Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/701/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6353/21 Справа № 212/701/21 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/701/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу,апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року, яке ухвалене суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 квітня 2021 року -, ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бутко О.О., звернулась вся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі АТ «Кривбасзалізрудком»), про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві. Позов мотивовано тим, що з батьком позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання трудових обов`язків підземного монтажника гірничого обладнання тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є відповідач, стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_2 , отримав грубі руйнування тіла, несумісні з життям, від яких помер. Відповідно до Акту форми Н-1 «Про нещасний випадок на виробництві» № 8 від 30 вересня 1996 року, причинами смерті батька позивачки є незадовільна організація робіт, що виразилась у виконанні монтажних робіт в стволі шахти без оформлення наряду допуску і виконання мір безпеки; порушення виробничої дисципліни з боку робітників шахти «Жовтнева» шахтомонтажного управління треста «Кривбасшахтобуд». Згідно п.13 вищевказаного Акту про нещасний випадок особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме вимог ст.17 Закону України «Про охорону праці», п.п.7.2.2, 7.18.5, 7.17.2 Системи управління охороною праці були визнані: ОСОБА_3 головний інженер шахти «Октябрська»; ОСОБА_4 в.о.механіка дільниці №11 шахти «Октябрська»; ОСОБА_5 машиніст підйомної установки дільниці №11 Шахтомонтажного управління треста «КШБ»; ОСОБА_6 заступник начальника дільниці №11 шахти «Октябрська». Відповідно до п.13.2 акту форми Н-1 вина підприємства полягає у порушенні вимог ст.ст.17,18 Закону України «Про охорону праці» та Системи управління охороною праці ВО «Кривбасруда». Внаслідок смерті батька позивачці завдано моральної шкоди, вона втратила рідну їй людину, зазнала великі душевні страждання, залишилась без підтримки батька, що спричиняє їй моральні страждання та хвилювання і на теперішній час. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює у 424 000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача на її користь без утримання податків та зборів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 250 000,00 гривень, без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 2500, 00 гривень. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачці в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, на необґрунтованість рішення та на його незаконність. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази вини відповідача, як роботодавця, за не забезпечення безпечних умов праці, що могли призвести до настання нещасного випадку. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язок щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди покладено на МСЕК. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів щодо спричинення моральної шкоди позивачці. Також, зазначає, що нормами ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), на яку суд першої інстанції не звернув уваги. На думку відповідача, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є необґрунтованим та таким, що не відповідає судовій практиці. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (на 2021 рік 24000,00 грн.), сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.7). Згідно Акту про нещасний випадок №8 від 30.09.1996 року, Шахтомонтажним управлінням шахти «Октябрська» тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда» встановлені обставини за яких стався нещасний випадок, а саме, 20.09.1996 року у стовбурі ш. «Октябрська» монтажниками Шахтомонтажного управління тресту «Кривбасшахтобуд» на нульовій відмітці була набрана кліть труб 325 мм (довжиною 45 м) та за допомогою лебідки ЛПЕ-5/1000 спущена на місце з`єднання на відмітці 660 м. Після 10 години 00 хвилин заступник начальника дільниці № 1 Шахтомонтажного управління тресту «Кривбасшахтобуд» Проскуровський Б.К. видав наряд монтажникам ОСОБА_2 , ОСОБА_8 електрозварнику ОСОБА_9 на кріплення трубопроводу у стовбурі. Після перевірки надійності зв`язку «Радуга» з машиністом підіймальної установки АДРЕСА_1 ОСОБА_10 , ОСОБА_6 надав вказівку монтажникам на навантаження інструменту та матеріалів на кришу кліті № 1 та спуск до місця проведення робіт. Монтажники розмістилися на даху кліті № 1, сигналіст ОСОБА_11 у кліті на другому поверсі за вказівкою машиніста підйому ОСОБА_10 , здійснила спуск кліті вниз та встановила її на даху на гор. 660 м. Оглянувши робоче місце, монтажники прийняли рішення за допомогою газополум`яного інструменту звільнити канат монтажної лебідки від причіпного пристрою. Об 11 годині 10 хвилин ОСОБА_2 прикріпив карабін запобіжного поясу до стійки огорожі даху кліті, увімкнув у роботу ацетиленовий різак та почав різати канат. У цей час, в.о. механіка дільниці спуску-підйому № 11 ОСОБА_4 зайшов до кліті № 2 на гор.815 м по станції високочастотного зв`язку "Радуга", за відсутності на це права, дав сигнал машиністу клітьового підйому № 2 ОСОБА_5 на підйом кліті на поверхню. У свою чергу, ОСОБА_5 , без отримання дозволу сигналіста з нульової відмітки ОСОБА_12 , розпочала рух кліті № 2 на поверхню. Монтажник Шахтомонтажного управління ОСОБА_2 , який виконував роботи у противаговому відділенні кліті № 2, був збитий у стовбур противагою, яка рухалася вниз, внаслідок чого зазнав смертельних ушкоджень. Причинами нещасного випадку стала незадовільна організація робіт, що виразилось у виконанні монтажних робіт в стволі шахти без оформлення наряду-допуску і виконання мір безпеки. Порушення виробничої дисципліни з боку робітників шахти «Октябрська» і Шахтомонтажного управління треста «Кривбасшахтозбут». Згідно з п.13 акту форми Н-1 про нещасний випадок особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме вимог ст.17 Закону України «Про охорону праці», п.п.7.2.2, 7.18.5, 7.17.2 Системи управління охороною праці були визнані: ОСОБА_3 головний інженер шахти «Октябрська»; ОСОБА_4 в.о.механіка дільниці №11 шахти «Октябрська»; ОСОБА_5 машиніст підйомної установки дільниці №11 Шахтомонтажного управління треста «КШБ»; ОСОБА_6 заступник начальника дільниці №11 шахти «Октябрська». Відповідно до п.13.2 акту форми Н-1 вина підприємства полягає у порушенні вимог ст.ст.17,18 Закону України «Про охорону праці» та Системи управління охороною праці ПО «Кривбасруда». Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Саксаганської районної Ради народних депутатів Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.09.1996 року, актовий запис № 1583, ОСОБА_2 помер у віці 40 років, причина смерті нещасний випадок на підприємстві, грубі руйнування тіла несумісні з життям. (а.с.3). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 працював на шахті «Жовтнева» ВО «Кривбасруда», правонаступником якої є АТ «Кривбасзалізрудком», і смерть його настала ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок травм, отриманих під час виконання ним трудових обов`язків, в результаті нещасного випадку 20 вересня 1996, тому його донькі має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно з частиною першоюстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Згідно зістаттею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносинЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що смерть ОСОБА_2 стала, внаслідок отриманих травм на виробництві під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим обґрунтовано поклав обов`язок відшкодувати позивачці шкоду, завдану смертю ОСОБА_2 на АТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступника шахти «Жовтнева» ВО «Кривбасруда». Оскільки нещасний випадок, внаслідок якого загинув батько позивачки ОСОБА_2 стався 20.09.1996 року під час виконання ним трудових обов`язків, тобто до набрання чинності ЦК України, що надало позивачці право на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку що до правовідносин сторін мають застосовуватись положення статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,в зв`язку з чим, вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що нормами ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), на яку суд першої інстанції не звернув уваги. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі 210/2271/19. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивачка, у зв`язку із втратою батька, переживає душевні та психологічні страждання, позбавлена можливості отримувати від нього піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв`язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя. Судом першої інстанції встановлений й причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача втрата життєвих зв`язків позивача з рідною людиною. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачці. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні докази вини відповідача, як роботодавця, за не забезпечення безпечних умов праці, що могли призвести до настання нещасного випадку, оскільки, відповідно до п.13.2 акту форми Н-1 вина підприємства полягає у порушенні вимог ст.ст.17,18 Закону України «Про охорону праці» та Системи управління охороною праці ПО «Кривбасруда». Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1 , який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на те, що позивачкою не доведено наявність моральних страждань. Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачкт, характер психологічної травми, яку вона отримала у зв`язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини по справі, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, яка втратила турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розмір стягнутої моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає безпідставними. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок смерті батька, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачці внаслідоксмерті її батька на виробництві. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц (провадження № 61-14316св18). Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 04 серпня 2021 року. Головуючий: Судді: