Постанова 4823 № 750/9652/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 грудня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/9652/20 Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1464/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шитченко Н.В., суддів Бобрової І.О., Євстафіїва О.К., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», відповідач: ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів, дата складання повного тексту ухвали суду першої інстанції 28 жовтня 2020 року. У С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року АТ «УКРСИББАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило в рахунок погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 21 травня 2007 року, у розмірі 71 914,20 швейцарських франків звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру загальною площею 44,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. У мотивування своїх вимог зазначало, що за укладеним 21 травня 2007 року кредитним договором ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 61 500 швейцарських франків на умовах, встановлених договором. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань щодо повернення коштів 31 жовтня 2007 року між банком та майновим поручителем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якого була належна останньому на праві власності вищезазначена квартира, на яку було накладено заборону відчуження. Представник позивача указував, що 19 лютого 2008 року записи щодо обтяження іпотекою та заборона наведеного нерухомого майна були вилучені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а квартира відчужена на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2008 року, у зв`язку з чим банк не має змоги розпорядитися іпотечним майном для погашення заборгованості, яка виникла внаслідок несвоєчасного виконання позичальником кредитних зобов`язань. Одночасно з позовом АТ «УКРСИББАНК» подало заяву, в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру загальною площею 44,2 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1 . Свою вимогу мотивувало тим, що у зв`язку з відчуженням іпотечного майна спірної квартири на користь іншої особи існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Ухвалою від 29 жовтня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова у задоволенні заяви АТ «УКРСИББАНК» про забезпечення позову відмовив. В апеляційній скарзі АТ «УКРСИББАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів достатнього обґрунтування, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду по суті позовних вимог. Представник позивача зазначає, що суд не врахував тієї обставини, що забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Матеріали справи містять докази того, що новим власником предмету іпотеки є ОСОБА_1 , і на даний час записи щодо обтяження іпотекою указаного майна та заборони його відчуження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Наголошує на тому, що, незважаючи на приписи ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», існує велика вірогідність того, що під час судового розгляду спору за відсутності записів про обтяження іпотекою та заборони відчуження спірна квартира може бути знову відчужена новим власником, а права банку, як іпотекодержателя, та третіх осіб, необізнаних про наявність спору та обтяження майна іпотекою, будуть порушені. Вважає помилковим посилання районного суду на наявність рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 січня 2014 року у справі № 750/11273/13-ц, яким були частково задоволені вимоги банку та стягнуто з боржника та поручителів кредитну заборгованість, а в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено, оскільки суд не врахував тієї обставини, що указаним рішенням встановлено невиконання відповідачами зобов`язання за кредитним договором від 21 травня 2007 року, у забезпечення якого і був укладений іпотечний договір. Крім того звертає увагу, що оскільки забезпечення позову носить тимчасовий характер, у разі задоволення заяви права відповідача ОСОБА_1 порушені не будуть. У наданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи судове рішенні законним, а доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги. Доводи відзиву зводяться до того, що, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд правильно врахував принцип співмірності із заявленими позовними вимогами, який деталізований у ч. 3 ст. 150 ЦПК України та полягає у дотриманні балансу вимог позивача із можливими негативними наслідками для відповідача та третіх осіб. Відповідач зазначає, що сама позовна заява про звернення стягнення на предмет іпотеки стосується права власності на спірне нерухоме майно, а тому немає жодних підстав говорити про обмеження прав банківської установи як законного власника цього майна, оскільки дане майно на даний час є його законною приватною власністю, яке не обмежено іпотекою. Звертає увагу на ту обставину, що в судовому порядку АТ «УКРСИББАНК» вже було відмовлено у стягненні з нього кредитної заборгованості, і саме рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 січня 2014 року його було визнано добросовісним власником спірної квартири. Третіми особами у справі відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача, третьої особи ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а ухвала суду скасувати, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дійшовши висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви АТ «УКРСИББАНК» про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав та інтересів. Районний суд зазначив, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 січня 2014 року було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 з 2008 року перебуває у власності ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу був укладений на підставі повідомлення банківської установи про повне виконання зобов`язань за кредитним договором від 21 травня 2007 року, і доказів на підтвердження того, що власник нерухомого майна має намір її відчужити, позивачем не надано. Однак, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. У справі встановлено, що 21 травня 2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_3 був укладений договір про надання кредиту № 11157288000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в сумі 61 500 швейцарських франків, що дорівнює 253 121,64 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом та кінцевим строком повернення до 18 травня 2018 року (а.с. 6-12). З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання 31 жовтня 2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 30305Z98, предметом якого була належна іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року квартира АДРЕСА_3 . На день підписання договору загальна ринкова вартість предмету іпотеки, яку визначили сторони, становила 187 406 грн (а.с. 12 зворот-15). При посвідченні указаного договору приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Сенюк А.В. одночасно була накладена заборона відчуження указаного у договорі нерухомого майна, яку зареєстровано в реєстрі заборон за № 1724/172. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна свідчить про те, що 19 лютого 2008 року на підставі повідомлення АКІБ «УКРСИББАНК» з Єдиного реєстру заборон відчуження та Державного реєстру іпотек було вилучено обтяження стосовно двокімнатної квартири загальною площею 44,2 кв.