Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/8437/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4053/21 Справа № 212/8437/20 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2021 року, яке постановлено суддею Козлова Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 січня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, яке пов`язане з нещасним випадком, посилаючись на те, що у період з 05.10.1976 року по 04.04.1994 року працювала на шахті ім.Леніна ВО «Кривбасруда» підземним рукояточником-сигналістом на дільниці №13. 22.07.1982 року під час виконання трудових обов`язків на підприємстві з позивачкою ОСОБА_1 , стався нещасний випадок, внаслідок якого вона отримала забиття поперекової області справа. Висновком ЛТЕК від 15.02.1994 ОСОБА_1 встановлено первинно 40% втрати працездатності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 17.07.2001 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності 25% - безстроково. Внаслідок нещасного випадку позивачка змушена тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування, порушуються її нормальні життєві зв`язки. Тривалий процес лікування тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному стані позивача. З урахуванням вказаних обставин, позивач просить стягнути на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, 190 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 105 000 гривень за заподіяну моральну шкоду шляхом ушкодження здоров`я, без утримання всіх податків з доходу фізичних осіб та всіх інших обов`язкових податкових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 1471,40 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що визначена сума моральної шкоди не відповідає засадам розумності та справедливості. Крім того, на думку відповідача, документи на , які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме: довідка ЛТЕК, акт розслідування нещасного випадку та професійного захворювання за формою Н-1 є документами, які підтверджують обставини нещасного випадку та професійного захворювання і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, але не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. Позивачем не надано доказів, які підтверджують психологічний стан потерпілого, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. Також вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 з 05.10.1976 року по 04.04.1994 року працювала на шахті ім.Леніна ВО «Кривбасруда» підземним рукояточником-сигналістом на дільниці №13, правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 04.04.1994 року ОСОБА_1 була звільнена, згідно ч.2 ст.40 КЗпП України в зв`язку з невідповідністю стану здоров`я виконуваній роботі. (а.с. 17). 22 липня 1982 року з під час виконання трудових обов`язків з позивачем стався нещасний випадок, в результаті якого вона отримала забій поперекової області справа. Відповідно до акту №41 про нещасний випадок на підприємстві РУ ім. Леніна ВО «Кривбасруда» Форми Н-1 від 23.07.1982 року складеного уповноваженою комісією встановлено , що 22 липня в 3 зміну за нарядом в.о.начальника ділянки №13 ОСОБА_2 рукояточник - сигналіст ОСОБА_1 виробляла скатку вагонів з кліті, в стовбур шахти ім.Леніна горизонт 1050 м. У цей час водою змило шматок породи, який впав на горизонт 1050 м. ударив ОСОБА_1 в поперекову область. В п. 11 Акту зазначено, що причиною нещасного випадку є недотримання норм і правил в організації робочих місць, що виразилося в наявності породи в армування стовбура. Висновком ЛТЕК від 15.02.1994 року ОСОБА_1 вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності в зв`язку з нещасним випадком та третя група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 05.03.1996 року позивачу підтверджено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Висновком МСЕК від 10.03.1998 року позивачу повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву та третю групу інвалідності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 17.07.2001 року ОСОБА_1 встановлено 25% втрати професійної працездатності в зв`язку з трудовим каліцтвом безстроково, ггрупа інвалідності не визначена. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов`язків. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачем під час виконання нею трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених Законом України «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 15.02.1994 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами). У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР,в редакції1963року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14,№ 6-188цс14та №6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 60%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування. Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, з урахуванням роз`яснень, наведених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з отриманою позивачем виробничою травмою їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у перенесеному фізичному болю від отриманої травми, вона втратив професійну працездатність вперше у розмірі 40%, та встановлено ІІІ групу інвалідності. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, через стан здоров`я її звільнено з підприємства, вона періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв`язку з отриманою травмою відчуває постійний біль, що підтверджується випискою з історії хвороби. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і визначений судом першої інстанції розмір 190 000грн. є виваженим, прийнятим з дослідження усіх обставин справи, справедливим та не призведе до збагачення позивача та не призведе до скрутного матеріального становища відповідача. Тому доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо розміру визначеної судом моральної шкоди є неприйнятними та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, колегія суддів визнає необґрунтованим. Так, відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Доводи апеляційної скарги відповідача про те,що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: