Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 903/278/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року Справа № 903/278/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р. секретар судового засідання Гладка Л.А. за участю представників сторін: позивача: Мартинюк С.В. відповідача: Шумский Б.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. у справі №903/278/21, ухвалене суддею Шум М.С., повний текст рішення складено 07.06.2021 р. у справі №903/278/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка", м. Луцьк до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь - Захід" про стягнення 1 801 721,71 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» звернулося з позовною заявою до Господарського суду Волинської області, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Захід" 1 801 721,71 грн. заборгованості з яких 1 700 001,00 грн. - штрафу, 101 720,71 грн. - пені та 27 025,83 грн. судових витрат по справі. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № КВ-В3-2-1-1940 від 31.07.2018. Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 у справі №9903/278/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь - Захід» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» 1 801 721,71 грн. заборгованості з яких: 1 700 001,00 грн. - штрафу , 101 720,71 грн. - пені. та 27 025,83 грн. витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. по справі №903/278/21 та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення штрафу в розмірі 100 000 грн., та пені 30 000 грн. Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь - Захід" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. у справі №903/278/21 та призначено справу до розгляду. 26.07.2021 р. на адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Захід» на рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. по справі №903/278/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. по справі №903/278/21 залишити без змін. У судовому засіданні апеляційної інстанції 29.07.2021 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід" підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає, що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. без змін. Розглянувши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: 1.Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням суду першої інстанції задоволено позов у повному обсязі. Задовольняючи позов, суд вказав, що за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 74-77, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для задоволення позову. 2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо неї інших учасників справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід" звертає увагу на те, що вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур є основним видом діяльності ТОВ «Волинь-Захід». що підтверджується інформацією з ЄДРПОУ. Така діяльність підприємства носить сезонний характер, а тому дохід від неї є нерівномірним протягом року. Апелянт наголошує на тому, що розмір штрафних санкцій значно перевищує статутний фонд відповідача. А стягнення штрафу та пені у такому значному розмірі негативно вплине на діяльність підприємства. Крім того, ТОВ «Волинь-Захід» має зобов`язання з погашення заборгованості, що підтверджується довідкою. Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності слід зазначити про право судів при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір, з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Правовий аналіз ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України свідчить про те, що вони застосовуються за наявності певних умов на розсуд суду та не є імперативними. Таким чином, господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, безпідставно відмовив у зменшенні розміру штрафних санкцій. Враховуючи приписи діючого законодавства, з огляду на фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності апелянта фермерського господарства, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків, саме в результаті порушення відповідачем умов укладеного договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, а також те, що товар поставлено позивачу в кількості 496 т ще до подачі позову до суду, прострочка поставки носила нетривалий характер, відтак, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафу на підставі ст. 551 ЦК. 233 ГК України Також, апелянт звертає увагу на те, що представник відповідача адвокат Шумський А.А. листом від 31.05.2021 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні. До клопотання представником відповідача додано довідку від 31.05.2021 р. №1671, що підтверджує лікування на денному неврологічному стаціонарі поліклінічного відділення КНП «Іваничівської багатопрофільної лікарні». Однак, суд в порушення норм процесуального права відмовив у його задоволенні. Також, вирішуючи спір, суд не надав належної оцінки доводам сторони відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву. Мотивуючи заперечення щодо доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу на те, що із змісту апеляційної скарги відповідач просить суд зменшити розмір нарахованого позивачем штрафу до 100 000,00 грн, а пені - до 30 000,00 грн. Свої вимоги щодо зменшення розміру штрафних санкцій відповідач обґрунтовує відсутністю доказів, які б свідчили про заподіяння збитків позивачу в результаті порушення відповідачем укладеного договору, відсутність у діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, здійснення відповідачем поставки товару та нетривалий характер прострочення. Однак, дійсні обставини справи не відповідають вищенаведеним твердженням відповідача, що було з`ясовано в ході розгляду справи судом першої інстанції. В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що нарахована сума неустойки за договором поставки №КВ-ВЗ-2-1-1940 від 31.07.2018р в розмірі 1 801 721,71 грн. значно перевищує сплачені в якості попередньої оплати кошти. В межах виконання умов договору позивачем було сплачено на користь відповідача кошти попередньої оплати в сумі 1 750 000,00 грн, що не критично відрізняється від суми нарахованої неустойки. Однак, позивач вказує на те, що ні умови підписаного договору, ні положення чинного законодавства не ставлять розмір неустойки, яка може бути нарахована в залежність від розміру здійсненої за договором передоплати. Щодо твердження відповідача про те, що ним було виконано зобов`язання з поставки товару, позивач звертає увагу суду на те, що даному випадку мав місце лише факт передачі відповідачем на зберігання позивачу некласного зерна кукурудзи, якість якого не відповідає показникам погодженим сторонами, у зв`язку з чим дана продукція не була прийнята в рахунок виконання зобов`язань за договором поставки №КВ-ВЗ-2-1-1940. Щодо твердження відповідача на тому, що «суму попередньої оплати за специфікацією №6 від 27.10.2020 було ним повернуто на підставі рішення