Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/2857/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" липня 2021 р. Справа №914/2857/20 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Чудяк Х., явка учасників справи: від позивача: Ковалишин В.І. (особисто), Райхель Р.П. (ордер серія ВС №1080301 від 08.06.2021); від відповідача: Стефанишин О.Б. (довіреність №18-11-05007 від 27.12.2019); від третьої особи: Данилишин К.З. (довіреність №08 від 05.01.2021); розглянув апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за №14-11-02111 від 14.04.2021 на рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2021 суддя: Трускавецький В.П. м. Львів, повний текст рішення складено - 25.03.2021 за позовом фізичної особи-підприємця Ковалишина Володимира Ігоровича, м. Львів до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Концерн «Військторгсервіс», м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу Філії «Західна» Концерну «Військторгсервіс», м. Львів про зобов`язання виконати умови договору, визнання відсутнім права нарахування орендної плати за відповідні періоди та зобов`язання здійснити перерахунок орендної плати з моменту надання реального доступу до приміщення. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. 03.11.2020 в Господарський суд Львівської області звернулась фізична особа-підприємець Ковалишин В.І. з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про: 1)зобов`язання виконати умови договору та додатково передати в оренду 158,8 кв.м. нежитлових приміщень; 2)визнання відсутнім права нарахування орендної плати за приміщення площею 515,6 кв.м. за період з 31.05.2018 по 20.06.2018 та за 158,8 кв.м. за період з 21.06.2018 по день ухвалення рішення у цій справі; 3)зобов`язання позивача зробити перерахунок орендної плати з моменту надання реального доступу до приміщення - з 21.06.2018 та відповідно до фактичної площі орендного приміщення 356,8 кв.м. за весь період такої оренди з 21.06.2018 по день ухвалення рішення у цій справі. Позов мотивує тим, що передане відповідачем приміщення за своєю площею є меншим ніж площа, яка зазначена у договорі оренди, а тому позивач об`єктивно не міг використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням та з метою, визначеною в договорі. Правовими підставами позову зазначає ст. 765, 767 ЦК України, ч. 1, 3, 4 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.03.2021 вищезазначений позов задоволено частково. Зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях виконати умови договору оренди нерухомого державного майна № 63 від 31.05.2018 та додатково до фактично переданих площ у розмірі 356.8 кв.м. передати в оренду фізичній особі - підприємцю Ковалишин В.І. по вказаному договору 158,8 кв.м. вбудованого нежитлового приміщення (кімната 28) за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12-а. Визнано відсутнім право Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях нарахування орендної плати за частину вбудованого нежитлового приміщення (кімната 28) за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, площею 158,8 кв.м. за період з 31.05.2018 по 12.03.2021. Зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях зробити перерахунок орендної плати з моменту укладення договору оренди державного нерухомого майна № 63 від 31.05.2018 та підписання акту приймання-передачі державного нерухомого майна від 31.05.2018 - з 31.05.2018 та відповідно до фактичної площі орендованого приміщення 356,8 кв. м. за весь період оренди з 31.05.2018 по 12.03.2021. Вказане рішення мотивовано доведеністю факту відсутності фактичного доступу орендаря до частини нежитлових приміщень, розміщених за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, площею 158,8 кв.м. у період з 31.05.2018 по 12.03.2021. Суд посилаючись на неможливість позивачем користуватися частиною орендованого приміщення з незалежних від орендаря обставин, а саме через наявність стіни, що перегороджує приміщення, і в такий спосіб зменшує орендовану ним площу на 158,8 кв.м., а тому вимоги в частині зобов`язання відповідача передати позивачу цю частину нежитлового приміщення та відповідно здійснити перерахунок орендної плати з фактично з площі, якою користується орендар є обґрунтованими. Суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання відсутнім права нарахування орендної плати за приміщення площею 515,6 кв.м. за період з 31.05.2018 по 20.06.2018, оскільки встановив, що ця частина площ орендованого приміщення фактично були передані позивачу та використовувались ним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що: 1)суд не врахував, що позивач маючи на меті розмістити в орендованому приміщенні виробництво корпусних меблів володів інформацією про площу, розмір, конфігурацію та стан приміщення; 2)висновок суду про те, що відповідач неналежно виконав взяті на себе обов`язки щодо передачі орендованого майна не відповідають фактичним обставинам справи; 3)безпідставним є висновок суду про те, що підписавши акт приймання-передачі приміщення орендар був позбавлений можливості користуватись орендованим приміщенням; Узагальнені доводи та заперечення позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні. В судове засідання 21.07.2021 представники учасників справи з`явились. Представник апелянта та третьої особи апеляційну скаргу підтримали, просили скасувати рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Позивач у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову щодо задоволених позовних вимог. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Ковалишин В.І. (орендар) укладено договір оренди нерухомого державного майна №63 від 31.05.2018 (надалі - договір) (а.с. 12-14). За умовами цього договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення (кімн. 28), загальною площею 515,6 кв.м., розміщене на першому поверсі будівлі адміністративного корпусу з виробництва за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, (реєстровий номер майна 33689922.15.АААААЕ969), що перебуває на балансі Львівської філії концерну «Військторгсервіс». Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 28.02.2018 і становить за незалежною оцінкою 1 270 000,00 грн. без ПДВ (п. 1.1. Договору). Відповідно до даних технічного паспорта б/д, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації (а.с.61,т.1) площа нежитлового вбудованого приміщення (кімн. 28) становить 515,6 кв.м. та не містить відмітки про наявність перегородки в цьому приміщенні. Згідно зі звітом про незалежну оцінку нежитлового вбудованого приміщення (кімната 28) загальною площею 515,6 кв.м. на першому поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, для розрахунку орендної плати, станом на 28.02.2018, який виконаний на замовлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, з метою визначення ринкової вартості майна для укладення договору оренди, вбачається відсутність стіни (перегородки) із сендвіч-панелей на момент складення цього звіту (28.02.2018 - 31.03.2018), тобто ще до укладення договору оренди спірного приміщення. Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. договору, майно передається в оренду з метою провадження виробничої діяльності фізичною особою, що є суб`єктом малого підприємництва, безпосередньо на орендованих площах (виробництво корпусних меблів) (інше використання). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря. Згідно з пунктами 3.1., 3.2., 3.3. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2018 року - 16 178,00 грн. Орендна плата визначена на підставі Методики для суб`єктів малого підприємництва, що провадить виробничу діяльність безпосередньо на орендованих площах становить без ПДВ за базовий місяць квітень 2018 року 11 324,62 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - червень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди квітень 2018 року на індекс інфляції за травень, червень 2018 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.5. договору закріплено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку, істотної зміни її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. За умовами п. 7.1 договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно за участю балансоутримувача, згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором. Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 31 травня 2018 року по 29 травня 2021 року включно (п. 10.1. договору). У пункті 10.7. Договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; у разі смерті орендаря. Згідно з актом приймання-передачі державного нерухомого майна згідно договору №63 від 31.05.2018 (а.с. 10), орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення (кімн. 28), загальною площею 515,6 кв.м., розміщене на першому поверсі будівлі адміністративного корпусу з виробництва за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, (реєстровий номер майна 33689922.15.АААААЕ969), що перебуває на балансі Львівської філії Концерну «Військторгсервіс». Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 28.02.2018 і становить за незалежною оцінкою 1 270 000,00 грн. без ПДВ. Претензій щодо стану та вартості орендованого майна зі сторони орендаря не має. Передача вищезгаданого майна проводиться на підставі договору оренди №63 від 31.05.2018. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренд державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти до висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У зв`язку з наведеним суд доходить до висновку, що внаслідок укладення договору №63 від 31.05.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) та фізичною особою-підприємцем Ковалишин В.І. виникли орендні правовідносини, які серед іншого регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна». ФОП Ковалишин В.І. із заявою вих. №24/10-19 від 24.10.2019 звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) про зменшення площі оренди, оскільки за умовами договору №63 від 31.05.2018 та підписаного на його виконання акта приймання-передачі йому передані нежитлові приміщення загальною площею 515,6 кв.м., а фактично - приміщення меншої площі у розмірі 361,2 кв.м. Ці обставини сторонами не заперечувались, однак фактичних та юридично значимих дій спрямованих на внесення змін до договору не вчинили. Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частиною третьою статті 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно з ч. 4 ст. 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об`єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. При цьому апеляційний господарський суд відзначає, що розмір місячної орендної плати серед іншого залежить від загальної площі об`єкта оренди. Згідно з п. 10.3 договору №63 від 31.05.2018 зміни до умов цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Доказів того, що позивач звертався до орендодавця з вимогою внести в порядку визначеному законодавством, відповідні зміни в укладений договір оренди нерухомого майна, щодо площі нерухомого майна, а звідси і зменшення розміру орендної плати як істотної умови договору оренди майна, судами не встановлено. Як підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується, позивач як орендар частково сплачував орендодавцю оренду плату, передбачену умовами договору оренди нерухомого державного майна №63 від 31.05.2018. Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків (а.с.58,т.1), підписаним між сторонами, станом на 09.10.2020 заборгованість складала 86 852,09 грн. В подальшому рішенням Господарського суду Львівської області від 29.09.2020 у справі №914/2762/19 розірвано договір оренди нерухомого державного майна №63 від 31.05.2018, що укладався між позивачем та відповідачем, стягнуто з позивача на користь Регіонального відділення 105 917,57 грн. основного боргу, 1 672,98 грн. інфляційних, 13 999,05 грн. пені та 10 591,76 грн. штрафу та 3 903,72 грн. судового збору. Вказане рішення набрало законної сили під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Частинами 3, 4 ст. 762 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря. Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він був позбавлений можливості користуватися частиною орендованого майна за цільовим призначенням з незалежних від нього обставин з моменту укладення договору (31.05.2018), договір оренди підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень щодо істотних умов договору, позивач не звертався до відповідача з пропозиціями про внесення змін до договору щодо розміру орендованого приміщення. Частиною 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Пунктами 5.1 договору оренди сторони передбачили, що орендар зобов`язується використовувати та зберігати об`єкт оренди відповідно до умов договору, утримувати об`єкт оренди у повній справності та нести всі необхідні витрати на його експлуатацію. Пунктом 5.7 договору на орендаря покладено обов`язок здійснювати поточний ремонт об`єкта оренди. Покликання позивача на ті обставини, що ним проводилися роботи по демонтажу наявного обладнання в орендованому приміщенні та з дозволу компетентних органів проводилися будівельні роботи по влаштуванню ще одного дверного отвору замість віконного, не слугують підставами для задоволення позовних вимог за даним предметом спору. Та ці обставини не спростовують висновків апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову. Оскільки позивач, підписавши договір оренди приміщення погодився зі станом приміщення, тобто, під час укладення договору, сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, зокрема й щодо стану приміщення, та не звертався до відповідача з 31.05.2018 до дати подання вказаного позову з пропозиціями про внесення змін до договору стосовно розміру орендованого приміщення та сплати позивачем орендної плати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги визнання відсутнім права нарахування орендної плати за частину вбудованого нежитлового приміщення (кімната 28) за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, площею 158,8 кв.м. за період з 31.05.2018 по 12.03.2021 за відсутності об`єктивної можливості користуватися частиною орендованого приміщення. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Враховуючи положення ч. 3 ст. 632 ЦК України та ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», судова колегія зазначає, що, оскільки, позивач як орендар в період з червня 2018 року до пред`явлення позову в даній справі мав обовёязок по сплаті орендної плати за укладеним договором №63 від 31.05.2018, до якого зміни в частині розміру орендної плати та площі орендованого приміщення не вносилися, то помилковими є висновки суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі. Окрім того зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Нормами ч. ч. 4, 6 ст. 762 ЦК України передбачено можливість звільнення або зменшення розміру орендної плати за наявності умов неможливості використання орендованого майна у зв`язку з обставинами, за які орендар не відповідає. Наведені положення законодавства не є підставою для повернення орендодавцеві вже сплаченої орендарем орендної плати у зв`язку з виникненням (встановленням) обставин, за які він не відповідає. Як підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він був позбавлений можливості користуватися частиною орендованого майна за цільовим призначенням площею 158,8 кв.м. з незалежних від нього обставин з моменту укладення договору (травня 2018 року) та до пред`явлення позову в даній справі. Адже, як зазначалося вище, договір оренди був підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень щодо істотних умов договору, а позивач не звертався до відповідача з пропозиціями про внесення змін до договору щодо розміру орендованого майна. Доказів протилежного позивачем суду не надано. Покликання позивача на висновок №14-20Д від 25.09.2020 (а.с. 59-64), експертного будівельно-технічного дослідження на підставі замовлення позивача (експерт Качайло Б. В), за яким встановлена площа приміщення за допомогою програми АUТОСАD 2010 та становить 356,8 кв.м. (Додаток 2), а також на показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (викладені у письмових заявах, де підписи останніх посвідчено Онищаком Н.М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу), якими повідомлено, що з червня 2018 року частина приміщення була відгороджена виготовленою із сендвіч-панелей стіною-перегородкою від підлоги - до дахового перекриття приміщення, не є підставою для задоволення позову, за умови відсутності внесення змін в укладений договір №63 від 31.05.2018. Аналогічно не є підставою для задоволення позову і проведення місцевим господарським судом 10.03.2021 на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 04.03.2021 огляду речового доказу (нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 12а, приміщення 28). Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про існування об`єктивної неможливості наймача (позивача у справі) користування частиною орендованого приміщення площею 158,8 кв.м. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не входить в межі доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в силу ч. 1 ст. 269 ГПК України не аналізується судом апеляційної інстанції. Оскільки змін щодо площі орендованих приміщеньне вносилося, тому позовні вимоги про зобов`язання додатково передати в оренду частину нежитлових приміщень площею 158,8 кв.м., про визнання відсутнім права нарахування орендної плати на цю частину приміщень та про зобов`язання здійснити перерахунок загального розміру орендної плати за період фактичного невикористання цієї частини приміщень, - не підлягають задоволенню. Відповідно рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до статті 277 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, аргументи, викладені відповідачем у апеляційній скарзі є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі та спростовують наведені висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, а тому апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за №14-11-02111 від 14.04.2021 підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову та залишення без змін в решті рішення. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи задоволення апеляційної скарги, суд дійшов до висновку про стягнення з позивача на користь апелянта судового збору в розмірі 9459,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за №1157 від 12.04.2021. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за №14-11-02111 від 14.04.2021 - задоволити Рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2021 в справі №914/2857/20 в частині задоволених позовних вимог - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2021 в справі №914/2857/20 - залишити без змін. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ковалишин Володимира Ігоровича ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 42899921) 9459,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий (суддя-доповідач): С.М. Бойко Судді: Т.Б. Бонк Г.Г. Якімець Повний текст постанови складено 29.07.2021.