Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/6132/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10299/21 Справа № 212/6132/21 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/6132/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Зубакової В.П., суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2021 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року , - ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гандзюк А.В., звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі АТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми та професійного захворювання, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Позивач зазначив, що, працюючи підземним кріпильником четвертого розряду на дільниці № 8 шахти «Жовтнева» Шахтобудівельного управління ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», з повним робочим днем у підземних умовах, 05 серпня 2008 року о 13 годині 00 хвилин, під час знаходження у південному польовому штреку гор.1265 м, з вини відповідача, з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав тілесні ушкодження у вигляді: «забитої рани потиличної області, втиснута перегородка потиличної кістки», що підтверджується Актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок». 28.05.2013 року позивачу Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання встановлено: «хронічне обструктивне захворювання легень першого ступеня, пилотоксичний бронхіт першого ступеня, емфізема легень першого ступеня, ЛН першого-другого ступеня». Позивач зазначає, що внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом та набутим під часи роботи на підприємстві відповідача хронічного професійного захворювання, йому висновком МСЕК від 17.09.2020 року встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності безстроково. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві та хвороби серця, у розмірі 120 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5200 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 70 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Зазначає, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та травмуванням позивача, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні. Звертає увагу, що згідно Висновку МСЕК від 17.09.2020 року позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 15 % - ХОЗЛ, а не по трудовому каліцтву, як про це зазначає позивач. Вказує, що відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував. Наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об`єктивним явищем. Вказує, що відсутня вина та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, при цьому, позивач, при прийомі на роботу, був під підпис ознайомлений з умовами праці та добровільно працював у шкідливих умовах з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки, відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах. На думку відповідача, судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 24 000,00 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з ОСОБА_1 з 01.09.2001 року працює на АТ «КЗРК» на різних посадах, тобто майже 20 років. Зокрема, працюючи кріпильником четвертого розряду на дільниці № 8 шахти «Жовтнева» ВАТ «Кривбасзалізрудком», 05 серпня 2008 року о 13 годині 00 хвилин з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав тілесні ушкодження у вигляді: «забитої рани потиличної області, втиснута перегородка потиличної кістки», що підтверджується Актом № 11 Форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 08 серпня 2008 року. Відповідно до п. 7 Акту № 11 Форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 08 серпня 2008 року, причинами нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 , є невиконання вимог інструкції з охорони праці та невиконання посадових обов`язків (а.с.82). Пунктом 11 вищевказаного Акту винними особами, що допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці, внаслідок чого був травмований позивач, визнано, крім нього, і працівників підприємства. Відповідно до пунктів 9, 10, 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 28.05.2013 року, позивачу 02.04.2013 року Українським НДІ промислової медицини встановлене професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першого ст. (пилотоксичний бронхіт першого ст., емфізема легень першого ст.). ЛН першого-другого ступеня (а.с. 73). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 травня 2013 року, причинами виникнення професійного захворювання у позивача є аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони в параметрах, що перевищували гранично допустимі ( а.с. 74). Відповідно до п.16 вищевказаного Акту, професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: працюючи на проходці шахти «Жовтнева» підземним кріпильником, виконував весь комплекс робіт з кріплення горизонтальних підземних виробок, підземним електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування роботи з монтажа, демонтажу, ремонту, випробування й технічного обслуговування механічної та електричної частини гірношахтного обладнання. Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Підставою для встановлення професійного характеру захворювання також послугував профмаршрут: 04.1996-10.1998 слюсар сантехник житлово-комунального господарства № 16 (а.с.74). Згідно пункту 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 травня 2013 року, у зв`язку з закінченням роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих виробничих факторів ПАТ «Кривбасзалізрудком» 12.09.2011 року та враховуючи його попередню роботу продовж більше 12 років в умовах впливу шкідливих факторів,конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання, встановити неможливо (а.с.75). Висновком МСЕК від 16.07.2013 року, позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 15 % ХОЗЛ з 01 липня 2013 року по 01 липня 2014 року, з наступним переоглядом 01 липня 2014 року (а.с. 119). Висновком МСЕК від 17.09.2020 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 15 % ХОЗЛ безстроково ( 32-33) Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до п. 7 Акту № 11 Форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 08 серпня 2008 року, причинами нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 , є невиконання вимог інструкції з охорони праці та невиконання посадових обов`язків (а.с.82). Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 травня 2013 року, причинами виникнення професійного захворювання у позивача є аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони в параметрах, що перевищували гранично допустимі. Отже, роботодавець ПАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком», під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», та яким не було забезпечено додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача та отримання ним виробничої травми, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці та саме його дії стали причиною професійного захворювання безпідставні та суперечать вищевикладеному, оскільки згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 травня 2013 року причиною професійного захворювання позивача є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку, у зв`язку із чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, колегія суддів не бере до уваги. Доводи відповідача про те, що травмування позивача відбулося саме внаслідок його дій та щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, безпідставні, оскільки нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Кривбасзалізрудком», про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутого з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання та виробничої травми у 2008 році, роботу позивача тільки на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, впродовж 10 років, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 15 %, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача, щодо необґрунтованого розміру відшкодування моральної шкоди. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 22 грудня 2021 року. Головуючий: Судді: