Постанова 4870 № 914/2762/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" квітня 2021 р. Справа №914/2762/19 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого судді: Плотніцького Б.Д. Суддів: Желіка М.Б. Скрипчук О.С. при секретарі Карнидал Л. Ю. за участю представників: від позивача: Стефанишин О.Б. (довіреність № 18-11-05007 від 27.12.2019, посадова інструкція від 08.07.2019), від відповідача: Ковалишин В.І., Райхель Р.П. (ордер № 1050587 від 15.12.2020,) розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ковалишина Володимира Ігоровича від 14.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3334/20 від 19.11.2020) та клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку викладене в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2020 (повний текст рішення складено 08.10.2020, суддя Яворський Б.І.) у справі № 914/2762/19 за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ковалишина Володимира Ігоровича, м. Львів про розірвання договору оренди та стягнення 132'348,66 грн. заборгованості, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.09.2020 у справі №914/2762/19 позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях задоволено частково. Розірвано договір оренди нерухомого державного майна № 63 від 31.05.2018 та стягнуто з відповідача на користь позивача 105'917,57 грн основного боргу, 1'672,98 грн, 13'999,05 грн пені та 10'591,76 грн штрафу та 3'903,72 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП Ковалишин Володимир Ігорович оскаржив його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі відповідач вказав, що на акті прийому передачі відсутня дата його підписання, а відтак? на думку відповідача, такі приміщення йому передано не було. Зазначив, що судом було зроблено нічим не обгрунтований висновок, що датою складання акту прийому передачі є дата підписання договору. Також, на думку апелянта, судом не було належним чином досліджено розміру заборгованості по орендних платежах. Окрім того, одним з аргументів апелянта було передання йому приміщення меншого, ніж передбачено договором оренди, а відтак, на його думку, орендна плата повинна бути менша. З вище наведених підстав апелянт просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити. 12.04.2021 представником апелянта було подано клопотання про долучення доказів, відповідач просив долучити до справи рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2021 року у справі № 914/2857/20, а також протокол огляду речового доказу від 10.03.2021 року. Як зазначив апелянт, вказаними доказами підтверджуються обставини, на які він покликається в апеляційній скарзі. Зокрема той факт, що відповідачу було передано в користування менше приміщення, ніж передбачене договором. Вказаний доказ, як зазначає апелянт, він не міг подати до суду першої інстанції з незалежних від нього обставин. Колегія суддів відмовила у прийняті даних доказів з наступних підстав. Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: - письмовими, речовими і електронними доказами; - висновками експертів; - показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини першої статті 76 та частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до меж перегляду справи в апеляційній інстанції, встановлених у статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Тобто обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на скаржника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. При цьому суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів, що стосуються предмета спору, та з власної ініціативи не збирає, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Як встановлено колегією, рішення Господарського суду Львівської області від 12.03.2021 року у справі № 914/2857/20 не набрало законної сили на момент розгляду даної справи. Окрім того, під час розгляду справи судом першої інстанції, в розпорядженні суду не було таких доказів, які були подані відповідачем 12.04.2021. Колегія суддів дійшла висновку, що обставини на які посилається апелянт, в сукупності з іншими обставини, можуть бути підставою для подачі заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, однак не може бути доказом при перегляді рішення суду першої інстанції в даному апеляційному провадженні. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та проти клопотання про долучення доказів, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Вказав, що відповідачем без зауважень було підписано договір оренди та акт прийому передачі майна, окрім того жодних зауважень протягом всього часу не було, відповідач не звертався до позивача про те, що він не може користуватись приміщенням. Щодо долучення доказів вказала, що таке суперечить ст. 269 ГПК України. Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 31.05.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) та фізичною особою - підприємцем Ковалишиним Володимиром Ігоровичем укладено договір оренди нерухомого державного майна № 63, відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення (кімн.№28), загальною площею 515,6 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі адміністративного корпусу з виробництва за адресою: м.Львів, вул.Плугова, 12а, (реєстровий номер майна 33689922.15.АААААЕ969), що перебуває на балансі Львівської філії концерну Військторгсервіс. Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 28.02.2018 року і становить за незалежною оцінкою 1'270'000,00 грн. Відповідно до п.1.2 договору майно передається в оренду з метою провадження виробничої діяльності фізичною особою, що є суб`єктом малого підприємництва, безпосередньо на орендованих площах (виробництво корпусних меблів) (інше використання). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-ш`редавання за узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря (п.1.3 договору). Згідно п.2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. За умовами п.7.1 договору орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно за участю балансоутримувача, згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором. Сторони у пунктах 3.1 - 3.3, 3.6 договору погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2018 року - 16'178,00 грн. Орендна плата визначена на підставі Методики для суб`єктів малого підприємництва, що провадить виробничу діяльність безпосередньо на орендованих площах становить без ПДВ за базовий місяць квітень 2018 року 11'324,62 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - червень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди квітень 2018 року на індекс інфляції за травень, червень 2018 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на рахунок, визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, а саме: одержувач коштів Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку 31114092702002 (код 22080300); - 30% на рахунок балансоутримувача. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штрафу розмірі 10% від суми заборгованості. (п.3.7, 3.8 договору). Відповідно до п.3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Згідно п. 5.3 договору орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. У разі припинення або розірвання договору орендар повинен повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п.5.9 договору). Поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави (п.4.2 договору). Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 31 травня 2018 по 29 травня 2021 включно (п.10.1 договору). У пункті 10.7 договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; у разі смерті орендаря. Згідно п.7.8 договору у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди є власністю орендаря, а невід`ємне поліпшення власністю держави і компенсації не підлягає. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу (п.7.9 договору). Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п.10.10). Як вірно встановив суд першої інстанції між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору оренди нерухомого державного майна № 63 від 31.05.2018. Дані правовідносини врегульовано відповідним договором між сторонами, нормами Глави 58 ЦК України, Законом України Про оренду державного та комунального майна. Відповідно до статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно зі статтею 5 вказаного Закону орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів виступає Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст. 759 ЦК України). У відповідності до частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог п.2.1 та п.7.1 договору орендодавець передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове вбудоване приміщення (кімн.№28), загальною площею 515,6 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі адміністративного корпусу з виробництва за адресою: м.Львів, вул.Плугова, 12а, (реєстровий номер майна 33689922.15.АААААЕ969), що перебуває на балансі Львівської філії концерну Військторгсервіс, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі орендованого майна. Апелянт під час розгляду справи у суді заявляв про невідповідність фактично наданої йому в оренду площі приміщення, проте орендні платежі за попередні періоди, як про це сам зазначив, сплачувались ним у розмірі, визначеному від загальної площі, обумовленої договором. Твердження відповідача про те, що відсутність дати у акті приймання-передачі майна в оренду не дає можливості встановити момент отримання ФОП Ковалишиним В.І. майна в оренду та, відповідно, дати виникнення заборгованості, спростовується матеріалами справи, зокрема, п.7.1 договору, де сторонами погоджено, що орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно за участю балансоутримувача, згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором. Оскільки договір оренди підписано 31.05.2018, тому і акт вважається підписаним 31.05.2018. Згідно із положеннями ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 ГК України). В матеріалах справи відсутні докази внесення змін у договір оренди нерухомого державного майна № 63 від 31.05.2018. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У даному випадку договір не визнаний недійсним, а тому його положення є обов`язковими для сторін. Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. За умовами п.5.3 договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату. Положеннями п.3.1 та п.3.7 договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики орендної плати за користування майном територіальної громади міста Львова (ухвала №98 від 31.10.2002 Львівської міської ради) і перераховується орендарем не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим. За статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обов`язок сплати орендних платежів у орендаря наставав щомісяця 15 числа місяця, наступного за звітним. За умовами п.3.7 та 3.8 договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штрафу розмірі 10% від суми заборгованості. Позивачем до матеріалів справи (заява про збільшення позовних вимог) долучено розрахунок заборгованості по орендній платі, пені та штрафу до державного бюджету, згідно з яким у відповідача за період 2019 року лютого 2020 обліковується заборгованість з орендної плати в розмірі 107'590,55 грн. (з яких: 105'917,57 грн. основна заборгованість та 1'672,98 грн. інфляційні втрати), 13'999,05 грн. пені та 10'759,06 грн. штрафу Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Судом першої інстанції правомірно встановлено факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо вчасної сплати орендної плати. Колегія суддів перевірила правильність розрахунків позивача та дійшла висновку про обгрунтоване задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 105'917,57 грн. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Здійснивши перерахунок інфляційних, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до стягнення підлягає заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 1'672,98 грн. Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Здійснивши перерахунок пені за несвоєчасну оплату орендної плати, з урахуванням визначених позивачем періодів, суд дійшов висновку, що правомірною до стягнення є пеня у розмірі 13'999,05 грн. Також, перевіривши розрахунки штрафу, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно стягнуто 10'591,76 грн. - 10% від 105'917,57 грн. Щодо розірвання договіру оренди нерухомого державного майна № 63 від 31.05.2018. Згідно ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов`язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов`язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна). Частиною 3 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Стаття 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначає орендну плату та її індексацію істотною умовою договору оренди. Розділом 3 договору сторони передбачили розмір, строки та порядок оплати відповідачем (орендарем) орендної плати. Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті 10.7 договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; у разі смерті орендаря. Відповідач не виконав умови договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати, у зв`язку з чим допустив істотне порушення договору. У постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011, зазначено, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю. Отже, на підставі вказаних обставин, суд першої інстанції правомірно задоволив вимогу про розірвання договору оренди. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03, від 28.10.2010 року). Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта. керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковалишина Володимира Ігоровича від 14.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3334/20 від 19.11.2020) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2020 у справі № 914/2762/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.04.2021. Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д. Суддя Желік М.Б. Суддя Скрипчук О.С.