Постанова 4807 № 331/3425/19

Дата документу 02.12.2020 Справа № 331/3425/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/3425/19 Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М.В. Провадження №22-ц/807/1720/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В, Путій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 09 березня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» було укладено депозитний договір, за умовами якого нею була внесена до банку сума в розмірі 125000,00 гривень строком на 6 місяців. 09 жовтня 2013 року ОСОБА_1 уклала договір з Банком про заощадження №SAMDN2500073893940, за умовами якого вона внесла 125000,00 грн. банку під 17% річних. Строк вкладу становив 366 днів по 09 жовтня 2014 року (включно). 09 жовтня 2013 року ОСОБА_1 уклала з Банком додаткову угоду до договору №SAMDN2500073893940, якою відсотки за користування депозитом збільшені на 2%. З березня 2014 року банк припинив виконання своїх зобов`язань. 24 червня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до банку з заявою про повернення вкладу, яку було отримано Банком 27 червня 2014 року, 3150876. 20 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу за депозитним договором, який було задоволено рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2015 року та залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року. 02 червня 2015 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №47663717 на підставі виконавчого листа №2/331/48/15 від 21 травня 2015 року. 12 січня 2018 року заступником начальника відділу Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №47663717. Отже, 12 січня 2018 року відбулося фактичне повернення коштів та припинення дії Договору про заощадження від 09 жовтня 2013 року. Зазначає, що розмір позовних вимог розраховано станом на 20 серпня 2014 року та не збільшувався позивачем. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у цій справі не звільняє АТ КБ «ПриватБанк» від виконання зобов`язань у період з 21 серпня 2014 року по 11 січня 2018 року, тому вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Із урахуванням зазначеного, позивач просила суд: Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення виконання зобов`язання у розмірі 4867500,00 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 128 037 гривень 50 копійок. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 12 729 гривень 45 копійок. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму процентів у розмірі 17% за користування вкладом за договором у розмірі 72 133 гривні 56 копійок. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму процентів у розмірі 2% за користування вкладом за додатковою угодою до договору у розмірі 8 486 гривень 30 копійок. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 : пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення виконання зобов`язання у розмірі 80 619 гривень 86 копійок;суму інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 128 037 гривень 50 копійок;суму 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 12 729 гривень 45 копійок; суму процентів у розмірі 17% за користування вкладом за договором у розмірі 72 133гривні 56 копійок; суму процентів у розмірі 2% за користування вкладом за додатковою угодою до договору у розмірі 8 486 гривень 30 копійок. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, а саме неправильно застосовані норми статей 1058, 1061 ЦК України. Суд безпідставно не застосував статтю 1070 ЦК і не з`ясував, який розмір відсотків сплачується банком за вкладом на вимогу. Наданий ОСОБА_1 розрахунок по вісоткам є невірним, оскільки з урахуванням вимоги про повернення вкладу, договір важається розірваним через 2 банківські дні після отримання заяви вкладника, що відповідає ч.3 ст. 651 ЦК України, тому вимога ОСОБА_1 про стягнення відсотків за весь період за відсотковою ставко 19,0 % річних є неправомірною. Застосовуючи положення частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру пені, суд першої інстанції не врахував принцип розумності та справедливості, помилково визначив розмір відсотків, які підлягають стягненню з Банку, що призвело до стягнення значно більшої суми пені. Крім того судом не було застосовано строк позовної давності про застосування якої було заявлено банком. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим поштовим відправлення про отримання судової повістки ( а.с. 180), до апеляційного суду не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 , оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходив із того, що права позивача порушені, оскільки рішення суду про стягнення грошових коштів було виконане лише 11 січня 2018 року, а тому на її користь підлягають відшкодуванню відсотки за користування вкладом, передбачені договором, три відсотки річних, інфляційні збитки, відповідно до статті 625 ЦК України, пеня, відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Оскільки сума пені значно перевищує розмір суми вкладу, то на підставі частини третьої статті 551 ЦК України суд вважав за можливе зменшити її до суми відсотків, які були нараховані за депозитиним договором, а саме 80619.86 грн. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись. Судом встановлено, що 09 березня 2013 року ОСОБА_1 уклала з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) депозитний договір, за умовами якого позивачем до банку внесена сума 125 000,00 грн. на 6 місяців. Відповідно до договору про заощадження №SAMDN2500073893940 від 09 жовтня 2013 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», вона внесла 125000,00 грн банку під 17% річних. Строк вкладу становив 366 днів по 09 жовтня 2014 включно. (а.с.14). 09 жовтня 2013 року ОСОБА_1 з банком було укладено додаткову угоду до договору № SAMDN2500073893940, якою відсотки за користування депозитом збільшені на 2%. (а.с. 15). З березня 2014 року Банк припинив виконання своїх зобов`язань. 24 червня 2014 року позивачка звернулася до Банку з заявою про повернення вкладу, яку Банк отримав 27.06.2014 року. 20 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ КБ « ПриватБанк» про стягнення з відповідача вкладу за депозитним договором, 17 процентів річних за користування депозитом, витрат від інфляції, 3% річних, 2% річних за користування депозитом. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2015 року у справі №331/6500/14-ц стягнуто з Публічного акціонерного товаритсва Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за депозитним договором у розмірі 138001,23 грн., що складається з: заборгованості за депозитом - 125000,00 грн.; 17 процентів річних за користування депозитом - 10414,81 грн.; витрати від інфляції 786,64 грн.; 3% річних у сумі 610,64 грн.; 2 % річних за користування депозитом - 1189,56 грн. (а.с. 16-17). Зазначене рішення суду першої інстанції набрало законної сили, оскільки було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року. (а.с. 18-20). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2015 року заяву Банку про відстрочку виконання рішення суду у цій справі відхилено. (а.с. 21). Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2015 року апеляційна скарга Банку відхилена та ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2015 року у цій справі залишена без змін. (а.с. 22-23). 02 червня 2015 року державним виконавцем Жовтневий відділом Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Черновою Людмилою Володимирівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47663717 на підставі виконавчого листа № 2/331/48/15 від 21.05.2015, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя, про стягнення з Банку на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за депозитним договором у розмірі 138001,23 грн., що складається з: заборгованості за депозитом - 125000,00 грн.; 17 процентів річних за користування депозитом - 10414,81 грн.; витрати від інфляції 786,64 грн.; 3% річних у сумі 610,64 грн.; 2 процентів річних за користування депозитом - 1189,56 грн. (а.с. 24). 12 січня 2018 року заступником начальника відділу Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровський області Астапенковою Катериною Миколаївною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 47663717. (а.с. 25). Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"). За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу. Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, які були стягнуті рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2015 року, яке було виконано лише 12 січня 2018 року, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 47663717 Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпро Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення штрафних санкцій, пені, процентів за користування грошовим вкладом, оскільки відповідачем належним чином виконано своє зобов`язання щодо повернення банківського вкладу позивачці лише 12 січня 2018 року. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Визначаючи суму пені у національній валюті України - гривні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу основного зобов`язання, а її сплата та розмір визначені Законом України "Про захист прав споживачів" за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, що відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Суд першої інстанції , встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних їй за договорами банківського вкладу коштів, правильно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" і з урахуванням того, що розмір пені значно перевищує реальні збитки, зменшив розмір пені за договорами банківського вкладу. Зменшуючи розмір пені (неустойки) до вказаного розміру, суд першої інстанції врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), завдання цивільного судочинства, конкретні обставини справи: розмір банківського вкладу; ступінь виконання зобов`язання боржником, а також засади справедливості, пропорційності, розумності. Доводи відповідача про те, що суд повинен зменшити розмір пені лише до 100% розміру суми відсотків, які були нараховані за вказаним депозитним договором, колегія суддів відхиляє, оскільки стаття 551 ЦК України не пов`язує таке право суду із зазначеною умовою. Доводи апеляційної скарги в частині щодо занадто малого розміру зменшення неустойки не є підставою для скасування судового рішення, оскільки стосуються переоцінки фактичних обставин, доказів у справі, яким суд першої інстанції надав належну оцінку обгрунтовано виклавши її в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При цьому колегія зауважує, що визначаючи розмір пені у сумі 80619.86 грн, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, а саме, розмір банківського вкладу, значного прострочення виконання зобов`язання Банком, а також засади справедливості, пропорційності, розумності. Як вбачається з позовної заяви позивач просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 21.08.2014 року по 11.01.2018 року. Відповідно до положень ст.257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давніть застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Стягуючи 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 123729.45 грн, суму інфляційний втрат у розмірі 128037.50 грн, суд першої інстанції не врахував заяву АТ КБ « ПриватБанк» про застосування строку позовної давності. Отже, в межах трирічного строку позовної давності з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь позивачки підлягають стягненню 3% річних у сумі 11260.27 грн ( 125000.000 грн х1096 днівх3%:365) та витрати від інфляції у сумі 107230.90 грн. Щодо стягнення судом процентів на банківський вклад за період з 21.08.2014 року по 11.01.2018 року у сумі 72133.56 грн ( 17%) та у сумі 8486.30 грн ( 2%), то колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з договору про заощадження № SAMDN2500073893940 срок вкладу становить 366 днів по 09.10.2014 року включно. Позивачка звернулася з заявою до Банку про повернення вкладу 24.06.2014 року, яку Банк отримав 27.06.2014 року, про що позивачка зазначає в позовній заяві. Відповідно до положень частини третьої ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Отже, з урахуванням вимоги про повернення коштів, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, що відповідає положенням ч. 3 ст. 651 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 1070 ЦК України проценти за користування гршовими коштами, що знаходячться на рахунку клієнта сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Так у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі № 335/11482/16 - ц висловлена правова позиція, «що закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії. Отже, апеляційний суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України і не з`ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу». Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 -ц ( провадження № 14-64 цс19). Відповідно до наказу № 07 від 05.01 2004 року затвердженого Правлінням Банку була встановлена відсоткова ставка по вкладам « На вимогу» у розмірі 1% річних. Договір банківського вкладу не містить визначеного роміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за вищезазначеним договором після закінчення терміну його дії. А відтак, в межах строку позовної давності про застосування якої просив відповідач, розрахунок відсотків за період з 21.08 2014 року по 11.01.2018 року становить 4243.15 грн ( 125000.00х1239х1.0%/365), що підлягають стягненню з Банку на користь позивачки. За змістом статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Отже, наявні підстави для зміни судового рішення в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат, 3% річних за прострочення виконання зобов`язань, процентів за користування вкладом. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, оскільки підстав для його скасування чи зміни, колегія суддів не вбачає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат. З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення, та беручи до уваги, що ПАТ КБ « ПриватБанк» за подачу апеляційної скарги було сплачено судовий збір у сумі 14407.50 грн (а.с.120), проте у зв`язку з тим, що на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачку звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про захист прав споживачів, а тому судовий збір відповідно пропорційно розміру задоволених вимог за подання позовної заяви у сумі 383.82 грн підлягає стягненню з ПАТ КБ « Приват банк» на користь держави, судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4706.31 грн підлягає компенсації ПАТ КБ «ПриватБанк» за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністів України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2020 рокуу цій справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат, 3% річних за прострочення виконання зобов`язання, процентів за користування вкладом змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язання у сумі - 107230.90 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у сумі - 11260.27 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами у сумі - 4243.15 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 383.82 грн. Судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 4706.31 грн компенсувати Приватному акціонерному товариству Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 07 грудня 2020 року. Головуючий,суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.