Постанова 4823 № 750/11071/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 06 серпня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/11071/20 Головуючий у першій інстанції Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/855/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , Управління у справах дітей Чернігівської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 27 березня 2021 року. У С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просило з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 11394911000 по кредиту в розмірі 61 038,30 доларів США та по відсоткам у розмірі 54 741 долар США звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог ЗУ «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Заявлені вимоги мотивовані тим, що за укладеним 16 вересня 2008 року з ОСОБА_2 кредитним договором банк повністю виконав свої зобов`язання щодо надання кредиту, але відповідач свої зобов`язання щодо повернення визначених договором коштів належним чином не виконував, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яка була стягнута судовим рішенням. У забезпечення виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту 16 вересня 2008 року був укладений іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру, що перебувала у спільній сумісній власності останньої та її чоловіка, ОСОБА_6 , який помер у жовтні 2018 року. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є його дружина та діти ОСОБА_2 (позичальник за кредитним договором), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Усі зазначені особи, до яких перейшло право власності в порядку спадкування, набули статусу іпотекодавців і несуть обов`язки за іпотечним договором, предметом якого є спірна квартира, на яку банк і просить звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості шляхом продажу предмету іпотеки. Рішенням від 17 березня 2021 року Деснянський районний суд м. Чернігова у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» відмовив. У апеляційній скарзі АТ «УкрСиббанк», посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Представник товариства зазначає, що з метою захисту своїх прав банк влітку 2016 року вперше звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2016 року був задоволений. Скасовуючи в подальшому указане рішення, Апеляційний суд Чернігівської області у своєму рішенні від 17 січня 2017 року послався на те, що іпотечна квартира належить на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який не був залучений до участі у справі. Указує, що у грудні 2019 року банк вдруге звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , проте у ході розгляду справи стало відомо, що останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, банку стало відомо лише у вересні 2020 року з рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 червня 2020 року, тобто до цього часу, не маючи інформації про спадкоємців, банк не мав змоги звернутися з позовом за захистом своїх прав. Зауважує на тому, що логічне тлумачення ч. 2 ст. 264 ЦК України дає підстави вважати, що переривання позовної давності не вичерпується вчиненням дії (датою подачі позову), а стосується умови періоду часу, коли позов фактично є пред`явленим, отже, у даному випадку позовна давність переривалась внаслідок пред`явлення позову з 08 серпня 2016 року (дата пред`явлення) по 17 січня 2017 року (дата вирішення позову). Таким чином, виходячи з положень ч. 3 ст. 264 ЦК України, строк позовної давності почав свій перебіг заново з 18 січня 2017 року, а звернення до суду у грудні 2019 року свідчить про пред`явлення позову в межах строку позовної давності. Наголошує на неврахуванні районним судом строків позовної давності по кожному платежу окремо, зокрема того, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення, про що неодноразово наголошував Верховний Суд України у своїх постановах. Апеляційна скарга містить посилання на те, що звернення стягнення на майно для погашення у примусовому порядку платежів, строк сплати яких знаходиться в межах позовної давності, є правом АТ «УкрСиббанк» та визначено положеннями ст.ст. 7, 33, 39 ЗУ «Про іпотеку». Також представник банку звертає увагу на той факт, що, відповідно до правової позиції Верховного Суду, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абз. 2 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку». Відповідачами та третіми особами відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі. Районний суд указав, що банк вперше звернувся до суду з вимогою про захист свого права 08 серпня 2016 року, і, відповідно до положень ст. 264 ЦК України, новий строк позовної давності почався з наступного дня після пред`явлення позову з 09 серпня 2016 року, тому з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «УкрСиббанк» мало б звернутися до 09 серпня 2019 року, проте у вказаний час відповідної процесуальної дії не вчинило. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що 16 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого у подальшому стало АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11394911000, згідно з умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у сумі 73 300 доларів США зі сплатою 16 % річних із щомісячним погашенням кредиту відповідно до графіку погашення кредиту та з кінцевим строком повернення до 14 вересня 2018 року (а.с. 17, 18-19). З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 16 вересня 2008 року укладено договір іпотеки (нерухомого майна) № 30207Z182, відповідно до якого ОСОБА_1 передала банківській установі в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 23-25). Через неналежне виконання ОСОБА_2 умов договору щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків станом на 13 листопада 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 131 011,78 доларів США по кредиту і відсоткам та 1 092 539,04 грн по пені, яка рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2016 року (справа № 750/4903/14) була частково стягнута з відповідача (а.с. 182-184). Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2016 року у цій же справі рішення суду першої інстанції було змінено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом та процентами у межах строку позовної давності, а розмір пені було зменшено у порядку ст. 541 ЦК України (а.с. 185-187). 08 серпня 2016 року банк звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , який заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2016 року (справа № 750/7497/16-ц) був задоволений у повному обсязі (а.с. 188-189). Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року вищезазначене рішення суду першої інстанції було скасоване та відмовлено у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» (а.с. 190-191). Дійшовши такого висновку, апеляційний суд указав, що, звернувши стягнення на спірну квартиру для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором, районний суд вирішив питання про права та обов`язки членів сім`ї ОСОБА_1 , а саме, ОСОБА_6 , який має право на частку у власності, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які мають право користування спірною квартирою, проте зазначених осіб до участі у справі залучено не було. У грудні 2019 року АТ «УкрСиббанк» пред`явило позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , у якому просило з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 вересня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів. Рішенням від 26 квітня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , пославшись на те, що відповідач ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкоємцями є дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які від прийняття спадщини не відмовились, а позивач, відповідно до приписів ст. 51 ЦПК України, із клопотанням про залучення співвідповідачів до участі у справі не звертався (а.с. 27-29). Згідно з повідомленнями старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Суми) від 17 лютого 2020 року виконавчі листи № 2/750/258/16, видані 05 липня 2018 року Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_2 49 636,74 доларів США, 66 142,56 доларів США та 40 000 грн були повернуті стягувачу ПАТ «УкрСиббанк» без прийняття до виконання на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме, у зв`язку з пропуском встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (а.с. 92, 93). Звернувшись у листопаді 2020 року з даним позовом, АТ «УкрСиббанк», зазначаючи відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посилалось на те, що усі зазначені особи, до яких перейшло право власності в порядку спадкування після померлого ОСОБА_6 , набули статусу іпотекодавців і несуть обов`язки за іпотечним договором, предметом якого є спірна квартира. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України). За змістом ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника. Відповідно до положень ЗУ «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, частиною 1 ст. 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, чинним законодавством чітко передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У відповідності зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 210/3260/16-ц констатував, що підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією з підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц та від 13 листопада 2019 року у справі № 148/1923/16-ц. Крім цього, у постанові зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 1 ст. 267 ЦК України). Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону. Так, за матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов договору від 16 вересня 2008 року щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків утворилася заборгованість, яка була частково стягнута з боржника рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2016 року, а саме, у сумі 115 779,30 доларів США та 40 000 грн. Указане судове рішення станом на дату розгляду даної цивільної справи не виконане. З договору іпотеки від 16 вересня 2008 року вбачається, що сторони у п. 4.1 погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за договором кредиту (п.п. 4.1.1). За умовами п.п. 4.2 договору іпотеки спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки обирається іпотекодержателем на власний розсуд. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність порушеного права позивача, тому, беручи до уваги неналежне виконання боржником основного зобов`язання, АТ «УкрСиббанк», як іпотекодержатель, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» мало право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим правомірно звернулося до суду з відповідним позовом. Проте, оцінюючи доводи скаржника про переривання перебігу позовної давності, апеляційний суд виходить з такого. Письмовими доказами у справі доведено, що з позовом про стягнення кредитної заборгованості банківська установа звернулася 17 травня 2014 року (а.с. 182), отже початок строку позовної давності рахується з наступного дня після указаної дати, тобто, з 18 травня 2014 року. Таким чином, АТ «УкрСиббанк» мало право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років до 18 травня 2017 року. Уперше з таким позовом банк звернувся до суду 08 серпня 2016 року (а.с. 188), у зв`язку з чим відбулося переривання перебігу строку позовної давності, а новий строк позовної давності почався з наступного дня після пред`явлення позову, а саме, з 09 серпня 2016 року, та закінчився 09 серпня 2019 року, отже, саме до указаної дати позивач мав звернутися до суду з відповідною вимогою на захист порушеного права. Всупереч наведеному вище, АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у грудні 2019 року, тобто, поза межами встановленого трирічного строку, який сплив 09 серпня 2019 року. У ході розгляду даної цивільної справи відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду першої інстанції були подані заяви про застосування строків позовної давності (а.с. 85-86, 87-91). Таким чином, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у серпні 2016 року, який розглянутий по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем ОСОБА_2 щодо погашення останнім спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у грудні 2019 року до суду з позовом до ОСОБА_1 у цій же справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Оскільки відповідачами у справі заявлено про застосування спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилання представника скаржника на те, що позовна давність у даному випадку відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України переривалася з 08 серпня 2016 року (дата пред`явлення позову) по 17 січня 2017 року (дата вирішення позову апеляційним судом), не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки позовна давність переривається лише пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення, про що наголошував Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 210/3260/16-ц. Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 серпня 2021 року. Головуючий: Судді: