Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/794/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/794/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 04 серпня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : 25.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №600/794/20-а. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 задоволено вказану заяву ОСОБА_1 , постановлено: - встановити судовий контроль за виконанням рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.07.2020 у справі №600/794/20-а за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 382 КАС України подати до Чернівецького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.07.2020 у адміністративній справі №600/794/20-а в місячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали суду. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив зупинити виконання та скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.05.2021, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що дана справа не може розглядатись у порядку адміністративного судочинства, в діях Фонду відсутні ознаки протиправності щодо неможливості виконання судового рішення та ознаки ухилення від його виконання. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив про відсутність зв`язку між аргументами апеляційної скарги та обставинами справи, зловживання відповідачем правом на апеляційне оскарження та підміну відповідачем предмету оскарження у даній справі. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.07.2020 у справі №600/794/20, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020, визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо розгляду по суті звернення ОСОБА_1 та задоволення його вимоги про виплату компенсації відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з простроченням Фондом виконання грошового зобов`язання з гарантованого відшкодування коштів ОСОБА_1 за його вкладами в ПАТ "КБ "Надра". Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Національному банку України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 29250,56 грн. Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положеннями ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст.6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить, що однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.129-1 Конституції України. Таким чином, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно частин 1, 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, суд має право застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №539/3406/17. Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, судове рішення у справі №600/794/20-а, станом на час розгляду питання про встановлення судового контролю за його виконанням, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не виконано. Так, на виконанні Шевченківського РВ ДВС у м. Києві перебувало виконавче провадження №64063652 про виконання виконавчого листа №600/794/20, однак було винесено постанову про виконавчого документа стягувачу, оскільки неможливо примусово стягнути кошти з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У зв`язку з наведеним судове рішення залишається невиконаним, а спроба примусового виконання не дала результату. З огляду на вказані обставини апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що в діях Фонду відсутні ознаки протиправності щодо неможливості виконання судового рішення та ознаки ухилення від його виконання. Посилання у апеляційній скарзі на те, що дана справа не може розглядатись у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів також відхиляє, адже питання поширення юрисдикції адміністративних судів підлягає дослідженню судом під час розгляду справи та ухвалення у ній рішення, а не під час вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням вже ухваленого судового рішення, яке до того ж набрало законної сили. З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.