Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/12168/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/12168/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Панченко О.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20 за позовом:ОСОБА_1 до: треті особи: про: Дніпровського апеляційного суду Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та Державна судова адміністрація України визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: 28.09.2020р. ОСОБА_1 , за допомогою засобів поштового зв`язку / а.с. 21/, звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського апеляційного суду, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, судом першої інстанції позов зареєстрований 01.10.2020р. / а.с. 1-11/. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2020р. за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження в адміністративній справі №160/12168/20, справу призначено до судового розгляду /а.с. 24-25/. Позивач, посилаючись у позовній заяві, на те, що він працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду, у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. йому нараховано розмір суддівської винагороди, який не відповідає розміру, який встановленому положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суддівську винагороду за вказаний період йому нараховано та виплачено на підставі ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч.1 ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету, тому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. (за винятком днів відпустки) і застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати відповідача провести перерахунок його суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди за цей період у загальному розмірі 418990,76грн. (чотириста вісімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень сімдесят шість копійок). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. у справі №160/12168/20 до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державну судову адміністрацію України (далі ДСА України) / а.с. 51/. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язано Дніпровський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів, в задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено / а.с. 78-82/. Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції від 18.12.2020р., подав апеляційну скаргу, у якій також було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження /а.с. 108-116/. Третя особа у справі ДСА України, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції від 18.12.2020р., подала апеляційну скаргу, у якій також було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження /а.с. 119-122/. Адміністративна справа №160/12168/20, разом з матеріалами вищезазначених апеляційних скарг, надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду 19.03.2021р.. /а.с. 107/. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2021р. у справі №160/12168/20 ДСА України поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20 та апеляційна скарга ДСА України на рішення суду першої інстанції від 18.12.2020р. у цій справі залишена без руху і заявнику апеляційної скарги надано строк для усунення зазначених судом недоліків апеляційної скарги / а.с. 138/. Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2021р. у справі №160/12168/20 Дніпровському апеляційному суду поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20 / а.с. 140/ і апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження призначено на 18.05.2021р. /а.с. 141/, про що судом у встановлений чинним процесуальним законодавством строк та спосіб було повідомлено учасників справи /а.с. 142,143,172/. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021р. у справі №160/12168/20 ДСА України відмовлено у задоволенні клопотань про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та апеляційну скаргу ДСА України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20 повернуто заявнику на підставі п. 1 ч. 4 ст. 168, ч. 6 ст. 298 КАС України / а.с. 166-167/. У зв`язку з тим, що суддя Чередниченко В.Є., який входить до складу колегії судді, що розглядають справу №160/12168/20 станом на 18.05.2021р. перебував у відпустці, 18.05.2021р. з застосуванням автоматизованої системи документообігу суду здійснено заміну складу колегії суддів у цій справі та визначено склад суду, що розглядає справу головуючий суддя Коршун А.О., судді: Сафронова С.В., Панченко О.М.. / а.с. 176/. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від1 8.05.2021р. у справі №160/12168/20 через відсутність доказів щодо повідомлення учасників справи про її апеляційний розгляд в порядку письмового провадження 18.05.2021р. розгляд цієї справи в порядку письмового провадження перенесений на 22.06.2021р. / а.с. 177/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 178-185/. Через відсутність у суду апеляційної інстанції станом на 22.06.2021р. належних доказів щодо отримання позивачем у справі копій ухвал про відкриття апеляційного провадження, призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, з метою недопущення порушення прав позивача бути повідомленим про день та місце розгляду справи відносно нього, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021р. у справі №160/12168/20 розгляд цієї справи в порядку письмового провадження перенесений на 03.08.2021р. / а.с. 186/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 187-195/. 29.06.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшла заява позивача / а.с.196/, у якій позивач зазначає, що ним отримано копію апеляційної справи та просить розглянути справу в порядку письмового провадження у його відсутність. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та прийняте судом першої інстанції рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що позивача у справі ОСОБА_1 , постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №2195-VI від 13.05.2010р. обрано безстроково на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області, у подальшому постановою Верховної Ради України №5262-VI від 18.09.2012р. позивача обрано на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області та указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018р. переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду / а.с. 12/. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13.04.2020р., який набрав чинності 17.04.2020р. (далі Закон №553-ІХ), серед іншого, передбачено, що у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ і включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 01.01.2020 року - 4723 гривні). В зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди. Наказом голови Дніпровського апеляційного суду №39 від 24.04.2020р. з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду наказано здійснювати в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Як вбачається з наданої суду та долученої до матеріалів справи довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/148/20-с від 28.09.2020р. / а.с. 11/ позивачу у справі за період з квітня 2020р. по серпень 2020р. нараховано та виплачено суддівську винагороду, а також застосовано обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року: - за квітень нараховано 176568,00грн., виплачено - 127296,38 грн., не виплачено - 49271,62грн.; - за травень нараховано 302688,00грн., виплачено - 268651,69грн., не виплачено - 34036,31грн.; - за червень нараховано 176568,00грн., виплачено- 47230,00грн., не виплачено - 129338,00грн.; - за липень нараховано 182599,83грн., виплачено - 47230,00грн., не виплачено - 135369,83грн.; - за серпень нараховано 189180,00грн., виплачено - 118205,00грн., не виплачено - 70975,00грн. Отже з урахуванням вищенаведеного позивачу в межах спірного періоду було нараховано 1027603,83грн. та виплачено 608613,07грн., і загальна сума обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р., становить 418990,76грн. Позивач у справі, який вважає дії відповідача щодо обмеження виплати йому суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020р. за період з квітня 2020р. по серпень 2020р. протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом свого порушеного права. Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення заявлених позивачем у справі вимог адміністративного позову зробив висновок про те, що оскаржувані дії відповідача суперечать вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку він отримував до 18.04.2020р., але колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» ( набрала чинності 12.03.2020р.) з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. Законом № № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020р., серед іншого, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: - установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті). Разом з цим, положеннями ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Положеннями ч. 3 ст. 135 вищевказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а відповідно до ч. 4 цієї ж статті до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб, у випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Відповідно до положень ч. 5 - 8 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Відповідно до ч. 9 ст. 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03. 2020р. у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Конституційний Суд України також зазначив, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу мала бути здійснена виключно відповідно до вимог Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечать статті 130 Конституції України. Сукупний аналіз положень ч. 1-4 ст. 7 КАС України дає можливість зробити висновок про те, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, при цьому суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, і у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, і після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже приймаючи до уваги наведені норми процесуального права та враховуючи те, що положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ від 13.4.2020р.) в частині суддівської винагороди не відповідають Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин повинен застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що правильність вищезазначених висновків щодо неможливості застосування ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, які викладені ним у рішенні №10-р/2020 від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-ІХ, що виключає необхідність звернення суду після прийняття рішення у цій справі до Верховного Суду з питань внесення до Конституційного Суду України в порядку, визначеному частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», це виключає можливість застосування до правовідносин стосовно обрахунку та розміру суддівської винагороди інших Законів, а посилання відповідача на те, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, є безпідставними з огляду на те, що у разі якщо закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, тим більше визнаний таким що суперечить Конституції України, то такий закон чи інший правовий акт не підлягає застосуванню, застосовуються норми Конституції України як норми прямої дії, і порушені гарантії суддів підлягають поновленню шляхом компенсування відповідними виплатами, що зазначено у рішенні Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020р.. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивач має право на отримання суддівської винагороди на підставі ч. 2, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», але під час прийняття судом першої інстанції рішення щодо зобов`язання відповідача відновити порушені права позивача шляхом здійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно (за винятком днів відпустки) на підставі ст.і 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів, не були враховані наступні обставини. ДСА України, відповідно до положень ч. 3,ч.4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Таким чином, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, саме ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення, зокрема, Дніпровського апеляційного суду. Згідно п.п. 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №141/0/15-19 від 17.01.2019р. (надалі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями Вищої ради правосуддя, з`їзду суддів України, а також цим Положенням. Основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом (п.п. 1,2 п. 5 Положення). ДСА України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державної казначейської служби України. У частині 1 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Пунктом 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Отже приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що відповідач у справі, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах бюджетних асигнувань та відповідно до кошторису, який затверджено ДСА України, і невиплату позивачу у справі суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Відповідно до абз. 2 п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011р. (надалі - Порядок № 845), у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Згідно з додатком №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено кошти для виконання рішень судів ухвалених на користь суддів. Приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, та враховуючи фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час її розгляду, колегія суддів вважає, що позивачем заявлено адміністративний позов до неналежного відповідача, бо у цій справі з урахуванням змісту спірних відносин належним відповідачем є ДСА України. Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 03.03.2021р. у справі № 340/1916/20, під час вирішення аналогічних правовідносини, зазначив, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби і у такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України - як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Водночас можливо існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020р.) і тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками. Аналіз положень ст. ст. 25, 26, 42 КАС України дає можливість зробити висновок про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі, при цьому позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Тому з огляду на положення ч. 3 ст. 48 КАС України заміна неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому такий висновок узгоджується з висновком Верховного суду з аналогічного питання, який викладено ним у постанові від 02.09.2020р. у справі №162/445/16-а. Враховуючи ту обставину, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, що свідчить про те, що позивачем під час звернення до суду з цим адміністративним позовом обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі, з урахуванням положень ч. 4 ст. 317 КАС України, як постановленого із неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення у справі про відмову позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову через їх безпідставність. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311,315,317,321,322 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду - задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 р. у справі №160/12168/20 скасувати. У задоволенні адміністративного позову - відмовити Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у строки та в порядку, які встановлені ст.ст. 329,331 КАС України. Постанова виготовлена та підписана 03.08.2021р. Головуючий - суддя А.О. Коршун суддя С.В. Сафронова суддя О.М. Панченко