Постанова 4824 № 756/9153/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/9153/18-ц Головуючий у І інстанції Шролик І.С. Провадження №22-ц/824/9176/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 05 серпня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної судової адміністрації, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, УСТАНОВИВ: у липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював, до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, про відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована тим, що Голосіївським районним судом м. Києва тривалий час не розглядається справа № 752/18927/17-ц за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення прав споживача. 06 червня 2018 року він звернувся зі скаргою до керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва про невжиття заходів щодо розгляду його справи протягом строку, встановленого законом, проте відповіді не отримав. Позивач вказує, що керівник апарату несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу. Вважав, що такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яку після збільшення позовних вимог в останній редакції від 03 березня 2020 року, яка була прийнята судом першої інстанції, оцінив у розмірі 85 583,25 грн. Просив суд стягнути з Державної судової адміністрації України через Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві зазначену суму компенсації моральної шкоди. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та стягнути з Держави Україна, в особі Державної судової адміністрації України, Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві з єдиного рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди в розмірі 154 779 88 грн. В доводах апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про обов`язок позивача надати докази на підтвердження причин та підстав тривалого розгляду справи №752/18927/17-ц. Вважає, що такі докази повинні бути надані саме відповідачем по справі. Вказує, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції визнав ту обставину, що розгляд справи №752/18927/17-ц об`єктивно є занадто триваючим, в той же час, не встановив обставин і причин неможливості розгляду справи у визначені законодавством строки. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що розгляд справи №752/18927/17-ц у Голосіївському районному суді м. Києва триває і по цей час, попереднього засідання досі не проведено. В доводах скарги посилається на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 28.09.2017 року у справі №369/5585/15-ц, згідно із якою: «Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. В даному випадку суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію». Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції має бути змінено, на підставі наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звертаючись до суду із вимогами щодо тривалості судового розгляду цивільної справи № 752/18927/17-ц, розгляд якої ще не завершено,позивачем не надано суду доказів для дослідження причин та підстав тривалого судового розгляду. Не заявлено також й клопотання про їх витребування судом, в порядку, передбаченому процесуальним законом, що унеможливило перевірку тверджень позивача про надмірну тривалість розгляду справи, що завдає йому моральних страждань. Позивачем також не зазначено, які саме втрати немайнового характеру він зазнає, в чому вони виражаються. Саме по собі, посилання позивача на тривалий розгляд справи, суд не може вважати доведеним фактом спричинення йому моральної шкоди. Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитись із такими висновками з огляду на наступне. По справі встановлено, що згідно ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року на розгляді в даному суді з 19 вересня 2017 року перебуває справа № 752/18927/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Тревел Профешнл Груп» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення прав споживача. Звертаючись до суду із даним позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 , посилається на те, що таку шкоду йому завдано у зв`язку із порушенням вимог процесуального законодавства, якими визначено порядок та строки відкриття провадження у справі, проведення підготовчого засідання та строки розгляду справи. При цьому, вказуючи в якості відповідача Державну судову адміністрацію України, позивач зазначає про відповідальність керівника апарату суду за належне організаційне забезпечення роботи суду, суддів та судового процесу. Серед правових підстав заявленого позову зазначає положення ст. ст. 23, 1166, 1173 та 1174 ЦК України. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 1 ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності. В той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: - неправомірні дії цього органу, - наявність шкоди, - причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не зазначив, в чому саме полягає неправомірність дій керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва, чи посадових осіб Державної судової адміністрації України, яка визначена позивачем в якості відповідача у даній справі, і якими доказами це підтверджується. У відповідності до положень ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Правовий статус посадових осіб Державної судової адміністрації України, її територіальних управлінь визначається Законом України "Про державну службу". Згідно з чч. 1,3-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади. Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду, їх заступників призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади Голова Державної судової адміністрації України. Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі, крім випадків переведення державних службовців відповідно до законодавства про державну службу. Своєчасність розгляду судових справ перебуває поза межами компетенції як посадових осіб Державної судової адміністрації України, так і керівника апарату суду. Однією з основоположних засад діяльності органів судової влади є встановлений у частині першій статті 129 Конституції України принцип незалежності суддів при здійсненні правосуддя. Порядок та строки відкриття провадження по справі, проведення підготовчого засідання та строки розгляду справи визначені у Розділі ІІІ Цивільного процесуального кодексу України. Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. З огляду на вказане, звертаючись до суду із вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок тривалого розгляду судової справи, позивачем не доведено, якими діями чи бездіяльністю відповідача Державної судової адміністрації України, чи керівника апарату суду, завдано такої шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) та шкодою. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого позову у зв`язку із його недоведеністю. В той же час, судом першої інстанції не було надано правової оцінки щодо застосування до даних правовідносин положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, на які позивач посилався в обґрунтування своїх вимог, що у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивування підстав для відмови в задоволенні позову. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За навчених підстав, колегія суддів вважає, що рішення районного суду з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно змінити. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року змінити, виклавши мотиви для відмови в задоволенні позову в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 05 серпня 2021 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Н.В. Ігнатченко