення ст. 124 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340,00 грн. Зазначена постанова набрала законної сили, у зв`язку з чим вина ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного правопорушення є доведеною. Відповідно до статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Факт належності автомобіля марки "HUNDAY Santa Fe", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 3054 від 06.02.2018 року вартість ремонту належного позивачу автомобіля становить 140 366,07 грн, вартість втрати товарної вартості автомобіля становить 13 091,92 грн. Загальна сума спричинених позивачу збитків складає 153 457,99 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ "СК "Мотор-Гарант" відповідно до полісу № АК/2288991 від 27.01.2017 року, що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди. 07 травня 2018 року позивач отримав страхове відшкодування в розмірі 99 000,00 грн, у зв`язку з чим розмір завданих позивачеві невідшкодованих матеріальних збитків на даний час становить 59 692,00 грн. Також, ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.08.2019 року була призначена судово-автотоварознавча експертиза з метою визначення вартості спричинених позивачу збитків, однак, визначити таку вартість не виявилося можливим у зв`язку з відновленням належного позивачу автомобіля. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку про наявність правових підстав для стягнення матеріальної шкоди з відповідача на користь позивача. При визначенні розміру спричиненої позивачу шкоди, суд взяв до уваги висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3054 від 06.02.2018 року, виконаний на замовлення позивача. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 року по справі № 359/2309/17, від 15.10.2020 року по справі № 755/7666/19 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Як установлено судом апеляційної інстанції, сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 99 000,00 грн. Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача. Страховиком відповідача (ТДВ "СК "Мотор-Гарант") було виконано обов`язок згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та виплачено страхове відшкодування у розмірі, визначеному Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Тому, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відступивши від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом апеляційної інстанції установлено, що 17.01.2018 року приблизно о 12:00 годині по вулиці Заводська, 1 в смт Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ 11183", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку і на закругленій дорозі праворуч виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки "HUNDAY Santa Fe", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю позивача завдано механічних пошкоджень. Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2018 року відповідач ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КупАП, і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с.4 т.1). Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ "СК "Мотор-Гарант" відповідно до полісу № АК/2288991 від 27.01.2017 року, що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди (а.с.73 т.1). 07 травня 2018 року позивач отримав страхове відшкодування в розмірі 99 000,00 грн (а.с.21 т.1), що не заперечується сторонами. Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача апеляційний суд приймає за основу звіт № 26 від 19.01.2018 року про оцінку автомобіля марки "HUNDAY Santa Fe", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , виконаний на замовлення ТДВ "СК "Мотор-Гарант". При цьому, колегія суддів не бере до уваги висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3054 від 06.02.2018 року, виконаний на замовлення позивача, з огляду на наступне. Згідно із частиною третьою статті 10 Закону України "Про судову експертизу" до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судову експертизу" судові експерти мають право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом. Як установлено судом апеляційної інстанції, висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3054 від 06.02.2018 року, який був складений судовим експертом Филь О.П. , не містить даних про те, що даний експерт попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, у зв`язку з чим є неналежним та недопустимим доказом в підтвердження розміру завданої шкоди позивачу. До матеріалів справи не додано документів у підтвердження його кваліфікацію. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач, отримавши страхове відшкодування в розмірі 99 000,00 грн., яке було визначено на підставі звіту № 26 від 19.01.2018 року, виконаного на замовлення ТДВ "СК "Мотор-Гарант", не оскаржував у встановлено законом порядку встановлений у звіті розмір матеріальної шкоди, тим самим погодився з ним. Суб`єктом оціночної діяльності було оглянуто транспортний засіб особисто у присутності власника та представника СК «Мотор-Гарант» Моісеєнка Ю.Ф. 19 січня 2018 року та у цей же день складено висновок. Зауважень ОСОБА_2 та представника СК «Мотор-Гарант» протокол огляду транспортного засобу № 163/17 не містить (т.1 а.с.83-84). Згідно звіту № 26 від 19.01.2018 року розмір матеріального збитку, який було завдано власнику автомобіля марки "HUNDAY Santa Fe", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 становить 148 126,44 грн (а.с.75-78 т.1). Отже, різниця між фактичним розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням, що виплатив страховик, у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, підлягає стягненню саме з винної особи, тобто відповідача ОСОБА_1 , оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості (ВТВ), зносу та ПДВ (в разі його підтвердження) повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 , як особа що є виною у спричинені збитків, відповідно до статей 29, 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 11, 1166, 1187, 1194 ЦК України та висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц, зобов`язаний сплатити ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Враховуючи, що 07.05.2018 року позивач отримав страхове відшкодування в розмірі 99 000,00 грн, розмір матеріального збитку, який було завдано позивачу ОСОБА_2 згідно звіту № 26 від 19.01.2018 року становить 148 126,44 грн, то різниця між фактичним розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням складає 49 126,44 грн (148 126,44 - 99 000,00 = 49 126,44), яка підлягає стягнення з відповідача на користь позивача. При цьому, колегія суддів виходить з того, що відповідно до п.12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Як установлено судом апеляційної інстанції, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки "ВАЗ 11183" ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ "СК "Мотор-Гарант" відповідно до полісу № АК/2288991 від 27.01.2017 року, що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, страхова сума за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшиза - 1 000,00 грн (а.с.73 т.1). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню франшиза в розмірі 1 000,00 грн, оскільки це передбачено полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/2288991 від 27.01.2017 року. Відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля та його вартість матеріали справи не містять. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснив, що його транспортний засіб був відновлений. Колегією суддів під час апеляційного розгляду справи було надано можливість позивачу довести належними та допустимим доказами справжню вартість відновлювального ремонту, проте таких доказів позивач не надав. Також, колегією суддів роз`яснювалось сторонам їх право на звернення до суду з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи для визначення розміру матеріальної шкоди, проте таких клопотань від сторін не надійшло. Згідно частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Позивач поніс витрат на оплату послуг евакуатора в розмірі 3 700,00 грн, що підтверджується квитанціями № 3 та № 4 від 19.01.2018 року (а.с.17 т.1), а тому колегія суддів приходить до висновку, що такі витрати підлягають стягненню з винної особи, а саме з відповідача ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 4 частини першої, частини другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 49 126,44 грн, франшизу в розмірі 1 000,00 грн та витрати на оплату послуг евакуатора в розмірі 3 700,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити. На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 704,80 грн. Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 49 126,44 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 франшизу в розмірі 1 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату послуг евакуатора в розмірі 3 700,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 704,80 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко