Постанова 4804 № 219/4097/21

Єдиний унікальний номер 219/4097/21 Номер провадження 22-ц/804/1657/21 Головуючий у 1 інстанції Шевченко Л.В. Єдиний унікальний номер 219/4097/21 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/1657/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі суддів: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2021 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Бахмутський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Харків), управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення (суддя Шевченко Л.В.), В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити факт, що вона є єдиним опікуном свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки запис про батька дитини відповідно до ст..135 СК України здійснено зі слів матері. Заяву обґрунтовано тим, що вона має намір виїхати на постійне місце проживання до Ізраїлю, а для цього їй потрібно надати згоду на виїзд дитини як від батька, так і від матері. Так як батька її дитини батька немає, їй необхідно встановити вказаний факт, надати рішення суду, яке б засвідчувало та визначало, що вона є одноособовим опікуном неповнолітньої дитини. Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2021 року у було відмовлено у відкритті провадження за даною заявою. Не погодившись з зазначеною ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що таке рішення є передчасним та порушує її право на судовий захист. Вважає, що суд помилково посилався на положення п.1ч.1 ст.186 ЦПК України, в якій мова йде про судову підвідомчість, та відмовляючи у відкритті провадження на цій підставі, суд повинен був зазначити, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Зазначає, що для іноземних держав форма витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України є незрозумілою і не надає конкретної відповіді щодо батька дитини або його відсутності. Посилається на постанову Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в якій зазначено, що суд може встановити факти які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідно заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав. Встановлення факту, що заявниця є єдиним опікуном свого неповнолітнього сина є фактом, що породжує виникнення у неї права на виїзд зі своїм сином за межі України та в`їзд її до Держави Ізраїль, а тому є фактом, що має юридичне значення. Особи, які приймають участь у справі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу Бахмутського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Харків), управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради та на ім`я представника заявника - ОСОБА_3 . Від представника заявника надійшло клопотання щодо розгляду справи у її відсутність. Відповідно до ст..130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Статтею 131 ЦПК України визначено обов`язок учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. (ч.2 ст.131 ЦПК) Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 , яка була направлена на останню відому адресу заявника повернута у зв`язку з відсутнію адресата за вказаною адресою. Враховуючі, що ОСОБА_1 заяв про зміну місця проживання або місцезнаходження до суду не надавала, то остання відповідно до ст.. 131 ЦПК України вважається такою, що повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, які приймають участь у справі, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав. Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які викладені в пунктах 2, 3 постанови від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що вона є єдиним опікуном свого неповнолітнього сина. В обґрунтування пред`явленої заяви зазначає, що встановлення цього факту необхідне для подальшого виїзду з дитиною за кордон - до Ізраїлю. Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00028286635 від 24.10.2020, який доданий заявницею до заяви, відомості про батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилаючись на положення п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, зазначав, що законодавством визначено позасудовий порядок підтвердження статусу одинокої матері, як єдиного законного представника неповнолітньої дитини, а відтак, ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Проте з такими висновками суду не можна погодитися з наступних підстав. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду. У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8 рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. Відповідно до ст.. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Стаття 315 ЦПК України називає окремі категорії справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Поряд з цим, такий перелік не є вичерпним та відповідно до частини другої вказаної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. При цьому апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини. Убачається, що заява ОСОБА_1 відповідає цим вимогам. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зазначив, що питання встановлення факту, про який просила заявниця, не підлягає розгляду у судовому порядку у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку факту одноосібності законного представника дитини, так як підтвердженням такого статусу є витяг з відповідного державного реєстру. Крім того, заявником не подано доказів на підтвердження тих обставин, що відсутність судового рішення про встановлення того факту, що заявниця є єдиним опікуном, унеможливить вирішення питання про виїзд дитини за кордон. Тобто суд першої інстанції під час вирішення питання щодо відкриття провадження фактично вирішив питання про суті вимог заяви. Однак обґрунтованість заяви є обставиною, яка підлягає встановленню під час вирішення питання щодо задоволення позовних вимог по суті, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до положень ст.185 - 187 ЦПК України під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі судом вирішується питання щодо відповідності позовної заяви положенням ст.ст. 175, 177 ЦПК України та наявності підстав для відкриття провадження. Питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог на даній стадії не можуть вирішуватися. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що визначення предмета, підстав позову - це право, яке належить позивачу. Натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18 (провадження № 14-483цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 607/6865/18 (провадження № 14-212цс19). Отже, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України оскільки справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що дії суду першої інстанції є передчасними, а тому ухвала суду першої інстанції як постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 382, 383 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2021 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.Д. Канурна Ю.М. Мальований Повний текст постанови складений 04 серпня 2021 року. Суддя-доповідач В.В. Папоян