м, розташованої по АДРЕСА_4 (а.с. 16-17). Крім того, наведена інформація містить дані про те, що 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу набув в цілому право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 . З наданої АТ «УКРСИББАНК» довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2007 року вбачається, що станом на 19 жовтня 2020 року через неналежне виконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 71 914,20 швейцарських франків, що у гривневому еквіваленті становить 2 234 460,49 грн (а.с. 27-42). 27 жовтня 2020 року АТ «УКРСИББАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначаючи про недотримання ОСОБА_3 зобов`язань, визначених умовами кредитного договору від 21 травня 2007 року, який був застережений іпотекою, а саме, квартирою, власником якої спочатку був ОСОБА_2 , а з 19 лютого 2008 року спірна квартира перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, відповідно до положень ст.ст. 589, 590 ЦК України та ст.ст. 23, 33, 39, 41 ЗУ «Про іпотеку», в рахунок погашення кредитної заборгованості просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів (а.с. 2-5). Цього ж дня позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 . У заяві посилалася на те, що у зв`язку з відчуженням іпотечного майна спірної квартири на користь іншої особи відповідача ОСОБА_1 існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову (а.с. 54-55). За результатами розгляду заяви АТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову 29 жовтня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова виніс ухвалу про відмову у задоволенні даної заяви, яку й оскаржує позивач (а.с. 63-66). Підстави для забезпечення позову та його види визначені положеннями ст.ст. 149, 150 ЦПК України. Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Як зазначено у постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 1, 4 даної постанови, єдиною підставою для забезпечення позову є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Однак, в порушення вищезазначених норм, районний суд залишив поза увагою той факт, що позивачем у поданій заяві зазначено як підстави обрання саме викладеного в заяві виду забезпечення позову, так і вказано на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З наданих до позову письмових доказів вбачається, що з метою виконання грошового зобов`язання за укладеним 21 травня 2007 року з ОСОБА_3 кредитним договором між банківською установою та ОСОБА_2 31 жовтня 2007 року був укладений договір іпотеки, за яким предметом іпотеки була належна останньому на праві власності двокімнатна квартира, розташована по АДРЕСА_4 та на яку була накладена заборона її відчуження. Через неналежне виконання позичальником кредитних зобов`язань та виниклу заборгованість у листопаді 2013 року ПАТ «УКРСИББАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 750/11273/13-ц). Рішенням від 23 січня 2014 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 33 508,96 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 28 жовтня 2013 року становило 298 833,16 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (а.с. 117-119). Дійшовши висновку про відмову у задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, районний суд указав, що спірна квартира, яка розташована в АДРЕСА_4 , була відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 на підставі повідомлення позивача про повне виконання зобов`язань по кредитному договору від 21 травня 2007 року, у забезпечення якого був укладений іпотечний договір. Отже, за змістом рішення суду першої інстанції підставою для відмови у задоволенні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки стала саме зміна власника спірної квартири, оскільки, як убачається із заявлених вимог, позивач, звертаючись з вимогою про реалізацію іпотечного майна, вважав, що воно належить на праві власності ОСОБА_2 . Наведене рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 25 березня 2014 року залишене без змін (а.с. 120-125). Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги твердження скаржниці ОСОБА_3 про те, що вона повністю виконала зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим він припинився 19 лютого 2008 року, оскільки повідомлення ПАТ «УКРСИББАНК» від 19 лютого 2008 року приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Сенюк А.В. про повне виконання зобов`язань за укладеним з ОСОБА_3 кредитним договором не є доказом повного погашення останньою зобов`язань за цим договором, так як за наявним у справі розрахунком заборгованості остання після указаної у цьому повідомленні дати 19 лютого 2008 року і до лютого 2013 року продовжувала погашати заборгованість за кредитом, а відповідачкою, у свою чергу, не надано квитанцій чи інших розрахунково-платіжних документів, які б підтверджували внесення нею до банку коштів щодо повного погашення кредитної заборгованості. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заяви АТ «УКРСИББАНК» про забезпечення позову не відповідає обставинам справи, оскільки матеріали справи свідчать про те, що як на час відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_1 , так і станом на 2014 рік (час ухвалення судових рішень, що наведені вище), зобов`язання позичальника за кредитним договором від 21 травня 2007 року тривали і виконані не були. Порушення боржником кредитного зобов`язання є умовою реалізації прав кредитора, гарантованих іпотекою, у зв`язку з чим позивач, як законний іпотекодерджатель має пріоритетне право на задоволення своїх вимог. Як свідчать надані банком витяги з Єдиного реєстру заборон відчуження майна та Відомості з державного реєстру іпотек (а.с. 17) обтяження щодо спірної квартири з них вилучені у 2008 році. Проте, на думку апеляційного суду, указане не свідчить про те, що належна ОСОБА_1 на праві власності квартира АДРЕСА_5 втратила статус іпотечного майна. Отже, суд першої інстанції, вирішуючи заяву банку про забезпечення позову, помилково послався на наявність судового рішення, яким АТ «УКРСИББАНК» відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки, ураховуючи те, що саме зміна власника нерухомості та необізнаність про це іпотекодержателя стали підставою для такої відмови. Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується з доводами заявника про те, що існує вірогідність того, що під час вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутності записів про обтяження іпотекою та заборони відчуження спірна квартира може бути знову відчужена новим власником, а права банку, як іпотекодержателя, та третіх осіб, необізнаних про наявність спору та обтяження майна іпотекою, будуть порушені. Отже, відмова у накладенні арешту на майно порушує право кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. За таких обставин, висновок районного суду про відмову у задоволенні заяви АТ «УКРСИББАНК» є таким, що ухвалений з порушенням норм процесуального права, а тому, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, оскаржувану ухвалу належить скасувати, а заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі. Керуючись ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» задовольнити. Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2020 року скасувати. Заяву Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер майна 13448059, що належить на праві власності ОСОБА_4 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року. Головуюча: Судді: