Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/34256/25

Справа № 127/34256/25 Провадження № 22-ц/801/963/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 рокуСправа № 127/34256/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Стадника І. М., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал»», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Медяною Ю. В. за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м. Вінниця Вінницької області, у цивільній справі № 127/34256/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: Короткий зміст вимог У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит - Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості за кредитним договором №1187531 від 21.12.2023 в сумі 26 202,50 грн та судових витрат. Позов мотивовано тим, що 21.12.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1187531, за умовами якого відповідач отримав 4700 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ ТОВ «Селфі Кредит» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору. Укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «Селфі Кредит» вчинили дії визначені статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено умовами кредитного договору. 21.06.2024 ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу №21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право грошової вимоги до позичальників, у тому числі, за кредитним договором №1187531. При цьому сума заборгованості відповідача становить 26 202,50 грн., з яких: 4 700 грн. заборгованість за тілом кредиту; 21 502,50 грн. заборгованість за відсотками. Посилаючись на викладене, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у зазначеному розмірі, вирішити питання судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1187531 від 21.12.2023 у сумі 26 202,50 грн., з яких: 4 700 грн. заборгованість за тілом кредиту; 21 502,50 грн. заборгованість за відсотками. Вирішено питання щодо судових витрат. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин, що виникли на підставі електронного договору споживчого кредиту, укладеного відповідно до вимог цивільного законодавства. Матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 4 700 грн та невиконання ним обов`язку щодо їх повернення і сплати процентів. Право вимоги за кредитним договором перейшло до нового кредитора на підставі договору факторингу, про що відповідача було повідомлено. Доказів належного виконання зобов`язань або спростування розрахунку заборгованості відповідач не надав. Оцінивши подані докази у їх сукупності, суд визнав доведеним факт порушення відповідачем умов кредитного договору, що спричинило виникнення заборгованості у сумі 26 202,50 грн, з яких 4 700 грн становить основний борг, а 21 502,50 грн проценти за користування кредитом. Крім того, суд частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 4 000 грн з огляду на критерії розумності, співмірності та складності справи. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У березні 2026 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення заборгованості за відсотками, судового збору та професійної правничої допомоги та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2026 року витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував положення частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких у період проходження військової служби проценти за користування кредитом та штрафні санкції не нараховуються. Скаржник зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи проходив військову службу у ЗСУ, а тому нарахування процентів у сумі 21 502,50 грн є безпідставним. Апелянт також вказує, що не був належним чином обізнаний про розгляд справи, у зв`язку з чим був позбавлений можливості подати заперечення, повідомити суд про свій статус військовослужбовця та надати відповідні докази, що, на його думку, порушило принцип змагальності сторін. Крім того, скаржник оспорює розмір нарахованих процентів, зазначаючи, що їх сума суттєво перевищує тіло кредиту, а суд першої інстанції не здійснив належної перевірки розрахунку заборгованості. Також апеляційна скарга містить доводи щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, оскільки справа є типовою, розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін та не вимагала значного обсягу роботи адвоката. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 21.12.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №1187531, за умовами якого товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит у сумі 4 700 грн., строком на 360 днів. В договорі сторони погодили розмір відсотків за користування кредитом та порядок їх. (а.с.13 на звороті-16 на звороті) Згідно з довідкою про ідентифікацію, договір підписано позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Відповідно до відповіді АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-251126/75888-БТ від 03.12.2025 відповідачем отримано грошові кошти за у сумі 4 700 грн. (а.с.53) 21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило шляхом продажу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні ТОВ «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. (а.с. 25 на звороті-30) Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №21062024 від 21.06.2024, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за договором №1187531. (а.с.30 на звороті) 16.10.2025 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звертало до відповідача з досудовою вимогою, в якій зазначило про те, що воно є новим кредитором за договором №1187531, повідомило про суму заборгованості та необхідність її погашення. (а.с. 32 на звороті) Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Рішення оскаржується у частині стягнення заборгованості за відсотками, судового збору та професійної правничої допомоги. Відтак, заборгованість за кредитом в сумі 4 700,00 грн жодною зі сторін не оспорюється, апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям судове рішення відповідає в повній мірі. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов`язань. За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). Судом першої інстанції встановлено, що 21 грудня 2023 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти та взяв на себе обов`язок повернути їх разом із процентами у строки та порядку, визначені договором. Відповідач належним чином не виконав прийняті на себе договірні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами. Як убачається з матеріалів справи, предметом апеляційного перегляду є виключно питання правомірності нарахування процентів за користування кредитом у зв`язку з посиланням відповідача на наявність у нього статусу військовослужбовця та поширення на нього гарантій, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Інші висновки суду першої інстанції, зокрема щодо факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, переходу права вимоги до нового кредитора та розміру основної суми боргу, апеляційною скаргою не оспорюються, а тому відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України перевіряються апеляційним судом лише в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування відповідної пільги не з самим фактом існування кредитного договору, а з наявністю у боржника спеціального правового статусу військовослужбовця у визначений законом період. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування держави, органів влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, який настає з моменту оголошення мобілізації або введення воєнного стану та охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період. Загальновідомим є те, що особливий період в Україні триває з 2014 року та не припинений станом на момент розгляду справи. Разом із тим, сам факт існування особливого періоду не є достатньою підставою для автоматичного звільнення особи від сплати процентів за кредитом. Юридичне значення має саме дата набуття особою статусу військовослужбовця та співвідношення цієї дати з періодом нарахування процентів. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження проходження військової служби відповідачем до апеляційної скарги надано довідку від 25.11.2025 №32650, відповідно до якої він з 29.05.2025 по 13.10.2025 брав участь у заходах із забезпечення оборони України, а також довідку від 24.02.2026 про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 з 27.11.2026 по теперішній час. Наведені документи підтверджують факт набуття відповідачем статусу військовослужбовця лише з 29 травня 2025 року. Разом із тим, із наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися до 21 червня 2024 року включно. Таким чином, період нарахування процентів повністю передував моменту мобілізації відповідача та набуття ним спеціального статусу військовослужбовця. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що на момент виникнення обов`язку зі сплати процентів та на момент їх нарахування відповідач не перебував на військовій службі, а тому гарантії, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набуття ним відповідного статусу. Такий висновок узгоджується із загальними принципами дії закону в часі та правової визначеності. Колегія суддів також враховує, що звільнення від нарахування процентів є спеціальною пільгою, яка має виключний характер, а тому її застосування потребує належного доведення наявності усіх передбачених законом підстав. Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на відповідача покладається обов`язок довести факт поширення на нього відповідної законодавчої гарантії у спірний період. Проте матеріали справи не містять доказів того, що відповідач на момент нарахування процентів мав статус військовослужбовця або що кредитор був повідомлений про наявність обставин, які можуть бути підставою для застосування пільги. Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що механізм реалізації зазначеної гарантії передбачає активну поведінку позичальника. Відповідно до правового регулювання, сформованого законодавством та нормативними актами Національного банку України, особа, яка претендує на застосування пільги, повинна звернутися до кредитора із відповідною заявою та підтвердними документами. У разі відмови кредитора або неврахування відповідних обставин спір може бути вирішений судом. Разом із тим, доказів звернення відповідача до кредитора з вимогою застосувати гарантії, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матеріали справи не містять. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував його статус військовослужбовця, не може бути підставою для зміни рішення, оскільки відповідний статус виник після завершення періоду нарахування процентів. Доводи апеляційної скарги щодо надмірності процентів також не спростовують правильності рішення суду першої інстанції. Проценти були передбачені умовами договору, а відповідач не надав альтернативного розрахунку заборгованості або доказів помилковості розрахунку позивача. Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення процентів у заявленому розмірі. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, повно і всебічно дослідив докази, належним чином застосував положення цивільного законодавства та спеціальних норм щодо правового статусу військовослужбовців. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Порушень норм матеріального або процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження надання правової допомоги, позивачем до матеріалів справи було долучено: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АБ «Апологет» (а.с. 35); копію акту наданих послуг (правової (правничої) допомоги) №677 від 08.10.2025 (а.с.35 на звороті); копію детального опису наданих послуг до акту наданих послуг (правової (правничої) допомоги) №677від 08.10.2025 (а.с.36). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Крім того витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.10.2020 в справі №686/5064/20 та від 04.06.2021 в справі №160/13273/19. З урахуванням викладеного, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з принципу пропорційності та критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Враховуючи викладене, з урахуванням обставин справи, суд першої інстанції, дослідивши подані докази, дійшов висновку про часткове задоволення вимоги щодо компенсації витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір із заявлених 8 000 грн до 4 000 грн. Вказаний розмір витрат про надання правової допомоги є співмірним із складністю справи, часом витрачений адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, тобто таким, що не суперечить вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України. Колегія суддів враховує, що дана справа хоча й не належить до категорії складних, однак вимагала підготовки процесуальних документів, аналізу договірних правовідносин, дослідження кредитної документації, обґрунтування правонаступництва кредитора та формування правової позиції. Крім того, адвокат здійснював підготовку позовних матеріалів, клопотання, аналіз доказової бази, формування розрахунку заборгованості та юридичний супровід справи. Наявність сталої судової практики у подібній категорії спорів сама по собі не виключає необхідності професійної правничої допомоги, оскільки кожна справа потребує індивідуальної оцінки обставин та належного процесуального оформлення правової позиції. Посилання апелянта на те, що справа розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, не може свідчити про відсутність витрат на правничу допомогу або їх очевидну завищеність. Спрощений порядок розгляду не означає автоматичного зменшення обсягу юридичної роботи, оскільки підготовка процесуальних документів, збір доказів, формування правової позиції та належне документальне оформлення вимог здійснюються незалежно від форми провадження. Також не може бути прийнятий довід апеляційної скарги про «типовість» справи як підстава для відмови у відшкодуванні витрат. Типовість спору не позбавляє сторону права користуватися професійною правничою допомогою та не означає, що така допомога не потребує витрат часу та професійних навичок адвоката. Суд апеляційної інстанції враховує, що суд першої інстанції не стягнув повну суму заявлених витрат, а частково відповідно до критеріїв розумності та співмірності. Зазначений розмір не є надмірним, не створює непропорційного тягаря для відповідача та відповідає критерію розумності. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо безпідставності або завищеності витрат на правничу допомогу є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Водночас апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, об`єктивно оцінив зібрані та досліджені докази й обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. М. Стадник