Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/5986/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1156/21 Справа № 212/5986/20 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року, яке постановлено суддею Пустовіт О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т. звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на те, що працюючи кріпильником на ш. Гігант ВО "Кривбасруда" 12 лютого 1993 року стався нещасний випадок. Висновком МСЕК від 15.11.1993 позивачу вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності в зв`язку з нещасним випадком. Після неодноразових переоглядів висновком МСЕК від 31.10.2012 встановлено 60% втрати професійної та третю групу інвалідності безстроково.В наслідок нещасного випадку, позивач переносить моральні страждання. Наслідки нещасного випадку вимагають від нього додаткових зусиль для організації його життя, він вимушений постійно проходити медикаментозне лікування, порушено нормальні життєві зв`язки внаслідок неможливості вести активне життя. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 1 200грн. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов`язок з відшкодування моральної шкоди позивачу не зважаючи на те, щоПАТ «Кривбасзалізрудком» не є належним відповідачем у справі та не є правонаступником тієї частини ВО "Кривбасруда", до якої входили шахта "Гігант", на якій з позивачем стався нещасний випадок 12.02.1993 року. Крім того вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що до новоствореної юридичної особи управління «Кривбасгідрозахист» перейшли за розподільчим балансом майно та обов`язки реорганізованого ДВС «Кривбасруда», а саме шахт «Гігант» та «Гігант Дренажна», відповідно до наказу Мінпромполітики від 17 березня 2006 року № 104 правонаступником всіх майнових прав та обов`язків ДВО «Кривбасруда» у частині визначеній розподільчим балансом було призначено управління «Кривбасгідрозахист». На думку представника відповідача, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин норми законодавства в редакції, що була чинною на момент їх виникнення, судом не враховано, що позивачу первинно встановлено втрату працездатності внаслідок отриманої виробничої травми у 1993 році та суд не застосував до спірних правовідносин норми законодавства, які були чинними на момент виникнення у потерпілого втрат у сфері його немайнових благ. Крім того, скаржник вважає, що право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди виникло у позивач з листопада 1993 року, з чого вбачається що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом свого права. Також вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 09.07.1980 по 27.08.1980 року працював на посаді гірничого робочого, з 27.08.1980 року по 01.01.1987 року працював підземним бурильником на шахті «Комунар», 01.01.1987 року по 01.09.1988 року підземним бурильником, з 01.09.1988 року по 23.06.1993 працював підземним кріпильником на «Гігант» РУ ім. Дзержинського ВО «Кривбасруда». 23.06.1993 року звільнений з займаної посади відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України (8-11). 12 лютого 1993 року під час виконання трудових обов`язків з позивачем стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав травму спини. Згідно акту №3 про нещасний випадок від 01.04.1993 року встановлено вид події, падіння потерпілого на нерівній поверхні. Відповідно до акту №3 про нещасний випадок на підприємстві ВП «Кривбасруда» шахти «Гігант», Форми Н-1 від 01.04.1993 року причиною нещасного випадку є незадовільне утримання та недоліки в організації робочих місць. Згідно висновку МСЕК від 15.11.1993 року позивачу ОСОБА_1 первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності в зв`язку з нещасним випадком та другу групу інвалідності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 06.09.1994 року позивачу встановлено 40 % втрати професійної працездатності та третя група інвалідності. Висновками МСЕК від 20.07.1995 року , 30.10.1996 року, підтверджено встановлену позивачу втрату професійної працездатності 40% та третя група інвалідності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 16.04.1997 року позивачу встановлено 70% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Висновком МСЕК від 14.05.1998 року та 05.04.2000 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. При наступних переоглядах висновком МСЕК від 19.09.2001 року, 09.10.2002року,29.10.2003 року, 28.09.2005 року позивачу встановлено 70% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності. Висновками МСЕК від 01.08.2007 року, 14.10.2009 року, 21.09.2011 року позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третя група інвалідності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 31.10.2012 року ОСОБА_1 підтверджено 60% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, безстроково. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов`язків. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених Законом України «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 15.11.1993 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами). У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР,в редакції1963року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14,№ 6-188цс14та №6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідностатті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 60%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є належним відповідачем у справі та не є правонаступником тієї частини ВО "Кривбасруда", до якої входили шахта "Гігант", колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. З 1975 року до складу виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» входило 11 рудоуправлінь на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Гігант». Згідно наказу ВО «Кривбасруда» №433 від 16 грудня 1986 року та №685 від 25 грудня 1989 року шахту Комунар» РУ ім. Дзержинського об`єднано з шахтою «Гігант» РУ ім. Дзержинського, основні та оборотні фонди шахти «Комунар» передано до шахти «Гігант» Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця була ліквідована. Згідно з наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 виробниче об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу, правонаступником перейменованого виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347, державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків реорганізованого державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство шляхом реорганізації було перетворено у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків дочірнього підприємства. Відповідно до пункту 1.1статуту ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ««Криворізький залізорудний комбінат» від 30березня 2011року №1/2011та зареєстрованого 04 квітня 2011року,ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» змінив найменування на ПАТ«Криворізький залізорудний комбінат» та є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Отже, Управління «Кривбасгідрозахист» може нести відповідальність за шкоду, у тому числі й моральну, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я лише та виключно перед працівниками, які працювали на шахтах, зокрема шахті «Гігант»«Кривбасруда» у Рудоуправлінні Дзержинського з 20 січня 1998 року, тобто саме з дня виділення вказаних структурних одиниць зі складу ДВО «Кривбасруда», правонаступником яких визначено Управління «Кривбасгідрозахист». Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працював з 09.07.1980 року по 27.08.1980 року працював на посаді гірничого робочого, з 27.08.1980 року по 01.01.1987 року працював підземним бурильником на шахті «Комунар», 01.01.1987 року по 01.09.1988 року підземним бурильником, з 01.09.1988 року по 23.06.1993 року підземним кріпильником на «Гігант» РУ ім. Дзержинського ВО «Кривбасруда». 23.06.1993 року звільнений з займаної посади. (а.с. 8-11). Наведене свідчить про те, що відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» був правонаступником ш. «Гігант» ВО «Кривбасруда» на якому під час нещасного випадку працював позивач, у зв`язку з чим, колегія суддів робить висновок, що відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» є належним відповідачем по справі та особою, на яке у той час законодавством й було покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці. Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, з урахуванням роз`яснень, наведених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з отриманою позивачем виробничою травмою йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у перенесеному фізичному болю від отриманої травми, він втратив професійну працездатність вперше у розмірі 50%, та встановлено ІІІ групу інвалідності. В подальшому стан здоров`я позивача погіршився, збільшився відсоток втрати працездатності до 60%. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, через стан здоров`я його звільнено з підприємства, він періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв`язку з отриманою травмою відчуває постійний біль, що підтверджується випискою з історії хвороби. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і визначений судом першої інстанції розмір 120 000грн. є виваженим, прийнятим з дослідження усіх обставин справи, справедливим та не призведе до збагачення позивача та не призведе до скрутного матеріального становища відповідача. Тому доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо розміру визначеної судом моральної шкоди є неприйнятними та такими, що не підлягають задоволенню. Посилання в апеляційній скарзі представника відповідача на те, що при розгляді справи суд першої інстанції послався на п. 11 Правил, які не діяли на момент постановлення оскаржуваного рішення, при цьому колегія суддів вважає що вони на правильність судового рішення не впливають, оскільки суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, так як виробничу травму позивачем отримано під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Не погоджується й колегія суддів з доводами апеляційної скарги представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до ст. 83 ЦК УРСР, не мають строку позовної давності. Аналогічна правова норма міститься і в ст. 268 ЦК України, чинного на теперішній час. Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року у справах № 6-207цс14, № 6-156цс14. Доводи апеляційної скарги відповідача про те,що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Колегія суддів вважає що доводи апеляційної скарги представника відповідача в частині помилкового зазначення в рішенні суду відповідачем ПрАТ «СухаБалка», яке не є учасником справи не призвели до невірного вирішення спірного питання. Даний недолік суду може бути усунутий шляхом виправлення описки за ініціативою суду чи клопотанням сторони у справі. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 січня 2021 року. Головуючий: Судді: