Постанова Київський апеляційний суд № 753/15131/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 753/15131/18 номер провадження: 22-ц/824/631/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2020 року у складі судді Сирбул О.Ф., у справі за позовом кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року кредитна спілка «Істок» (далі - КС «Істок») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованість за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 2017 року між КС «Істок» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №ДК2-534, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 49 000 грн 00 коп. та зобов`язався повернути одержаний кредиту у повному обсязі, сплатити відсотки і плату за надання кредиту до 22 березня 2019 року. 25 квітня 2018 року між сторонами укладено додатковий договір №1 до договору про споживчий кредит, відповідно до якого плата становить 263 грн 12 коп. щоденно. Позивач зазначав, що КС «Істок» належним чином виконала зобов`язання передбачені умовами договору, надавши позичальнику кредитні кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером. Однак, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату по договору. У зв`язку з цим, 31 травня 2018 року позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про наявність заборгованості за договором та про необхідність її погашення, яке відповідач отримав, проте залишив його без реагування. У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору про споживчий кредит станом на 31 липня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 81 336 грн 18 коп., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 34 141 грн 04 коп.; заборгованість за платою у розмірі 26 443 грн 42 коп.; заборгованість за відсотками у розмірі 00 грн 42 коп.; інфляційні нарахування у розмірі 484 грн 68 коп.; 100% річних, згідно зі ст.625 ЦК України та пункту 4.7.3 договору, у розмірі 16 266 грн 63 коп.; штраф у розмірі 4 000 грн 00 коп. З наведених підстав КС «Істок» просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит №ДК2-534 від 21 вересня 2017 року у розмірі 81 336 грн 18 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 1 762 грн 00 коп. РішеннямДарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2020 року позовні вимоги КС «Істок» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Істок» заборгованість за кредитним договором №ДК2-534 від 21 вересня 2017 року на загальну суму 81 336 грн 18 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №ДК2-534 від 21 вересня 2017 року, укладеного між ним та КС «Істок», в нього утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КС «Істок» в повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне визначення відповідно до встановлених обставин правовідносини, порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач був присутній у судовому засіданні лише 26 вересня 2019 року, а на наступних судових засіданнях він не мав можливості з`явитись, оскільки з 26 листопада 2019 року він був у відрядженні та не міг отримувати судові повістки. Також вказує, що у матеріалах справи міститься конверт із судовою повісткою про його виклик в судове засідання, призначене на 17 червня 2020 року, який повернувся до суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що він є військовослужбовцем і з 26 листопада 2019 року був призваний на військову службу до ОКП об`єднаних сил, у зв`язку з цим на нього поширюються пільги, встановлені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відсотки, плата за кредит та штрафні санкції, нараховані за період з 21 вересня 2017 року по 31 липня 2018 року, що охоплюються існуючим в Україні особливим періодом, а тому вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього штрафних санкцій, пені та відсотків на користь позивача. Вважає, що умови пункту 2.5 кредитного договору, а також пункт додаткового договору, за яким він повинен сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щоденну комісію, є несправедливими умовами та суперечать вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є недійсними. КС «Істок» не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила. Згідно ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 81 336 грн 18 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі. Відповідно до ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положення цього конституційного принципу закріплені у ст.ст. 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду. За змістом п.2 ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях. Порядок повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи встановлений ст.ст.128-130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання може свідчити розписка. За змістом ч.2 ст.211, ч.2 ст.223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи. Неповідомлення судом учасників процесу про дату судового засідання є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Частиною 4 ст.223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Згідно з ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження на 26 вересня 2019 року об 11 год 30 хв. з викликом учасників справи у судове засідання, яке в подальшому відкладалось із різних причин на 28 листопада 2019 року та 12 березня 2020 року. У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання 12 березня 2020 року, розгляд справи судом було відкладено на 17 червня 2020 року на 10 год 00 хв., про що відповідач ОСОБА_1 повідомлявся судом за зареєстрованим місцем його проживання: АДРЕСА_1 .Однак судова повістка повернулась на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням термін зберігання (а.с.84). У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 грудня 2018 року у справі 752/11896/17-ц (провадження №14-507цс18) сформулювала такі висновки, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 47, 48 постанови). Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про судове засідання, призначене на 17 червня 2020 року на 10 год 00 хв. Інших доказів на підтвердження повідомлення судом відповідача про розгляд справи 17 червня 2020 року матеріали справи не містять. Натомість суд першої інстанції розглянув справу без його участі та ухвалив рішення. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже недотримання судом норм процесуального права призвело до порушення права на справедливий суд, що в силу п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі. Вирішуючи позов далі КС «Істок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що даний позов підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Відповідно ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції встановлено, що 21 вересня 2017 року між КС «Істок» та членом КС «Істок» ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №ДК2-534 (далі - Договір), за умовами якого КС «Істок» надає позичальнику грошові кошти в сумі 49 000 грн 00 коп., а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у строк до 22 березня 2019 року (пункти 1.1, 1.2). Відповідно до пункту 3.2 договору, відсоткова ставка за користування кредитом становить 0,001% річних. Згідно з п.2.5 договору, плата за надання кредиту становить 65 грн 78 коп. щоденно. Згідно з пунктом 4.1 договору, відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати платежі, що складаються з нарахованої плати та частини кредиту, вказані в графіку повернення кредиту та сплати зобов`язань, що наведено у додатку до договору, який є його невід`ємною частиною. Відповідно до пункту 4.7.3 договору, у разі порушення позичальником виконання зобов`язань зі сплати платежів за договором можуть настати правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, повернення позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100% річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за договором, згідно ст.625 ЦК України. Встановлено, що 25 квітня 2018 року між позивачем і відповідачем внесено зміни в договір шляхом укладення додаткового договору №1 до договору про споживчий кредит, згідно якого плата становить 263 грн 12 коп. щоденно, та який є невід`ємною частиною договору про споживчий кредит. Договір про споживчий кредит між позивачем та відповідачем укладений відповідно до ст. 638 ЦК України, а отже договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі дійшли згоди по всіх істотних умовах договору. Договір про споживчий кредит скріплений особистим підписом відповідача, що свідчить про його згоду з умовами отримання та повернення кредиту. Таким чином, з боку відповідача стосовно позивача виникло зобов`язання, відповідно до якого відповідач зобов`язаний повернути одержаний кредит в повному обсязі. Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України та має військове звання «полковник», що підтверджується копією посвідчення офіцера серії НОМЕР_1 , виданого 18 лютого 2015 року та посвідченням про його відрядження до ОКП об`єднаних сил у район проведення операції об`єднаних сил (а.с.110, 121). Відповідно до п.п.3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено п.15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Пунктом 1 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п.3 п.4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування 18 березня 2014 року. Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні почав діяти особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації та доручено Кабінету Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду. Рішень про переведення національної економіки України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав. Відповідно до п.13 ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Правовий аналіз ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення. Разом з цим, п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/9626/15-ц. Викладене свідчить про те, що відповідачу як військовослужбовцю з початку і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Позивач належним чином виконав зобов`язання передбачені умовами договору та надав відповідачу кредит відповідно до умов договору, що підтверджується копією видаткового касового ордеру від 21 вересня 2017 року у розмірі 49 000 грн 00 коп. Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача договором про споживчий кредит №ДК2-534 від 21 вересня 2017 року станом на 31 липня 2018 року становить 81 336 грн 18 коп., яка складається із: заборгованості за основною сумою кредиту у сумі 34 141 грн 04 коп., платою за надання кредиту у сумі 26 443 грн 42 коп., заборгованості по відсотках у сумі 00 грн 42 коп., інфляційних нарахувань у сумі 484 грн 68 коп., 100% річних згідно зі ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 договору у сумі 16 266 грн 63 коп. та штрафу у сумі 4000 грн 00 коп. Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції, розглянувши справу без належного повідомлення відповідача, не з`ясував статус відповідача та наявні в нього пільги як військовослужбовця щодо не нарахування відсотків та штрафів за невиконані ним зобов`язання. Оскільки відповідачем надано суду документи, що підтверджують його статус військовослужбовця, апеляційної суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Враховуючи зазначене порушення норм матеріального права, апеляційний суд приходить до висновку , що рішення районного суду в частині стягнення заборгованості за кредитом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Зважаючи на положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач зобов`язаний повернути позивачу лише суму отриманого кредиту. Так, до стягнення підлягає тіло кредиту у розмірі 20 656 грн 00 коп., яке становить різницю між сумою отриманого кредиту у розмірі 49 000 грн 00 коп. та сумою сплачених відповідачем коштів за тілом кредиту у розмірі 14 858 грн 96 коп., та платою за надання кредиту у розмірі 13 485 грн 04 коп., яку позивач не мав права нараховувати позивачу з урахуванням його пільг. При цьому колегія суддів вважає, що плата за надання кредиту є за своєю правовою природою відсотками за користування кредитом, визначена в договорі в твердій грошовій сумі за один день користування коштами. Колегія суддів вважає, що з відповідача не підлягають стягненню: заборгованість за платою за надання кредитом у розмірі 26 443 грн 42 коп.; заборгованість по відсотках у розмірі 00 грн 42 коп.; інфляційні нарахування у розмірі 484 грн. 68 коп.; 100% річних згідно зі ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 кредитного договору у розмірі 16 266 грн 63коп. та штраф у розмірі 4 000 грн 00 коп. Наведені вище суми за своєю правовою природою є відсотками за користування кредитом та штрафами. При цьому, оскільки за ст.625 ЦК України позивач просив стягнути не 3% як передбачено Законом, а 100%, то суд вважає, що вказана сума теж підпадає під визначення «відсотків за договором» і не повинна нараховуватись у пільговий період військовослужбовцям (учасникам бойових дій). Указаний правовий висновок узгоджуються з положеннями п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16-ц, провадження № 61-16144св18. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Істок»заборгованості за договором про споживчий кредит №ДК2-534 від 21 вересня 2017 року у розмірі 20 656 грн 00 коп. В іншій частині позовні вимоги КС«Істок»задовленню не підлягають з наведених вище підстав. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що відповідачем при поданні апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 2 643 грн 00 коп, що складає 150 %, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, то вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2020 року скасувати ьта ухвалити нове рішення. Позовні вимоги кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Істок» заборгованість за договором про споживчий кредит №ДК2-534 від 21 вересня 2017 року у розмірі 20 656 (двадцять тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 00 коп. Стягнути з кредитної спілки «Істок» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 643 грн 00 коп. Позивач: кредитна спілка «Істок» - місце знаходження: місто Одеса, Адміральський проспект, буд.7, кімната 2, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26364449. Відповідач: ОСОБА_1 - місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: