Постанова КЦС ВС № 202/6069/17

Постанова Іменем України 08 червня 2022 року м. Київ справа № 202/6069/17 провадження № 61-7669св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк», розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк»на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк»), який надалі змінив назву на Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк»), про захист прав споживача. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 березня 2007 року між ним та банком укладено договір банківського вкладу «Рантьє» № 2630/01/27164, за умовами якого він розмістив на депозитному рахунку 80 000,00 дол. США з визначеною договором процентною ставкою. Через неналежне виконання банком своїх зобов`язань він вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення суми за договором банківського вкладу. Вказував, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 24 січня 2017 року, з банку стягнуто на його користь суму вкладу, основні та додаткові відсотки за ним. Рішення суду було виконане у повному обсязі лише 21 липня 2017 року, чим порушено його право як споживача на своєчасне отримання депозиту. З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Кредобанк» на його користь: основні та додаткові відсотки за користування банківським вкладом «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 у розмірі 17 337,66 дол. США, що станом на 12 вересня 2017 року за офіційним курсом Національного банку України становило 450 929,99 грн; три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року до 21 липня 2017 року у розмірі 269 995,05 грн; інфляційні збитки у розмірі 1 500 728,31 грн; пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн. У жовтні 2017 року ПАТ «Кредобанк» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу недійсним, встановлення нікчемності договору банківського вкладу. Позов мотивований тим, що спірний договір банківського вкладу «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 як правочин було вчинено внаслідок зловмисної домовленості. Також не було дотримано письмової форми спірного договору, оскільки він не підписаний сторонами. ОСОБА_1 взагалі не вносив жодних грошових коштів на депозитний рахунок. Враховуючи викладене, ПАТ «Кредобанк» просило: визнати недійсним договір банківського вкладу «Рантьє» від 13 березня 2007 року №2630/01/27164; встановити його нікчемність договору банківського вкладу «Рантьє» від 13 березня 2007 року №2630/01/27164. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 основні та додаткові відсотки за користування банківським вкладом «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 у розмірі 17 337,66 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 вересня 2017 року становить 450 929,99 грн, три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року до 27 липня 2017 року у розмірі 269 995,05 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 500 728,31 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Кредобанк» відмовлено. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що права позивача порушені. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року про стягнення грошових коштів було виконане лише 21 липня 2017 року, а тому на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню відсотки, передбачені договором, три відсотки річних за користування грошовими коштами, інфляційні збитки та пеня. При цьому суд вважав, що позовна давність за вимогами первісного позову не пропущена. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що спірний договір було укладено, крім того банк виконав вказане рішення, а тому правових підстави для визнання його недійсним та встановлення його нікчемності немає. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року до 21 липня 2017 року у розмірі 154 995,15 грн та 892 268,00 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 01 січня 2015 року до 21 липня 2017 року, а усього стягнуто 1 047 263,15 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року залишено без змін. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо сум, які підлягають до стягнення на його користь. При цьому суд вважав безпідставним стягнення інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, оскільки ці втрати не виникають у випадку визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про стягнення трьох відсотків річних та відмови у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, залишено без змін. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення відсотків за договором банківського вкладу та пені за несвоєчасне виконання вимоги щодо повернення банківського вкладу скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд вказав, що, визначаючи розмір пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором банківського вкладу, апеляційний суд, правильно застосувавши положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення пені в розмірі три відсотки за кожен день прострочення повернення суми вкладу, помилково виходив з того, що ця неустойка нараховується від суми відсотків, які суд вважав вартістю послуги, а не від усієї суми вкладу і нарахованих на нього відсотків. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норма частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Крім того, касаційний суд зазначив, що при вирішенні цієї частини вимог апеляційний суд, порушивши вимоги частини першої статті 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог (їхнього розміру), стягнувши на користь ОСОБА_1 892 268,00 грн пені, в той час як сам позивач просив стягнути 568 519,86 грн. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року в частині стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 основних та додаткових відсотків за користування банківським вкладом «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 в розмірі 450 929,99 грн залишено без змін. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року в частині стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн змінено в частині правового обґрунтування підстав задоволення позовних вимог. У іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року залишено без змін. Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 відсотків за користування коштами банківського вкладу у сумі 80 000,00 дол. США за період з 01 грудня 2014 року до 01 липня 2017 року у розмірі 17 337,66 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 12 вересня 2017 року становить 450 929,99 грн,виходив з того, що фактично суму вкладу позивачеві було повернуто лише 21 липня 2017 року, а відповідні розрахунки здійснено правильно. Суд апеляційної інстанції також вказав, що спірні правовідносини регулюються нормою частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі якої у зв`язку з відмовою банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум, підлягає стягненню пеня в розмірі трьох відсотківвід суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що становить 22 155 824,41 грн (2 023 362,96 х 3 % х 365 днів). Враховуючи, що позивач у своєму позові просив суд стягнути пеню в розмірі 568 519,86 грн, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України. Оскільки банк не виконав належним чином своїх зобов`язань, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з банку на користь вкладника пені у розмірі 568 519,86 грн. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів». Тому апеляційний суд вважав, що рішення суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань. Аргументи учасників справи У травні 2021 року АТ «Кредобанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій банк просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки у вигляді пені, ухвалити у цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову у їх задоволенні. Касаційна скарга мотивована тим, що: суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа № 320/5115/17про стягнення відсотків, трьох відсотківрічних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів з тих підстав, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), оскільки наведений у вказаній постанові висновок не ґрунтується на положеннях частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та не відповідає нормам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». При цьому як оскаржене рішення суду першої інстанції, так і позовна заява ОСОБА_1 не містили належних правових аргументів та посилань на норму закону, на підставі якої суд стягнув з банку пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 568 519,86 грн. Зміст наданого ОСОБА_1 договору банківського вкладу також не містить права позивача вимагати стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України; суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не просив стягнути з банку пеню у розмірі три відсоткирічних на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а зазначав про наявність підстав для стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в сумі 568 519,86 грн. Більш того, нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності як складовим елементам принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника як неустойку надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків. Змінюючи правове обґрунтуванню підстав стягнення з відповідача пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», але з урахуванням заявленого розміру позовних вимог, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, що є підставою для скасування незаконного рішення; законних підстав для задоволення судом позову та стягнення з банку пені у розмірі трьох відсотків від суми вкладу, навіть у межах заявленого позивачем розміру позовних вимог, немає; апеляційний суд під час розгляду справи безпідставно не застосував частину третю статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки у вигляді пені; суд апеляційної інстанції також не надав належної правової оцінки доводам банку стосовно пропуску позивачем позовної давності. Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в касаційному порядку лише в частині стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 неустойки у вигляді пені. Тому рішення судів попередніх інстанцій щодо вирішення іншої частини позовних вимог не переглядається. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права). Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42166/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц. Фактичні обставини справи 13 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк» був укладений договір банківського вкладу «Рантьє» № 2630/01/27164, за умовами якого ОСОБА_1 на вкладному рахунку банку розміщено грошові кошти у розмірі 80 000,00 дол. США на строк до 13 березня 2027 року. На виконання умов укладеного між сторонами договору банк зобов`язався нараховувати позивачеві відсотки за користування його грошовими коштами: основна процентна ставка - 5,6 % річних; додаткова процентна ставка за перший рік після укладення договору - 50 % від основної процентної ставки; за другий рік - 55 % від основної процентної ставки; за третій та наступні роки - 60 % від основної процентної ставки. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року та постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року, з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто суму депозитного вкладу за договором банківського вкладу «Рантьє» № 2630/01/27164 у розмірі 80 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 204 800,00 грн, основні та додаткові відсотки в розмірі 54 353,45 дол. США, що еквівалентно 818 562,96 грн, а всього 2 023 362,96 грн. Вказане рішення суду у повному обсязі примусово виконано державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 21 липня 2017 року.

