Постанова 4852 № 808/867/16

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 липня 2021 року м. Дніпросправа № 808/867/16 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., секретар судового засідання Рубан А.В. за участі представника позивача Литвинця Ю.В., представника відповідача Щепанського А.М., представника третьої особи Крамар В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 808/867/16 (суддя І інстанції - Бойченко Ю.П.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, В С Т А Н О В И В : ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ (МВС) України на його користь - грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8146,14 грн; - ну відпустку по день фактичного розрахунку, який станом на 29.02.2016 складає 41475,20 грн. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року позов задоволений частково, стягнуто з МВС України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5666,83 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 26 червня 2020 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року скасовано. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення на користь позивача з МВС України середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в частині стягнення з МВС України на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5666,83 грн залишено в силі. 21 вересня 2020 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (т. № 2 а.с. 60), в якій позовні вимоги викладено в наступній редакції: - стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, який станом на 01.09.2020 складає 624201,76 грн; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України подати суду звіт про виконання постанови суду по цій справі, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, у строк, визначений судом. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року позов задоволений частково, стягнуто з МВС України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 по 01.09.2020 у розмірі 453 604 (чотириста п`ятдесят три тисячі шістсот чотири) гривні 87 копійок за рахунок бюджетних асигнувань МВС України. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку у розмірі 170 596,89 грн - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що приписи статей 116 та 117 КЗпП України не регулюють спірні правовідносини, оскільки позивач не працював за трудовим договором, а проходив службу в органах внутрішніх справ. Крім того, вважав, що є неналежним відповідачем, оскільки грошове забезпечення позивачу нараховувалось і виплачувалось ГУ МВС України в Запорізькій області. У частині відмови в задоволенні частини позову рішення суду не оскаржено. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справи України від 6 листопада 2015 року №2 370 о/с «По особовому складу» полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції). Наказ підписаний міністром внутрішніх справ України. (т. № 1 а.с. 10) Вважаючи протиправним дії відповідача щодо невиплати при звільненні компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої виходив з того, що у позивача наявне право на застосування положень ст. 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зазначив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період по 01.09.2020) складає 623 683,32 грн (518,44 грн х 1203 дні). Зважаючи на те, що розмір недоотриманих позивачем при звільненні сум складає 72,73% від суми, що підлягала виплаті, суд, виходячи з принципу пропорційності, вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 453 604,87 грн як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (обчисленого як 72,73% від 623 683,32 грн.). НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ

1. Стосовно застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України. Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Проте, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні колишніх працівників міліції зі служби положеннями спеціального законодавства не врегульовані. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то це питання повинно вирішуватись із застосуванням норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 1 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

2. Стосовно належного відповідача. Як зазначалось вище, позивач звільнений з органів внутрішніх справ з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки ДВБ) МВС. Відповідно до п. 1.3, 1.6 Положення про підрозділи внутрішньої безпеки МВС України, затвердженого наказом МВС від 08.06.2011 № 310дск (далі - Положення) ДВБ є окремим структурним підрозділом апарату МВС, який підпорядковується безпосередньо Міністрові внутрішніх справ.. До складу ДВБ входять, зокрема управління…, які підпорядковані безпосередньо начальнику ДВБ. Згідно з пп. 1.9 Положення начальники управлінь внутрішньої безпеки призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром внутрішніх справ за поданням начальника ДВБ. За приписами пп. 1.13 Положення ДВБ самостійно здійснює заходи з кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності підрозділів ВБ. Відповідно до пп. 1.16 Положення фінансове і матеріально-технічне забезпечення підрозділів ВБ здійснюється в межах видатків Державного бюджету України, передбачених на утримання МВС на відповідний рік. Згідно з пп. 1.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС 31.12.2007 № 499 (далі - Інструкція), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо. За приписами пп. 1.6 Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Отже, позивач проходив службу в Департаменті внутрішньої безпеки МВС України, а не в ГУ МВС України в Запорізькій області, його посада відносилась до номенклатури МВС України, а грошове забезпечення йому виплачувалось у ГУ МВС України в Запорізькій області відповідно до пп. 1.6 Інструкції за місцем служби, оскільки він займав посаду начальника УВБ ДВБ у Запорізькій області, проте в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків саме ДВБ, а не ГУ МВС. З огляду на вказане колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції вирішено справу та стягнуто грошові кошти з належного відповідача.

3. Стосовно розміру стягнення. Наведені вище норми КЗпП України покладають на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Визначаючи розмір середнього заробітку, який належить стягнути на користь позивача за несвоєчасний розрахунок з ним при звільненні, суд першої інстанції з посиланням на застосування положень статті 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц виходив з того, що механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. ВП ВС у зазначеній справі також зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З цього приводу колегія суддів зазначає, що розмір простроченої заборгованості складає 5666,83 грн. Період затримки виплати заборгованості пов`язаний із тривалим розглядом судами спору між позивачем та відповідачем, зокрема і щодо наявності взагалі такої заборгованості, розміру такої заборгованості та права позивача на її отримання. Рішення суду про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку набрало законної сили лише 26 червня 2020 року після скасування Верховним Судом за касаційною скаргою позивача постанови апеляційного суду, якою в позові було відмовлено. Жодної вини відповідача у тривалому перегляді справи немає. Позивачем не зазначалось у позові та заяві про збільшення позовних вимог, що ним понесені якісь майнові витрати, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні. Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції стягнув з відповідача 453 604 гривні при наявній заборгованості у 5666,83 грн, тобто у 80 разів більше ніж сума, яка не була виплачена при звільненні позивачу, що за встановлених обставин справи не є ні розумним, ні справедливим, ні пропорційним. Застосована судом першої інстанції формула розрахунку не відповідає наведеній вище правовій позиції ВП ВС у справі 761/9584/15-ц з аналогічним предметом спору, оскільки процент недоплаченої суми компенсації за невикористану відпустку, який застосований судом, не має жодного відношення до обрахування суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Колегія суддів достатньою компенсацією позивачу вважає суму, яка не була йому своєчасно виплачена позивачем, а саме 5666 гривень 83 копійки. Судом апеляційний перегляд відповідно до приписів статті 308 КАС України здійснений в межах доводів і вимог апеляційної скарги. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Отже, судом першої інстанції правильно частково задоволено позов, проте помилково визначено розмір стягнення. Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача. Повний текст складений 20 липня 2021 року. Оскільки справа відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 808/867/16 змінити. В абзаці другому резолютивної частини слова та цифри 453604 (чотириста п`ятдесят три тисячі шістсот чотири) гривні 87 копійок замінити словами та цифрами 5666,83 грн (п`ять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 83 копійки. Абзац третій резолютивної частини викласти в іншій редакції такого змісту: "У задоволенні іншої частини позову відмовити." В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 808/867/16 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення 15 липня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко