Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/17870/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/17870/20 Головуючий у І інстанції: Черноліхов С. В. Суддя-доповідач: Шидловський В.Б. 03 серпня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася в інтересах ОСОБА_2 до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати у неповному обсязі грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року; - зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату на її малолітнього сина допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, визначеної на 1 січня на відповідний рік з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів, індексації невиплаченої щомісячної грошової допомоги; - зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, індексації невиплаченої щомісячної грошової допомоги з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року; - стягнути 30000,00 грн. моральної шкоди; - зобов`язати відповідача виконати рішення негайно і подати звіт про виконання протягом одного місяця. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації (вул.І.Франка,5, м.Коростень, Житомирська область, 11500, код ЄДРПОУ 03192690) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 на малолітню дитину ОСОБА_2 з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації провести ОСОБА_3 на малолітню дитину ОСОБА_2 з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 та доповнити його таким змістом: - Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 на малолітню дитину ОСОБА_2 за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. - Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації провести ОСОБА_3 на малолітню дитину ОСОБА_2 з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має статус дитини, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням, і проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. На своє звернення до відповідача щодо відновлення виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства отримала відповідь, у якій Управління повідомило про відсутність фінансування на виплату вказаної допомоги. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ненарахування та невиплата позивачу за малолітнього сина ОСОБА_2 з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є протиправною бездіяльністю, а тому необхідно необхідне зобов`язати відповідача провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату позивачу за малолітнього сина ОСОБА_2 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не відмовляв ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті за її малолітнього сина грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року, а тому право позивача у цій частині не порушено і судовому захисту у визначений позивачем спосіб не підлягає. Також суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог позивача щодо компенсації втрати частини доходів, індексації невиплаченої щомісячної грошової допомоги, стягнення 30000,00 грн. моральної шкоди та зобов`язання відповідача виконати рішення негайно і подати звіт про виконання протягом одного місяця. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Надаючи оцінку позовним вимогам позивача щодо нарахування та виплату грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року, суд першої інстанції вказав, що розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Оскільки з відповіді Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації від 10 квітня 2020 року вбачається, що відповідач не відмовляв ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті за її малолітнього сина грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року, а тому право позивача у цій частині не порушено і судовому захисту у визначений позивачем спосіб не підлягає. Разом з тим, колегія суддів вказує, що позивач звертаючись з заявою до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації просила провести нарахування та виплату на її малолітнього сина допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, визначеної на 1 січня на відповідний рік з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року. При наданні відповіді від 30 квітня 2020 року на заяву відповідач вказав, що дана щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не може бути нарахована та виплачена позивачу, у зв`язку з відсутністю фінансування на виплату вказаної компенсації. Тобто, судова колегія вважає, що Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації відмовило у здійсненні виплати вказаної компенсації взагалі без конкретизації періоду. З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо того що відповідач не відмовляв ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті за її малолітнього сина грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року. Статтею ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до ст.37 Закону №796-XII (в редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється. Підпунктом 8 п.28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №107-VI) текст ст.37 Закону №796-XII викладено в новій редакції. Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 наведені положення п.28 розділу ІІ Закону №107-VI визнано неконституційними. У 2012 - 2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення ст.37 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Із 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII було визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Згідно із ч.ч.1, 2 ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, вказаним рішенням Конституційного Суду України відновлено дію ст.37 Закону № 796-XII з 17.07.2018. Відповідно до ст.63 Закону № 796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися. Проте, Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону №796-XII, а тому застосуванню підлягають безпосередньо норми цієї статті у редакції, чинній з 09.07.2007. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивач є громадянином, який має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, то він має право на виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст.37 Закону № 796-XII. Разом з тим, необхідно зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, то у спірних правовідносинах застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства необхідно обчислювати з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Апеляційний суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Враховуючи те, що спірна виплата є регулярною та разовою, то про порушення своїх прав позивач міг дізнатись протягом 2008-2020 років. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 по справі № 9901/37/20 дійшла висновку, що початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов`язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочинається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення рішення, яке її стосується. Відтак, судом першої інстанції правильно зазначено, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач вимоги позову пов`язує із ухваленням Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018. Це рішення було офіційно оприлюднене в загальнодоступних офіційних джерелах, що вказує на те, що про прийняття такого рішення повинен був дізнатися позивач, відтак з дати його прийняття розпочинається шестимісячний строк звернення до суду з вказаними вище позовними вимогами. Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 13 жовтня 2020 року, через систему "Електронний суд". Таким чином, враховуючи шестимісячний строк звернення до суду, позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЕREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE №116/1997/900/1112). У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO №23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95). Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 02 березня 2020 року слід залишити без розгляду. У зв`язку з залишенням позовних вимог без розгляду, суд апеляційної інстанції не надає оцінку позовним вимогам позивача щодо компенсації втрати частини доходів, індексації невиплаченої щомісячної грошової допомоги, стягнення 30000,00 грн. моральної шкоди та зобов`язання відповідача виконати рішення негайно і подати звіт про виконання протягом одного місяця, оскільки вони є похідними від вимоги про нарахування та виплату на її малолітнього сина допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до п.8 частини першої ст. 238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, тому апеляційна скарга є частково обґрунтованою, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про залишення позовної заяви без розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Коломієць Наталії Сергіївни в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.