Позиція Верховного Суду Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів. Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог». Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків». Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 21 липня 2016 року до 21 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував виконанню рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року про стягнення суми вкладу, яке набрало законної сили 24 січня 2017 року. Таким чином, з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 підлягала стягненню пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислена за період з 25 січня 2017 року (наступний день після набрання рішенням суду законної сили) до 21 липня 2017 року (день виконання судового рішення суду) від суми основних та додаткових відсотків за договором банківського вкладу у розмірі 4 371 126,21 грн (818 562,96 грн (сума відсотків за депозитним договором стягнених рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року) * 3 % * 178 днів). При цьому, у позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн. Колегія суддів наголошує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пунктом 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 551 ЦК України). Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Враховуючи межі позовних вимог та стягуючи пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 568 519,86 грн, апеляційний суд не врахував, що стягнення пені у такому розмірі не відповідає загальним засадам цивільного судочинства (стаття 3 ЦК України). Тому колегія суддів з урахуванням меж касаційного перегляду та встановлених судом обставин, вважає за можливе зменшити розмір пені до 20 000,00 грн. Щодо доводів касаційної скарги АТ «Кредобанк» про сплив позовної давності колегія суддів зазначає наступне. Представник банку подав заяву про застосування положення статті 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності до всіх позовних вимог (а. с. 24 - 31, т. 1). У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Оскільки предметом спору є саме вимоги про стягнення коштів за договором депозитного вкладу, а нарахована пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» входить до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу, на зазначену вимогу позовна давність не поширюється. За таких обставин підстав для відмови у задоволенні позовних в частині стягнення пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку зі спливом позовної давності немає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги АТ «Кредобанк», з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скарги слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення вимог про стягнення неустойки у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов`язань. АТ «Кредобанк», оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних про стягнення пені, при зверненні до суду з касаційною скаргою сплатило 16 000,00 грн. Ураховуючи результати касаційного розгляду, а також те, що ОСОБА_1 як споживач звільнений від сплати судового збору, за рахунок держави на користь відповідача АТ «Кредобанк» підлягає компенсації судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 15 360,00 грн, тобто пропорційно до задоволених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4 % (20 000,00 грн (розмір стягнутої пені) / 568 519,86 грн (розмір пені пред`явленої до стягнення) * 100 %). Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення неустойки у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн скасувати, ухвалити у цій частині позовних вимог нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення неустойки у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов`язань задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 неустойку у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 20 000,00 грн. Компенсувати за рахунок держави Акціонерному товариству «Кредобанк» судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 15 360,00 грн відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №

845. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у скасованій частині втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук