Постанова 4803 № 212/2196/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6326/21 Справа № 212/2196/21 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/8181/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року, яке постановлено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим, висновком МСЕК від 14.12.1994 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30%, з наступним переоглядом 01.12.1995 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи. При повторному переогляді, позивачу висновком МСЕК від 14.01.1998 року, встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 01 січня 1998 року по 01 січня 1999 року, з наступним переоглядом 01.12.1998 року. При повторному переогляді, позивачу висновком МСЕК від 25.02.1999 року, встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 01 січня 1999 року по 01 січня 200 року, з наступним переоглядом 01 грудня 1999 року. При повторному переогляді позивачу висновком МСЕК від 04.05.2012 року, встановлено 40 % втрати професійної працездатності ( 25% - первинно по радикулопатії, 5% первинно по туговухості, 10% - повторно по ХОЗЛ ) з 23 квітня 2012 року, безстроково. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 180 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач раніше вже звертався до суду з вимогами до ПАТ «Кривбасзалізрудком» про стягнення моральної шкоди. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.10.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Кривбасзалізрудком» про стягнення моральної шкоди задоволено частково, стягнуто на його користь 50 000,00 грн., грошові кошти у примусовому порядку були списані з рахунків відповідача на користь позивача в повному обсязі. Проте суд першої інстанції на ці обставини не звернув уваги та безпідставно не закрив провадження у справі. Вважає, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов`язок з відшкодування моральної шкоди позивачу за період трудової діяльності у Першотравневому рудоуправлінні, не зважаючи на правонаступництво ДП «Кривбасшахтозакриття» та ПрАТ «ПІВНГЗК», вказує, що, відповідно, вони мають бути відповідача по справі. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 24 000,00 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28 січня 1985 року по 15 липня 1985 року працював підземним прохідником на шахті «Першотравнева 1» ВО «Кривбасруда», з 15 липня 1985 року по 01 листопада 1987 року - підземним бурильником на шахті «Першотравнева 1» ВО «Кривбасруда», з 01листопада 1987 року по 01 вересня 1990 року - підземним машиністом бурової установки на шахті «Першотравнева 1» ВО «Кривбасруда», з 01 вересня по 01 жовтня 1991 року гірничим робочим очисного забою на шахті «Першотравнева 1» ВО «Кривбасруда», з 01 жовтня 1991 року по 01 липня 1992 року машиністом бурової установки на шахті «Першотравнева 1» ВО «Кривбасруда», з 01 липня 1992 року по 17 листопада 1992 року підземним бурильником шпурів на шахті «Першотравнева 1» ВО «Кривбасруда», з 17 липня 1992 року по 01 січня 1995 року підземним кріпильником на шахті «Першотравнева-1» ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком». З 01 січня 1995 року по 29 січня 1998 року підсобним робочим та з 15 травня 2001 року по 30 липня 2002 року підземним прохідником на ШБУ «КЗРК», з 19 серпня 2002 року по 12 листопада 2004 року підземним прохідником, з 12 листопада 2004 року по 07 травня 2012 року підземним гірником очисного забою шахти ім. Леніна, Криворізького державного залізорудного комбінату, і 07 травня 2012 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 7-11) Відповідно до Акту №16 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 08 грудня 1994 року, проведеного на шахті «Першотравнева-1» ВО «Кривбасруда» ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання пиловий бронхіт, причинами професійного захворювання є запиленість повітря робочої зони, загазованість повітря робочої зони (а.с.13-14) Висновком МСЕК від 14.12.1994 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30%, з наступним переоглядом 01.12.1995 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи. При повторному переогляді, позивачу висновком МСЕК від 14.01.1998 року, встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 01 січня 1998 року по 01 січня 1999 року, з наступним переоглядом 01.12.1998 року. При повторному переогляді, позивачу висновком МСЕК від 25.02.1999 року, встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 01 січня 1999 року по 01 січня 200 року, з наступним переоглядом 01 грудня 1999 року. При повторному переогляді позивачу висновком МСЕК від 04.05.2012 року, встановлено 40 % втрати професійної працездатності ( 25% - первинно по радикулопатії, 5% первинно по туговухості, 10% - повторно по ХОЗЛ ) з 23 квітня 2012 року, безстроково. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримане позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і воно пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173, КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1994 році встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції, станом на 1994 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням у 1994 році позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час, у розмірі 10% -ХОЗЛ, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» не є належним відповідачем, оскільки не є правонаступником прав та обов`язків Першотравневого Рудоуправління ДВО «Кривбасруда», колегія не бере до уваги з огляду на наступне. З 1975 року до 01 жовтня 1989 року до ДВО « Кривбасруда» на правах структурного підрозділу входило Першотравневе рудоуправління. З 01 жовтня 1989 року Першотравневе рудоуправління, як структурний підрозділ, ліквідовано наказом ДВО «Кривбасруда» від 20 вересня 1989 року № 349 зі змінами від 01 листопада 1989 року №

423. Згідно з пунктом 2 наказу ДВО «Кривбасруда» від 20 вересня 1989 року № 349 з 01 жовтня 1989 року до 01 січня 1995 року до ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на правах новостворених структурних підрозділів входили шахта «Першотравнева-1» та шахта «Першотравнева-2». Наказом ДВО «Кривбасруда» від 26 грудня 1994 року № 169 (пункт 1) з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева-1» та шахта «Першотравнева-2», як структурні підрозділи, ліквідовані. Відповідно до пункту 2 наказу ДВО «Кривбасруда» від 26 грудня 1994 року № 169 з 01 січня 1995 року до 01 січня 1998 року до ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на правах новоствореного структурного підрозділу входила шахта «Першотравнева». Наказом ДВО «Кривбасруда» від 05 січня 1998 року № 1 з 01 січня 1998 року шахта «Першотравнева», як структурний підрозділ, також була ліквідована. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року № 258 «Про спеціальний режим реструктуризації гірничо-рудних підприємств Кривбасу, гірничо-хімічних підприємств Яворівського і Роздольського «Сірка» та Стебницького «Полімінерал» Львівської області» пунктом 1 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перейменовано у «Криворізький державний залізорудний комбінат». Правонаступником перейменованого ДВО «Кривбасруда» призначено державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» (пункт 2 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263). Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 «Про реорганізацію Криворізького державного залізорудного комбінату» та пункту 1 наказу державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», шляхом реорганізації, перетворено у дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» державної акціонерної компанії «Укррудпром». Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» є правонаступником реорганізованого державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» (пункт 3 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248). Згідно зі спільним наказом Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» державної акціонерної компанії «Укррудпром» шляхом реорганізації перетворено у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком». Однак, усі структурні одиниці ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у тому числі Першотравневе рудоуправління, новостворені з 01 жовтня 1989 року шахти «Першотравнева-1» та «Першотравнева-2», новостворена з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева» не мали статусу юридичних осіб, а питання про їх відокремлення зі складу юридичної особи із визначенням правонаступників у передбаченому законодавством порядку не вирішувалося. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС від 18 грудня 2019 року по справі №215/1589/18. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що правонаступником усіх прав та обов`язків Державного виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурній одиниці якого на шахті «Першотравнева - 1» працював позивач, оскільки ця шахта, як структурна одиниця, не була виділена зі складу ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у нову юридичну особу, а були ліквідована, то у даному випадку юридична особа ПАТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступник ДВО «Кривбасруда», повинно нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров`я моральну шкоду. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач раніше вже звертався до суду з вимогами до ПАТ «Кривбасзалізрудком» про стягнення моральної шкоди та рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.10.2020 року з ПАТ «Кривбасзалізрудком» стягнуто на його користь 50 000,00 грн., грошові кошти у примусовому порядку були списанні з рахунків відповідача на користь позивача в повному обсязі, на що суд першої інстанції не звернув уваги та безпідставно не закрив провадження у справі, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне. Згідно матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.10.2020 року стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.10.2020 року залишено без змін. Стягуючи з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції враховував ступень втрати професійної працездатності у розмірі 30% ( первинно: 25% - радикулопатія, 5 туговухість), який встановлений безстроково висновком МСЕК від 04.05.2012 року. Проте, в справі № 212/2196/21 судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди враховувався стаж роботи позивача, зокрема період роботи позивача з 28 січня 1985 по 01 січня 1995 на шахті «Першотравнева-1» у шкідливих умовах, тривалість праці позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача 9 років, відповідно до Акту від 08 грудня 1994 року, а також те, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності вперше у 1994 році у розмірі 30%, в подальшому у розмірі 10% безстроково. Тобто, при ухваленні зазначеного рішення, суд першої інстанції врахував тільки 30% втрати професійної працездатності позивачем, які були первинно йому встановлені висновком МСЕК від 14.12.1994 року. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві, правонаступником якого є відповідач в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, на теперішній час, в розмірі 10%, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення., зважаючи на встановлення втрати працездатності безстроково. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року. Головуючий: Судді: