Постанова 4851 № 440/1704/22

Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 р. Справа № 440/1704/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 по справі № 440/1704/22 за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум; - стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 246 571,20 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року по 29 листопада 2021 року в сумі 11 513,33 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. ОСОБА_1 , не погоджуючись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не враховано, що тривалий період затримки остаточного розрахунку пов`язаний з небажанням відповідача добровільно здійснити відповідну виплату. Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) (далі - відповідач) не надало відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року з припиненням державної служби, що підтверджується наказом 1785/к від 23 грудня 2019 року. Позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби, без виплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, про що свідчить довідка Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 08-29/8337 від 02 січня 2020 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі 440/85/20 стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 11 044,32 грн. 29.11.2021 на виконання судового рішення відповідачем виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі 11 044,32 грн, про що свідчить банківська виписка. Позивач, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11513 грн 33 коп. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні державних службовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116та117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі 340/401/20, від 05.08.2020 по справі 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі 824/144/16-а, від 31.10.2019по справі 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі 826/15235/16. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні. Так, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати вихідної допомоги при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання вихідної допомоги при звільненні просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі 120/3857/19-а. Щодо суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі 761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року 100 (далі - Порядок 100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судовим розглядом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 11 044,32 грн. Вказана сума фактично виплачена 29.11.2021. Отже, вказані виплати сплачені позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. При визначенні розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача (11 513,33 грн) судом першої інстанції було враховано розмір недоплаченої суми, період затримки, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, принцип справедливості, співмірності, розумності. Так, з урахуванням приписів Порядку 100, судом першої інтснації було визначено середньоденну заробітну плату позивача в сумі 513,69 грн (12577,32 грн + 9511,32 грн = 22088,64 грн / 43 робочих дня). Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік", від 29 липня 2019 року 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів у період з 27 грудня 2019 року (наступний робочий день після звільнення) по день фактично виплаченої вихідної допомоги при звільненні (29 листопада 2021 року) становить 482 робочих дня. Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення становить 247598,58 грн. (513,69 грн х 482 дні). У процентному співвідношенні сума середньоденної заробітної плати в порівнянні з сумою вихідної допомоги при звільненні складає 4,65%. Отже, стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 11513,33 грн. (4,65% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - 247598,58 грн. х 4,65% : 100%). Враховуючи наявність спору між позивачем та роботодавцем з приводу належних до виплати працівникові сум на день звільнення; принцип співмірності між розміром недоплаченої суми (11044,32 грн.) та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку (247598,58 грн.); істотність частки середнього заробітку порівняно із вихідною допомогою; обставини, за яких було встановлено наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні, правові висновки Верховного Суду, суд першої інтснації було правомірно зменшено розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого обгрунтованого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав не спростовують правильність висновків суду першої інстагнції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 по справі № 440/1704/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддяІ.М. Ральченко Судді І.С. Чалий В.В. Катунов