Постанова 4813 № 522/5442/24

Номер провадження: 22-ц/813/2263/25 Справа № 522/5442/24 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі судового засідання: Узун Н.Д., переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - В С Т А Н О В И В: Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка ОСОБА_1 звернулась із заявою про забезпечення позову. В обґрунтування зазначила, що відповідач до розгляду позовної заяви по суті, з метою ухилення від боргових обов`язків може переоформити на третіх осіб своє майно та з метою гарантування повернення коштів за договором позики, а тому вона звертається до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на все майно, яке належить ОСОБА_2 . 23 серпня 2024 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2024 року та постановити нову, якою вжити заходи забезпечення позову. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання, призначене на 12 червня 2025 року об 15:30 год сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками та рекомендованим повідомленням (а.с. 69-73). Позивачці ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 судові повістки направлялась на зазначені у позові та в апеляційній скарзі адресу проживання та на адресу їх реєстрації, поштові повідомлення повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, оскільки судові повістки направлялась на всі відомі суду адреси місця проживання та реєстрації сторін та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, слід наголосити, що ОСОБА_1 є позивачем та апелянтом у даній справі, а тому є ініціатором судового розгляду і має бути зацікавлена у якнайшвидшому розгляді справи, тому зобов`язана цікавитись відомим їй провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Крім того, апеляційний суд берез до уваги те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловлено клопотання про проведення розгляду скарги без її участі. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що до заяви не додано жодного доказу, який підтверджував би побоювання позивача про неможливість чи затруднену можливість виконання рішення, у разі ухвалення такого на користь позивача. Апеляційний суд, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає вірними вказані висновки суду першої інстанції з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначала, що між нею та відповідачем було укладено договір позики, про що було складено розписку, згідно якої відповідач зобов`язався повернути ОСОБА_1 11 000 доларів США в строк до 15 листопада 2023 року. В зазначений термін відповідач своє зобов`язання не виконав, що стало підставою для звернення до суду. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначала, що відповідач до розгляду позовної заяви по суті, з метою ухилення від боргових обов`язків може переоформити на третіх осіб своє майно та з метою гарантування повернення коштів за договором позики, Заявник звертається до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на все майно, яке належить ОСОБА_2 . Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 наголошує на доводах, викладених в клопотанні про забезпечення позову та зазначає, що судом було не враховано той факт, що в рамках справи про стягнення коштів відповідач може в будь-який момент, якщо немає відповідних обмежень, розпорядитися коштами та відчужити майно і це в майбутньому утруднить виконання рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. З такими доводами апеляційної скарги апеляційний суд не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на особистих припущеннях позивачки з огляду на наступне. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 153 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача. Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Як встановлено судом, позивачка просила суд стягнути з відповідача 11 000 доларів США. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до абзацу 3 пункту 4 наведеної вище постанови Пленуму, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, цивільно-процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати та обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення та його обґрунтування, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. В свою чергу, заява про застосування таких заходів має бути обґрунтованою. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо того, що позивачкою не було надано жодних доказів, які б підтверджували об`єктивні припущення про можливість або наявне здійснення дій відповідачем щодо відчуження майна або грошових коштів, що свідчило б про умисне ухилення від виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог. Окрім того, позивачкою не наведено жодних дій які б здійснив відповідач ОСОБА_2 та які були б направлені на відчуження майна на користь третіх осіб. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову такими, що не підлягають задоволенню так як доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, напредмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обгрунтовано виходив з того, що відсутні законні підстави для застосування заходів забезпечення позову. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Тому, законних підстав для скасування ухвали суду й ухвалення нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у апеляційного суду немає. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних суду першої інстанції, апеляційний суду на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 23 червня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда