Постанова 4824 № 757/51693/19-ц

справа № 757/51693/19-ц головуючий у суді І інстанції Новак Р.В. провадження № 22-ц/824/6868/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 04 серпня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення пені,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача за договором № SAMDN01000726770808 від 26 червня 2012 року 159 604,9 доларів США (штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» на підставі депозитного договору від 26 червня 2012 року. Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунок позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено. 06 липня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» отримано заяву позивача про розірвання договору від 26 червня 2012, видачу вкладу та відсотків. Однак, дана заява банком була проігнорована. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення вкладу, відсотків та штрафних санкцій. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» 14 590,79 доларів США та 745 грн. 10 коп. Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року змінено в частині розміру стягнутих з банку коштів, замість 14 590,79 доларів США, стягнуто 14 575,79 доларів США. Сума судового збору також була зменшена з 3 982 грн. на 3 972 грн. В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року залишено без змін. 18 вересня 2019 року позивач звернувся до банку із пропозицією про добровільне виконання рішення суду. У пропозиції ОСОБА_1 запропонував відповідачу протягом десяти днів після її отримання виконати рішення суду та повідомив, що за таких умов він відмовиться від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі, й від стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Листом від 24 вересня 2019 року банк відмовився від пропозиції, а, отже, відмовився від добровільного виконання рішення суду. Позивач звернувся із позовом до суду з метою спонукати банк якнайшвидше виконати рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року, з урахуванням змін, внесених постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року. 05 липня 2018 року та 09 серпня 2018 року банк підтвердив обсяг зобов`язань перед позивачем шляхом надання довідок про залишки коштів на її рахунках. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 400 000 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором № SAMDN01000726770808 від 26 червня 2012року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно проігноровано позицію банку щодо неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі № 320/5115/17 та наведення правових висновків, які повинні забезпечити єдність позицій судів у вирішенні питання щодо принципу обчислення пені та визначення бази для її нарахування за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При вирішенні питання про зменшення неустойки суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. Чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та як міру майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, а суд, задля усунення явної її не співрозмірності понесеним особою збиткам, має право на пом`якшення такої міри відповідальності та на зменшення розміру неустойки. Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, цивільний кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, яка буде адекватною й співрозмірною з порушеним інтересом. Стягнутий з банку розмір пені спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, пеня (у задоволеному судом розмірі) перетворилась на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем. У даному випадку позивач має можливість отримати банківський вклад фактично у подвійному розмірі. На цей час наявні судові рішення по цивільних справах, ухвалені Верховним Судом в частині розгляду позовної вимоги щодо стягнення пені при розгляді аналогічних позовних вимог та подібних (аналогічних) судових справ, де Верховний Суд ухвалив нові рішення у справах та стягнув пеню в розмірах, які є набагато меншими за розміри банківського вкладу. При цьому, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/6898/17-ц. Суд повинен був розрахувати та стягнути з банку на користь держави суму судового збору пропорційно задоволеним вимогам та виходячи з максимальної суми судового збору - 9 605 грн., яка може підлягати стягненню з банку на користь держави. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суд застосував ст. 551 ЦК України та суттєво зменшив суму пені, а саме на 3 449 670 грн. 21 коп. Сутність такого зменшення пені є пропорційним, розумним та справедливим і не порушує права позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу. Ухвалюючи рішення у справі, суд застосував останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду та не був зобов`язаний чекати іншої позиції Великої Палати. Банк безпідставно та протизаконно майже шість років порушував права позивача на вільне володіння та розпорядження своїм майном. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 26 грудня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено депозитний договір №SAMDN0100072770808. Розмір вкладу становить 10 481,39 доларів США. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у справі № 757/39360/18-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення депозитного вкладу, відсотків та штрафних санкцій задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» 14 590,79 доларів США та 745 грн. 10 коп., а також судовий збір у розмірі 3 982 грн. (а.с.8). Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у справі № 757/39360/18-ц змінено в частині розміру стягнутих з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 коштів у валюті доларах США, визначивши до стягнення 14 575 доларів США, 79 центів та визначивши судовий збір в розмірі 3 972 грн. (а.с.36). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Апеляційний суд погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц. Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року (справа № 359/8114/17) зазначив, що цілком законним є стягнення з Банку на користь позивача пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних Банком коштів, оскільки відмова Банку виконати рішення суду та своєчасно видати вкладнику належні йому кошти свідчить про невиконання Банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних Банком коштів за кожен день прострочення до дня фактичної видачі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року по цивільній справі № 723/304/16 підтвердила правомірність та відповідність принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів, належних позивачу. Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання суд застосовує до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14. Неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання. Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та зменшення пені, оскільки її сума значно перевищує розмір суми утримуваних коштів. Враховуючи тривале та безпідставне невиконання відповідачем законних вимог позивача та рішення суду, що набрало законної сили, недобросовісну поведінку банку, який після надання позивачу офіційного підтвердження наявності належних йому коштів на рахунках в банку (у вигляді довідок про залишки коштів на рахунку), продовжив ігнорувати законні вимоги позивача про повернення належного йому вкладу, суд обґрунтовано зменшив розмір пені з 3 849 670,21 грн. до 400 000 грн. Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що ступінь такого зменшення пені (неустойки) є пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права позивача на отримання передбаченої законом неустойки за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» не спростував висновків суду першої інстанції, доказів, що спростовують порушення ним прав позивача суду не надав. Вказуючи на те, Верховний Суд у своїх рішеннях стягнув пеню в розмірах, які є набагато меншими за розміри банківського вкладу, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, тобто, взагалі бажає уникнути цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання свого зобов`язання перед ОСОБА_1 . Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду в цій частині ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення в цій частині без змін. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову позивачем не оскаржувалося, а, відтак, апеляційним судом не переглядається. У той же час, вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд першої інстанції залишив поза увагою наступне. Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 3 849 670 грн. 21 коп. Суд першої інстанції стягнув з заявленої суми лише 400 000 грн. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено судом частково (10,4 %), а, відтак, з відповідача у дохід держави стягненню підлягав судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 998 грн. 92 коп. ((9 605)/100*10,4). Сума судового збору, що підлягала сплаті при подачі позову, становить 9 605 грн., та саме з цієї суми підлягає вирахуванню судовий збір пропорційно до задоволених вимог. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні через порушення судом норм процесуального права. Судові витрати, понесені відповідачем за подачу апеляційної скарги, не підлягають компенсації останньому, оскільки по суті рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити та викласти абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження - вул. Грушевського, 1Д у м. Київ, ідентифікаційний код 14360570, у дохід держави судовий збір у розмірі 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень, 92 копійки». В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 05 серпня 2021 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.