Постанова Київський апеляційний суд № 357/13177/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 серпня 2021 року місто Київ справа № 357/13177/19 провадження № 22-ц/824/9705/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач -ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2021 року, постановлену у складі судді Ярмола О.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В : Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2021 року відмовлено ОСОБА_3 в залученні її до участі справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про визначення місця проживання малолітньої дитини та повернуто позов. Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, справу направити до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для продовження розгляду. В апеляційній скарзі посилається на те, що ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що вона, діючи в інтересах свого малолітнього онука звернулась до суду з позовною заявою про визначення місця його проживання. Звернення з таким позовом відбулось на стадії проведення підготовчого судового засідання, у строки визначені процесуальним законом для такого звернення у справі, яка перебуває в провадженні суду. Суд першої інстанції, не заважаючи на те, що ухвала про повернення позовної заяви підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а відтак питання щодо визначення кола учасників цивільної справи остаточно не вирішено, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті. Таким чином, суд фактично створив їй перешкоди для звернення до суду, у якості третьої особи, із самостійними вимогами. Суд безпідставно відмовив у задоволенні заявлених клопотань про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю адвоката з об`єктивних причин, ознайомленні з матеріалами справи та відмовив у долученні доказів, не аргументувавши такої відмови. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко О.Ю. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення норм процесуального права та твердження про порушення права ОСОБА_3 на справедливий суд. У відзиві, зокрема зазначає, що Конвенція ООН про права дитини гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з яким із них буде проживати малолітня дитини, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт обстеження житлово-побутових умов. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби/, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у місті Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що вирішення питання про передачу дитини іншим родичам можливо тільки у випадку вирішення питання про позбавлення батьків, які не можуть створити дитині належних умов для виховання та розвитку або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Отже заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 витікають з інших правовідносин, не є однорідними, а тому його прийняття до спільного розгляду з первісним позовом є недоцільним, що правильно було встановлено судом першої інстанції. У запереченні на відзив представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шевченко О.Ю., ОСОБА_3 зокрема зазначила, що оскільки майже протягом двох років права її онука порушуються ОСОБА_1 , яка намагається помститися її сину за розірвання з нею шлюбу, а її син, батько дитини, не може вплинути на поведінку ОСОБА_1 та у судовому порядку вирішити питання щодо захисту порушених прав дитини, вона переконана, що визначення проживання онука разом з нею буде відповідати інтересам дитини, забезпечувати і батьку і матері можливість брати участь у його вихованні та спілкуванні з ним, а дитині на підтримку постійного та систематичного контакту з усіма родичами. Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2021 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. 9 грудня 2019 року було відкрито загальне провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_2 10 берзеня 2020 року постановою Харківського апеляційного суду при вирішенні скарги на ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , справу було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 3 червня 2020 року ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області вказану справу передано за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 12 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 - залишена без змін. 25 серпня 2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів (справа №357/13177/19) та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів (справа № 623/4838/19) було об`єднано в одне провадження, присвоєно їм спільний судовий номер 357/13177/19 (провадження 2/357/80/20) та призначено справу до підготовчого засідання. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2021 року відмовлено ОСОБА_3 в залученні її до участі справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про визначення місця проживання малолітньої дитини та повернуто позов. Постановляючи ухвалу про повернення позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не довела підстав для її залучення у процесуальному статусі третьої особи з самостійними вимогами. Сімейний кодекс України чітко передбачає право батьків на визначення місця проживання їхньої дитини, а також регулює спірні питання між матір`ю та батьком щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Спір у цій справі стосується визначення місця проживання дитини з одним із батьків, які на разі, не позбавлені батьківських прав та дитина не відібрана у них через протиправну поведінку. ОСОБА_3 не обґрунтовано, яким чином ухвалене в майбутньому рішення суду безпосередньо впливає на її права чи обов`язки. Розгляд вимог ОСОБА_3 ускладнить вирішення справи та призведе до порушення прав учасників процесу на швидкий розгляд їхніх вимог. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). За змістом п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Відповідно до ч.1 ст.52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Колегія суддів зауважує, що самостійні вимоги третіх осіб повинні стосуватися предмету спора. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір. Задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, робить неможливим задоволення вимог позивача щодо цього ж предмету спору. Позов пред`являється до тієї з сторін, яка порушує права третьої особи. Предметом спору у цій справі є вимоги батьків про визначення місця проживання дитини. ОСОБА_3 у своєму позові також заявляє вимогу до батька та матері дитини про визначення місця проживання дитини, але з нею. Відповідно до положень ст. 258 Сімейного кодексу України баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень. Оскільки предметом спору між батьками, а також бабою та батьками, є вимога про визначення місця проживання дитини, тому висновок суду про повернення позовної заяви ОСОБА_3 суперечить ст. 52 ЦПК України. Посилання суду першої інстанції на те, що спір у цій справі стосується визначення місця проживання дитини з одним із батьків, які на разі, не позбавлені батьківських прав та дитина не відібрана у них через протиправну поведінку, а також на те, що ОСОБА_3 не обґрунтувала , яким чином ухвалене в майбутньому рішення суду безпосередньо впливає на її права чи обов`язки, не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви, оскільки суперечить положення ч.2 ст. 258 Сімейного кодексу України. Враховуючи наведене та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення заяви ОСОБА_3 є необґрунтованою та перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382-384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус