Постанова 4876 № 912/287/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.07.2021 року м.Дніпро Справа № 912/287/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Дарміна М.О., Кощеєва І.М., секретар судового засідання: Абадей М.О. представники сторін: від позивача: представник не з`явився, від відповідача-1: представник не з`явився, від відповідача-2: Глазков А.С. адвокат, ордер ВА1007578 від 02.06.2021 р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.03.2021, ухвалене суддею Бестаченко О.Л., повний текст якого складений 05.04.2021, у справі №912/287/21 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна", Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Федорівка відповідача-2: ОСОБА_1 , Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Федорівка про стягнення 1 456 154,25 грн, ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Позивач), яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна" (далі - Відповідач-1) та до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованості за договором від 15.08.2017 № б/н в розмірі 1 456 154,25 грн (982 149,49 грн - заборгованість за кредитом, 245 529,04 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 213 743,47 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 14 732,25 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом), з покладанням на відповідачів судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна" зобов`язань за кредитним договором від 15.08.2017 № б/н в частині повернення кредитних коштів. Крім того позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 06.02.2018 № Р1517927792027848636, предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з Кредитного договору. Тож, позивач вважає за необхідне захистити свої права шляхом солідарного стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 суми заборгованості за Договором банківського обслуговування від 15.08.2017 № б/н. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 30.03.2021 у справі №912/287/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 982 149,49 грн, а також 14 732,64 грн сплаченого судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду у відмовленій частині, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, просить рішення суду у відмовленій частині скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги до відповідачів задовольнити у повному обсязі. При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що відмова господарського суду у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором суперечить нормам матеріального права та прийнято всупереч правовим висновкам Верховного Суду. Відсутність підпису уповноваженої особи Відповідача-1 на Умовах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис Відповідач-1 поставив саме в анкеті-заяві про приєднання до вказаних Умов, чим засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Зазначає, що в мережі Інтернет на загальнодоступному вебсайті AT КБ "ПРИВАТБАНК" http://privatbank.ua/terms/pages/70/ зазначено дати архіву договорів (Умов та Правил надання банківських послуг), зокрема вказано Умови актуальні на перше число відповідного місяця та року, й відповідно Відповідач або його представник, суд мав/має змогу здійснити перевірку поданих до суду Умов в паперовій копії з тими, що розміщені на вебсайті, й здійснити аналіз дати ознайомлення Відповідача з такими умовами. Оскільки під час розгляду справи судом не здійснювалось дослідження електронного доказу - Умов в мережі Інтернет на день ознайомлення Відповідача з Умовами, й Відповідач або його представник не надали суду показів невідповідності Умов, що додані до позову, та Умов, що розмішені в мережі Інтернет, то відповідно ст. ст. 275, 277 ГПК України судове рішення по справі підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні процентів та пені з ухваленням у вказаній частині рішення про задоволення позовних вимог. Вважає неприпустимим застосування до спірних правовідносин висновків, зазначених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, оскільки у цій справі розглядався спір між пересічним споживачем банківських послуг в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" та AT КБ "ПРИВАТБАНК", й вид кредитування - споживче кредитування. В той час, як Закон України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини. В спірних правовідносинах Умови не змінювались. В даній справі Позивач надав Умови, котрі діяли на момент приєднання Відповідача до публічної оферти та затвердженні внутрішньобанківськими розпорядчими актами, з чого можна дійти висновку, що Позивач надав докази того, що саме Умови, котрі додані до скарги, діяли на момент використання, а суд не здійснив аналіз Умов, котрі діяли на момент приєднання Відповідача до публічної оферти, що не було здійснено в справі №342/180/17. У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що ТОВ "АГРО ЛІДЕР Україна" не укладало кредитного договору від 29.08.2013 б/н; керівник ТОВ "АГРО ЛІДЕР Україна", він же Відповідач-2 - ОСОБА_1 не підписував зазначеного кредитного договору, який став підставою для задоволення позовних вимог. Відповідач-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна" відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.03.2021 у справі №912/287/21; розгляд справи призначений в судовому засіданні на 21.07.2021. Представник Позивача (скаржника), належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 21.07.2021, не з`явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з необхідністю додаткового часу для надання суду витребуваного судом оригіналу кредитного договору від 29.08.2013 б/н. Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи (необхідність у додатковому часі для надання оригіналу письмового доказу не є підставою для відкладення розгляду справи), враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволення клопотання Позивача про відкладення розгляду справи та про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника Позивача. 20.07.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №912/287/21 у зв`язку з відпусткою судді Антоніка С.Г. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2021, справу №912/287/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Кощеєв І.М., якою справу прийнято до свого провадження. В судовому засіданні 21.07.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення кредитного договору, строк дії договору, кредитний ліміт, графік повернення кредиту та сплати процентів, наявність прострочення виконання відповідачем зобов`язань, обставин укладення договору поруки, строк дії даного договору, обсяг відповідальності поручителя. Так, судом встановлено, що 15.08.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна" підписано анкету - заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (а.с. 20-24). Згідно вказаної вище заяви, відповідач-І приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування від 15.08.2017 № б/н та взяв на себе зобов`язання виконати умови Договору. Пунктом 3.2.1.1.16. Умов визначено, що при укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першої" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі. Відповідно до п. 3.2.1.1.1 Умов - кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта. Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов - кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди. Згідно п. 3.2.1.1.8 Умов - проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводяться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода"). Відповідно до п. 3.2.1.1.6 Умов визначено, що ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). У відповідності до ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав, надавши кредитний ліміт в розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується довідкою від 26.10.2020 №71220KGMDS2N0 (а.с. 43). Згідно п. 3.2.1.4.1. Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Далі в Умовах визначено порядок розрахунку відсотків. Пунктом 3.2.1.4.4. Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими. Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого "Умовами", змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі. Пунктом 3.2.1.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку клієнта, набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених ним сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань Сторонами за цим Договором. Позивач вважає, що підписавши вказану заяву, відповідач-1 виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування. Таким чином, за твердженням позивача, між позивачем та відповідачем-1 у справі укладено договір банківського обслуговування б/н від 15.08.2017, а згідно із заявою відповідач-1 взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору. Позивач, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку нарахував відповідачу-1 станом на 23.10.2020 заборгованість у загальній сумі 1 456 1454,25 грн, яка складається з наступного: - 982 149,49 грн заборгованості за кредитом; - 245 529,04 грн заборгованості по відсотками за користування кредитом; - 213 743,17 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. - 14 732,25 грн заборгованості по комісії за користування кредитом. Причиною виникнення спору є, на думку позивача, неналежне виконання відповідачем-1 умов договору №б/н банківського обслуговування від 15.08.2017 в частині своєчасного повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом. Судом також враховано, що зобов`язання за спірним договором забезпечено договором поруки від 06.02.2018 №Р1517927792027848636, укладеним між ОСОБА_1 (далі - Поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - Кредитор). Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Лідер Україна" зобов`язань за угодами-приєднання до (пункт 1.1. Договору поруки): 1.1.1 розділу 3.11. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода-1, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: - за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2. "Угоди 1" - 21 % (двадцять один) річних для договорів забезпечених порукою, 34 % (тридцять чотири) річних для договорів незабезпечених порукою; - за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3. "Угоди 1" - 42 % (сорок два) річних для договорів забезпечених порукою, 68 % (шістдесят вісім) річних для договорів незабезпечених порукою; б) комісійної винагороди п. 3.2.1.1.17. "Угоди 1" - 3% від суми перерахувань; в) винагороди за користування ліміту відповідно до п. 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць". г) кредиту в розмірі 500 000,00 грн. (п`ятьсот тисяч грн). 1.1.2. до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг" "Угода 2", по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: - За період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 "Угоди 2" - 64% (шістдесят чотири) річних; б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у "Угоді 2". в) кредиту в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча грн.). Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов`язання Боржника, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладенні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні. Пунктом 1.2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1 та Угодою 2" в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Пунктом 1.5 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за "Угодою 1 або Угодою 2" боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до підпункту 2.1.2. Договору у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого пунктом 1.1 цього договору, кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання (нь). Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання боржника, зазначені в направленій кредитором вимозі згідно підпункту 2.1.2. пункту 2.1. цього Договору (пункт 2.4. Договору) За пунктом 4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим Договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього Договору. Договір підписаний повноважними представниками сторін. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що неповернення відповідачем-1 наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов`язань, тому в частині основного зобов`язання в розмірі 982 149,49 грн. позовні вимоги задовольнив. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 245 529,04 грн; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 213 743,47 грн; та 14 732,25 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом, місцевий господарський суд виходив із того, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, і їх розмір, а також відповідальність у вигляді пені за порушення зобов`язань, в той же час, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма договору приєднання, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Також суд зазначив, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач не пред`явив, а суд не може самостійно застосувати дані норми та стягнути проценти. Щодо відмови в позові до відповідача-2, то суд першої інстанції дійшов висновку про припинення поруки за договором поруки від 06.02.2018 № Р1517927792027848636, що встановлено рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2020 у справі № 912/2000/20, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020 № 912/2000/20. Не погодившись з вказаним рішенням у відмовленій частині (відсотків за користування кредитом у розмірі 245 529,04 грн; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 213 743,47 грн; та 14 732,25 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом) та відмови у позові до відповідача-2 - ОСОБА_1 позивач подав апеляційну скаргу, тому в даному випадку суд апеляційної інстанції за приписами ч.1 ст.269 ГПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів у відмовленій частині позовних вимог погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. За умовами указаної вище заяви від 15.08.2017 вбачається, що сторони, в порядку ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, погодили можливість встановлення банком клієнту на рахунок кредитного ліміту в разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта (у разі перевищення суми платежу над залишком власних коштів). Норма статті 1069 Цивільного кодексу України передбачає кредитування рахунка, відповідно до ч. 1, 2 якої якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, сторони фактично узгодили укладення договору банківського рахунку з можливістю його кредитування за умов відсутності на такому рахунку коштів та наявністю у банку вільних коштів (далі - договір). Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України). Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України). Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів констатує, що у заяві позичальника від 15.08.2017 процентна ставка (відсотки за користування кредитними коштами) не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та розміру комісії. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісію за користування кредитом і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15.08.2017, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини спірного договору. Згідно з Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, зокрема, п. 3.2.1.4.1. Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Далі в Умовах визначено порядок розрахунку відсотків. За сумами кредиту, отриманими з 10.02.2017, при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника при закритті банківського дня, проводиться нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 21 (двадцять один) % річних для договорів забезпечених порукою, 34 (тридцять чотири) % річних для договорів незабезпечених порукою (п. 3.2.1.4.1.2. Умов). За сумами кредиту, отриманими з 10.02.2017 у разі непогашення кредиту впродовж 30 банківських днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи 31 -го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 56 (п`ятдесят шість) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості для договорів забезпечених порукою. У разі порушенням сплачу Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами та правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань (п. 3.2.1.4.1.3. Умов). Пунктом 3.2.1.4.4. Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця. Відповідно до п. 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п.п. 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8., 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.3.4., винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5., 3.2.1.4.6. клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів Відповідач-1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання Відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Так саме не може бути належним доказом безпосередньо вебсайт AT КБ "ПРИВАТБАНК" http://privatbank.ua/terms/pages/70/, розміщений в мережі Інтернет, оскільки інформація на цьому сайті повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила. Вищенаведеним спростовуються відповідні доводи заявника апеляційної скарги. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази погодження всіх істотних умов договору, зокрема, щодо погодження розміру та порядку сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії; розміру пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Доказів повідомлення клієнта про розмір ліміту матеріали справи також не містять. Таких же висновків притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.07.2020 у справі № 910/8189/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, з аналогічного питання зазначила, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15.08.2017) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві-1 Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підписів і відбитка печатки домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, розміру комісії, надані банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. А тому посилання банку на те, що заяву ТОВ "Агро Лідер Україна" можна вважати договором приєднання, відхиляються судом як необґрунтовані. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Наданий позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку (у наданій позивачем редакції), оскільки вони не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього відсутній погоджений сторонами розмір процентів, пені, штрафу, тощо, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що при винесенні рішення суд безпідставно керувався зазначеною вище правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №342/180/17-ц від 03.07.2019, оскільки наявність в указаній та даній справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг; різний суб`єктний склад відповідачів (споживачів); розповсюдження (нерозповсюдження) на них норм законодавства про захист прав споживачів, не мають правового значення, так як в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, не правовий статус позичальника, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який містяться в матеріалах даної справи не визнається відповідем-1 та не містить його підпису, тому його умови не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15.08.2017 шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за користування кредитом. У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та відповідачем-1 - споживачем банківських послуг. Суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15.08.2017 у вигляді заяви про відкриття поточного рахунку, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 982 149,49 грн. Колегія суддів також зауважує, що, договір поруки, підписаний між позивачем та відповідачем ІІ, в якому зазначені відсоткові ставки також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ визначення між сторонами відсоткової ставки за кредитом, оскільки, по-перше, вказаний договір підписаний Відповідачем-2 та не підписаний Відповідачем-1, по-друге, з даного договору поруки неможливо визначити, за яку угоду, підписану Відповідачем-1, поручився Відповідач-2, через наявність в даному договорі посилань на "угоду 1" та "угоду 2", в той час, як в матеріалах справи міститься заява на приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 15.08.2017 без будь-якого номеру (а.с. 20-24). Також колегія суддів зазначає, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач не пред`явив, а суд не може самостійно застосувати дані норми та стягнути проценти. Дана правова позиція викладена у поставові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Колегія суддів також наголошує, що однією із основних засад і завдань господарського судочинства є диспозитивність. Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, колегія суддів констатує, що між сторонами не обумовлена у письмовому вигляді ціна договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тобто встановлена договірна домовленість між сторонами в цій частині, в той час, як предметом і підставою позовних вимог позивачем зазначене стягнення основної заборгованості, відсотків, комісії саме за договором, суд не має права самостійно задовольнити позовні вимоги в частині стягнення відсотків, як таких, що встановлені законом, зокрема ст. 1048 Цивільного кодексу України, на рівні однієї облікової ставки НБУ, а також пені (штрафу), встановлених ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з огляду на те, що з такої підстави позовна вимога по стягненню відсотків, пені позивачем не заявлялась у позові. Враховуючи наведене, господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з позичальника (відповідача-1) основної заборгованості в розмірі 982 149,49 грн. В задоволенні решти позовних вимог, а саме стягненні відсотків у розмірі 245 529,04 грн; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 213 743,47 грн; та 14 732,25 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом правомірно відмовив. Доводи Відповідача-2, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, про не укладення кредитного договору від 29.08.2013 б/н, через те, що керівник ТОВ "АГРО ЛІДЕР Україна", він же Відповідач-2 - Зобенко С.Л. не підписував зазначеного кредитного договору, який став підставою для задоволення позовних вимог, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В той же час, доводи Відповідача-2 наведені ні в апеляційній скарзі, а у відзиві на апеляційну скаргу, тому відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України не можуть бути предметом апеляційного перегляду. Незважаючи на це, колегія суддів у будь-якому випадку не погоджується з доводами Відповідача-2 про не укладення кредитного договору через те, що він не підписувався директором Відповідача-1, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01.02.2021 керівником ТОВ "Агро Лідер Україна" з 21.02.2011 є Зобенко Сергій Леонідович, який є одночасно підписантом та керівником підприємства, вид імені якого підписано спірний договір (а.с. 60-63). Таким чином, на час укладання спірного договору Зобенко С.Л., який виконував обов`язки директора підприємства відповідача-1, мав необхідну дієздатність у розумінні ст. 92 ЦК України і виступав, як представник відповідача-1. Отже, згідно вимог статті 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами кредитний договір від 15.07.2017 № б/н, як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Разом з відзивом на апеляційну скаргу Відповідач-2 просив стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00 грн. До відзиву на апеляційну скаргу Відповідачем-2 додані: копія договору № 38 про надання професійної правничої допомоги від 30.07.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Глазков та партнери"; копія акту наданих послуг № 2 від 02.06.2021 до договору № 38 про надання професійної правничої допомоги від 30.07.2020. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Положеннями частини першої статті 1 зазначеного Закону унормовано, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Згідно з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з вимогами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару; Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12, від 12.08.2020 у справі №916/2598/19, від 27.08.2020 у справі №873/2/20, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 та від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18. При цьому колегія суддів враховує, що договір про надання правової допомоги укладається між двома суб`єктами - адвокатом та його клієнтом, однак, у випадках встановлених Господарським процесуальним кодексом, на його підставі можуть виникнути права та обов`язки у особи, яка не є стороною цього договору та на яку судом буде покладено обов`язок щодо їх відшкодування. Зважаючи на зазначене, Господарським процесуальним кодексом України, зокрема в статтях 126, 129, встановлено повноваження суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відмови у їх відшкодуванні, залишення без розгляду заяви про їх відшкодування тощо. Додатково суд звертає увагу, що особа, яка надає правничу допомогу у справі є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, склала кваліфікаційний іспит, підтвердивши теоретичні знання у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, високий рівень практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Таким чином, укладаючи договір про надання правової допомоги, адвокат не тільки обізнаний про порядок, умови та особливості укладення договору про надання правової допомоги, правові наслідки пов`язані з його виконанням, а також розподілом витрат на професійну правничу допомогу між сторонами за результатами розгляду справи, а й повинен забезпечувати допомогу клієнту щодо отримання відшкодування витрат понесених ним у зв`язку з судовим розглядом справ (в тому числі щодо формування тексту договору, погодження розміру витрат (вартості робіт), підтвердження їх первинними документами тощо. Відповідно до пункту 3.1. договору № 38 про надання професійної правничої допомоги від 30.07.2019 розмір гонорару та порядок його внесення погоджується між сторонами окремо та викладається в додатковій угоді до даного Договору або безпосередньо в акті наданих послуг та/або рахунку-фактурі. Водночас, матеріали справи не містять відповідних додаткових угод до Договору № 38 від 30.07.2019 щодо погодження вартості наданих адвокатом послуг, зазначені документи не надавались ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції. З огляду на те, що вищезазначеним договором про надання правової допомоги не визначено порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, вказане виключає об`єктивну можливість встановити домовленість між адвокатом та клієнтом. При цьому, ненадання поданих стороною документів, пов`язаних з наданням правничої допомоги, до ухвалення рішення у справі іншій стороні позбавляє останню можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а суд можливості надати оцінку їх обґрунтованості, правових підстав та обсягу їх стягнення. Крім того, матеріали справи не містять також актів наданих послуг та/або рахунків-фактур до Договору № 38 про надання професійної правничої допомоги від 30.07.2019, оскільки долучений Відповідачем-2 до відзиву на апеляційну скаргу акт наданих послуг № 2 від 02.06.2021 складений до іншого договору, а саме до договору № 38 про надання професійної правничої допомоги від30.07.2020. Також, колегія суддів зазначає, що договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи. Втім, Відповідачем-2 доказів надання правничої допомоги у справі № 912/287/21 надано не було, оскільки актом наданих послуг № 2 від 02.06.2021 зафіксовано надання правничої допомоги у іншій справі - № 9№912/287/21. Вищевикладене у сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00 грн. за ведення справи № 912/287/21 у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.03.2021 у справі №912/287/21 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.03.2021 у справі №912/287/21 - залишити без змін. Судові витрати Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено та підписано 02.08.2021 Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін Суддя І.М. Кощеєв