Постанова 4851 № 520/18318/2020

Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 р. Справа № 520/18318/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Судді-доповідача Ральченка І.М., Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2021, повний текст складено 05.03.2021, по справі № 520/18318/2020 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 28.10.2020 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 позов залишено без задоволення. Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про не врахування судом першої інстанції, що відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України щодо грошового розрахунку при звільненні в день звільнення, оскільки належна позивачу заробітна плата у вигляді премії з серпня 2004 року по березень 2006 року була нарахована та виплачена відповідачем лише у жовтні 2020 року, а не при звільнені 08.09.2016, тобто з порушенням строків її виплати. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (далі відповідач) надало пояснення щодо апеляційної скарги, в яких просило апеляційну скаргу залишити апеляційну скаргу, а рішення - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг. На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 16.08.2004 займав посаду спеціаліста 1-ї категорії юрисконсульта юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській. У зв`язку з реорганізацією відповідача у Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, наказом від 08.09.2016 № 120 позивача звільнено з посади державної служби. Згідно листа Головного управління Держпраці у Харківській області від 02.10.2020 року №А-1091/А-1141/А-1238/02.02/12.-08/10332 позивача повідомлено про встановлення порушень вимог чинного законодавства України з питань оплати праці та вжиття заходів в межах наданих повноважень (а.с.6-7). 09.11.2020 листом РВ ФДМУ по Харківській, Донецькій та Луганській областях від 09.11.2020 року №20-02-ПІ-111 позивача повідомлено, що на виконання припису Головного управління Держпраці у Харківській області №ХК25631/286/АВ/П від 02.10.2020 року відповідачем було проведено донарахування позивачу заробітної плати у вигляді премії з серпня 2004 року по березень 2006 року. До листа відповідачем додано розрахунковий лист за 28 жовтня 2020 року (а.с. 8- 9). Позивач, у зв`язку з несвоєчасною виплатою премії з серпня 2004 року по березень 2006 року, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був наявний неодноразовий спір щодо їх розміру, а також у зв`язку з тим що позовні вимоги стосуються виконання рішення суду, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Законом України Про державну службу визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. За правилами ч. ч. 2, 3 ст. 5 Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відтак, спеціальним законом щодо спірних правовідносин є Закон України «Про державну службу», у той час як до питань, які ним не врегульовані, підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні державних службовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався в судовому порядку щодо стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на його користь в якості середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільнені. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 у справі №820/1313/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на його користь в якості середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільнені 128070,87 грн., а також в якості компенсації за перебування у відрядженні у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі у сумі 3109,28 грн., що складає загальну суму 131180,15 грн.; стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на його користь в якості відшкодування моральної шкоди 1000000,00 грн. 28.02.2020 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/14210/19, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2020, за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на його користь заробітну плату в якості середнього заробітку з 09.09.2016 по 30.11.2016 за 59 робочих днів затримки розрахунку при звільненні у сумі 13 448, 46 грн, закрито провадження. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у даній справі та у справах №520/14210/19, №820/1313/18 в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь позивача заробітної плати в якості середнього заробітку затримки розрахунку при звільненні є тотожнім, тому у даних правовідносинах відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, про що також свідчать висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.01.2020 по справі № 822/2663/15, а саме про те, що судовими рішеннями, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції, оскільки з даними позовними вимогами ОСОБА_1 звернувся до суду вперше, після того, як дізнався, що відповідачем на виконання припису Головного управління Держпраці у Харківській області №ХК25631/286/АВ/П від 02.10.2020 проведено донарахування позивачу заробітної плати у вигляді премії з серпня 2004 року по березень 2006 року. Саме у зв`язку з порушенням відповідачем права на заробітну плату у вигляді премії з серпня 2004 року по березень 2006 року, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2016 по 28.10.2020, оскільки відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної премії поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з посади державного службовця в частині виплати премії з серпня 2004 року по березень 2006 року. Колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати спірної премії, оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а. Колегія суддів зазначає, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.05.2020 по справі №816/1640/17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.01.2021 року по справі №240/12238/19 в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямопропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Судовим розглядом встановлено, що донарахування відповідачем на виконання припису Головного управління Держпраці у Харківській області №ХК25631/286/АВ/П від 02.10.2020 заробітної плати у вигляді премії з серпня 2004 року по березень 2006 року відбулось 28.10.2020 у сумі 177,11 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 644 від 28.10.2020 (а.с. 30). Так, в матеріалах даної справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, в якому Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях розраховано суму середнього заробітку за 1033 робочих дня (з 09.09.2016 по 28.10.2020) у розмірі 235 462,02 грн (1033 х 227,94 грн). Разом з тим, зазначив, що заявлений позивачем середній заробіток за період з 09.09.2016 по 28.10.2020 є неспівмірним та непропорційним в порівнянні з розміром коштів у розмірі 177,11 грн, які були виплачені позивачу на виконання припису Головного управління Держпраці у Харківській області. З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача, період затримки (прострочення) виплати відповідачем заборгованості, розмір виплат позивачу при звільненні, позиції відповідача по даній справі, додаткові пояснення (розрахунок суми) відповідача, колегія суддів вважає, що сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 28.10.2020 у розмірі 235 462,02 грн, з урахуванням зазначеного вище, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц враховуючи, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум. Колегія суддів вважає, що факт стягнення судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без визначення судом конкретної суми такої компенсації не захистить порушене право позивача ефективно. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 28.10.2020 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у розмірі 500,00 грн, у зв`язку з чим рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє обґрунтоване підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 по справі № 520/18318/2020 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 28.10.2020 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у розмірі 500 (п`ятсот) грн 00 коп. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді І.С. Чалий В.В. Катунов