Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/17225/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи 766/17225/20 Головуючий у 1-й інстанції Булах Є.М. Номер провадження 22-ц/819/721/21 Доповідач Полікарпова О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Полікарпової О.М. суддів: Воронцової Л.П. Ігнатенко П.Я. секретар Литвиненко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Булах Є.М. від 02 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» про стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, ВСТАНОВИВ: 29.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму невиплаченої допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 4651,50 грн.; компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі середнього заробітку за час прострочення з 26.06.2020 року по день прийняття рішення у справі за даним позовом, з розрахунку середньоденного заробітку 925, 69 грн. за один робочий день. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював у ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» з 1994 року. Наказом від 10.06.2020 р. № 315-кп звільнений з посади професора з 20.06.2020 року у зв`язку із закінченням строку трудового контракту. У 2013-2014 роках щорічна допомога на оздоровлення йому не виплачувалась, не виплачена вона і на момент звільнення. Листом від 10.07.2020 р. №173/22/23 відповідач повідомив на його заяву, що університет позбавлений можливості здійснювати необхідні асигнування з цього питання і у 2013-2014 роках всіх працівників повідомляли про невиплату допомоги на оздоровлення, тому у 2020 році підстав для її виплати також немає. Позивач вважає, що має право на стягнення у судовому порядку цієї допомоги, оскільки така виплата передбачена законом, а також на компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на його користь суму невиплаченої допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 4651,50 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 червня 2020 року по 02 лютого 2021 року у розмірі 140 704, 88 грн. (визначений без вирахування податків та інших обов`язкових платежів), а також судовий збір в дохід держави в розмірі 1 453, 56 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Державний вищий навчальний заклад «Херсонський державний аграрний університет» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, зменшивши суму компенсації за несвоєчасний розрахунок з 140 704, 88 грн. до 4 651, 50 грн. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у 2013-2014 роках у відповідача не було правових підстав для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки такі видатки не були передбачені кошторисом, який, в свою чергу, затверджувався власником - державою, в особі уповноваженого органу виконавчої влади - Міністерства аграрної політики та продовольства України у 2013 році та Міністерства освіти і науки України у 2014 році. Крім того вказав, що судом не було досліджено трудову книжку позивача, з якої видно, що наказом від 06 березня 2017 року № 131/3 позивач вже був звільнений з посади декана економічного факультету з 13.07.2017 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту і з ним уже був проведений остаточний розрахунок, однак вимоги про виплату йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2013, 2014 роки він не висував. За таких обставин слід вважати, що позивач пропустив строк для звернення до суду з вимогами про стягнення такої допомоги. Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що сума невиплаченої допомоги є незначною, а тому суд мав застосувати принцип співмірності та зменшити розмір компенсації. ОСОБА_1 надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що копію трудової книжки ним було надано у судових засіданнях та досліджено судом. З неї вбачається, що наказом від 06.03.2017 № 133/3 він був переведений з посади професора кафедри прикладної математики та економічної кібернетики на 0.5 ставки за сумісництвом на посаду професора цієї ж кафедри на основне місце роботи до обрання за конкурсом, а 12.12.2017 року трудовий договір продовжено. Таким чином, трудові відносини з ним мали безперервний характер, а тому остаточний розрахунок проведений не був. Зазначає, що відповідач, зважаючи на сталу судову практику щодо стягнення на користь інших працівників допомоги на оздоровлення за 2013, 2014 роки, мав можливість виплатити оспорювану суму добровільно, однак цього не зробив. Посилаючись на положення статей 116, 117, 233, 238 КЗпП України, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків. Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.09.1994 року зарахований доцентом кафедри вищої математики Херсонського сільськогосподарського інституту (в подальшому перейменовано на Херсонський державний аграрний університет). Наказом №315кп від 10.06.2020 року позивач звільнений з посади професора кафедри вищої математики та економічної кібернетики у зв`язку з закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України, з 26 червня 2020 року. 22 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому заборгованість по матеріальній допомозі на оздоровлення за 2013 та 2014 р. у повному обсязі, із індексацією. Листом за вих. №173/22/23 від 10.07.2020 року позивача повідомлено, що 26.06.2020 року з ним проведено остаточний розрахунок по усім належним виплатам. Щодо невиплати у 2013-2014 рр. матеріальної допомоги на оздоровлення вказано про залежність цих виплат від фінансових можливостей університету. Згідно довідки про доходи середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 у квітні-травні 2020 р. становила 925, 69 грн. Відповідно до його заяви, ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 05.08.2013 року по 23.08.2013 року на 19 календарних днів та частину щорічної відпустки у кількості 14 календарних дні з 07.07.2014 р. по 20.07.2014 р. за 2013/2014 навчальний рік. Довідкою ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» підтверджено, що сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення позивача в 2013 році складає - 3101, 00 грн., у 2014 році складає - 1550, 50 грн. Штатним розписом ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» на 2013 рік не передбачено виділення грошових коштів на матеріальну допомогу на оздоровлення, на січень-червень 2014 рік передбачено виділення грошових коштів на матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 333 000 грн., на липень-вересень 2014 рік передбачено виділення грошових коштів на матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 179 940 грн., на жовтень-грудень 2014 рік не передбачено виділення грошових коштів на матеріальну допомогу на оздоровлення. Відповідно до п. 1.6. Р. ІУ Положення про порядок і умови надання матеріальної допомоги в ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», колективного договору між університетом і трудовим колективом учбового закладу на 2010-2012 рр. матеріальна допомога на оздоровлення надається співробітникам університету у розмірі до одного посадового окладу 1 раз на рік, при наявності економії фонду заробітної плати. Відповідно до п. 5.6. Р. 5 Порядку і умов надання матеріальної допомоги працівникам ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом учбового закладу на 2014-2016 рр. матеріальна допомога на оздоровлення надається штатним педагогічним та науково-педагогічним працівникам університету у розмірі посадового окладу при наявності чергової щорічної відпустки за рахунок відповідного загального та спеціального фондів заробітної плати у межах затверджених видатків на оплату праці. Задовольняючи позов у повному об`ємі, суд першої інстанції виходив із правомірності вимоги про виплату щорічної допомоги на оздоровлення за спірний період. Колегія суддів з таким висновком повністю погоджується і вважає юридично неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» не мав можливості сплачувати допомогу на оздоровлення в зв`язку з відсутністю на те бюджетних асигнувань, і тому не має відповідати перед позивачем за їх несплату, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Станом на 2013-2014 роки держава гарантувала педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки (частина перша статті 57 Закону України «Про освіту»). Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 та частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» запроваджено, починаючи з 1 січня 2001 року, виплату допомоги на оздоровлення. Виходячи зі змісту вищенаведених норм, ОСОБА_1 мав законні очікування на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки у 2013 році та у 2014 році. У положеннях Законів України «Про державний бюджет на 2013 рік» та «Про державний бюджет на 2014 рік» не зазначено ні про зупинення дії ст. 57 Закону України «Про освіту», ні про припинення таких виплат або про вказівку встановлення порядку та розмірів виплат Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних ресурсів державного і місцевого бюджету. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013-2014 роки. Тому вимога про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення за 2013-2014 рр. є законною та обґрунтованою. Щодо стягнення суми компенсації за непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, суд першої інстанції керувався виключно положеннями статті 117 КЗпП України. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів виходить з наступного. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц доходить висновку про те, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. -інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У даній справі відповідач заперечував проти права позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення і таке право позивач доводив у судовому порядку. Сума матеріальної допомоги позивачу на оздоровлення (4651, 50 грн), яка нарахована, однак не виплачена позивачу, є більш ніж у 30 разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (140 704, 88 грн). З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі, що дорівнює невиплаченій позивачу при звільненні сумі. Відповідно, рішення суду у вказаній частині підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 140 704,88 гривень до 4651, 50 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В зв`язку з тим, що позов задоволено частково, рішення суду про стягнення судового збору підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої суми з 1453,56 гривень до 93,02 гривень (пропорційно до розміру задоволеної частини вимог - 6,4%). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України). Керуючись ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» задовольнити. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 лютого 2021 року частині стягнення з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні змінити, зменшивши суму компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 140 704,88 гривень до 4651,50 гривень. Рішення суду в частині стягнення з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» в дохід держави судового збору змінити, зменшивши суму з 1453,56 гривень до 93,02 гривень. В іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.М. Полікарпова Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ П.Я. Ігнатенко Повний текст постанови складений 18 травня 2021 року. Суддя О.М. Полікарпова