суду від 20.04.2021р. у справі №903/147/21 згідно платіжного доручення №183 від 14.05.2021р.» то позивач зазначає, що це є додатковим підтвердженням неправомірної поведінки з боку відповідача. Адже незважаючи на те, що строк поставки товару, за який було сплачено передоплату, минув 01.12.2020р., відповідач ніяк не реагував на претензії позивача та у власних інтересах користувався отриманими від нього коштами аж до того часу, доки в позивача на підставі виданого судом наказу не виникло право стягнути ці кошти в примусовому порядку. Не відповідає дійсності і твердження відповідача про те, що позивачу не було завдано збитків внаслідок порушення відповідачем договору в частині непоставки товару. Письмові пояснення та обґрунтування щодо понесення позивачем збитків в результаті порушення відповідачем умов договору поставки та специфікації до нього надавалися позивачем при розгляді справи судом першої інстанції. Також позивач звертає увагу на те, що в результаті порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару позивачу останній не мав можливості у повній мірі виконувати зобов`язання перед своїми клієнтами-покупцями. Внаслідок цього було завдано значної шкоди діловій репутації позивача, як надійного постачальника товарів, що здійснює реалізацію товарі як на внутрішньому ринку України, так і за кордоном. 3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом. 31.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь - Захід" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" (покупець) було укладено договір поставки №КВ-ВЗ-2-1-1940. Відповідно до п. 1.1.-1.2. цього договору постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах визначених договором. Поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування товару, асортимент, ціна за одиницю товару, та інша інформація вказується у специфікаціях, які підписується уповноваженими представниками сторін, і становлять невід`ємну частину даного договору. Відповідно до п.2.1. договору передача товару покупцеві здійснюється згідно правил «Інкотермс-2010», умови поставки кожної партії товару узгоджується сторонами в Специфікації. Згідно п.2.3. договору постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар, до закінчення терміну придатності якого на момент поставки залишилось не менше 60 відсотків від повного терміну придатності. Покупець вправі не приймати або повернути товар з меншим залишковим терміном придатності, а постачальник зобов`язується замінити такий товар. Пунктом 2.4. договору передбачено, що у разі здійснення регулярних поставок товару сторони в письмовому порядку узгоджують графік здійснення таких поставок. Узгоджений сторонами графік поставки товару відображається у підписаній специфікації, або викладається у формі окремого документа. Відповідно до п.4.3. договору оплата товару за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах погоджених у специфікації. Сторони домовилися, що незалежно від погоджених ними умов та термінів оплати, сума ПДВ, включена до вартості товару, сплачується покупцем виключно після реєстрації постачальником у ЄРПН податкової накладної, оформленої за фактом здійснення операції поставки товару. Пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що за порушення термінів передачі Товару Постачальник зобов`язаний сплатити на користь Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості Товару та сплатити штраф у розмірі 50 відсотків від вартості недопоставленого (невчасно поставленого) Товару. Договір підписано та скріплено печатками сторін. 27.10.2020 між сторонами договору поставки №КВ-ВЗ-2-1-1940 від 31.07.2018 було підписано Специфікацію №6 на поставку кукурудзи 30 го класу в кількості 500,00 т. (+ - 10%) за ціною 5 666,67 грн./т, на загальну суму 3 400 002,00 грн. з ПДВ. При цьому визначено, що передача товару покупцеві здійснюється на умовах EXW (Інкотермс-2010) за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с.Чаруків, товар по даній специфікації повинен бути наданий покупцю в повному обсязі до 01.12.2020, оплата товару по даному договору здійснюється на умовах: - 1 750 000,00 грн. - передоплата коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, 970 000,00 грн - оплата коштів після поставки Товару в повному обсязі та надання видаткових накладних. На виконання умов Договору та Специфікації №6, ТзОВ "АГРОТЕХНІКА" було здійснено на рахунок ТзОВ "ВОЛИНЬ - ЗАХІД" попередню оплату товару на загальну суму 1 750 000,00грн., що стверджується платіжними дорученнями №10776 від 27.10.2020 з призначенням платежу: "Оплата за кукурудзу зг.рах. №3 від 27.10.2020 в т.ч. ПДВ 20% - 291 666.67 грн. (а.с. 11). В пункті 7 специфікації №6 від 27.10.2020 до Договору сторони визначили, що товар по даній специфікації повинен бути наданий покупцю в повному обсязі до 01.12.2020. У зв`язку з порушенням відповідачем умов укладеного договору та специфікації до нього позивачем в частині строку виконання зобов`язання з поставки товару листом від 18.12.2020 направлено претензію з вимогою здійснити на користі ТОВ «Агротехніка» поставку кукурудзи 3 класу в кількості 500 тон на загальну суму 3 400 002,00 грн. та сплатити штраф за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 1 700 001,00 грн. Всупереч умовам договору та вимогам претензії товар за договором №КВ-ВЗ-2-1-1940 від 31.07.2018 був поставлений відповідачем на користь позивача на елеватор лише 04.04.2021 та 05.04.2021 в кількості 530 тон 433 кг, що не заперечується обома сторонами. Проте, позивачем товар не був прийнятий, оскільки якість зерна кукурудзи не відповідала договірним умовам, що вбачається з листа ТОВ «Агротехніка» на адресу відповідача за №1-4/372 від 26.05.2021. Оскільки відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язанні та не поставив у визначені договором та строки товар загальною вартістю 3 400 002, 00 грн., позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача пені в сумі 101 720,71 грн. за період 02.12.2020 по 03.03.2021 та штрафу в сумі 1 700 001,00 грн. Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 у справі №903/278/21 позов задоволено повністю. 4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин. Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу. Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. (зі змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги. Розглянувши наявні матеріали справи та положення чинного законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Волинської області, при цьому врахувавши наступне. Між сторонами виникли правовідносини за договором поставки та відповідальністю за порушення строків поставки товару . Як встановлено колегією суддів із фактичних обставин справи, відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язанні та не поставив у визначені договором та строки товар загальною вартістю 3 400 002, 00 грн. у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача пені в сумі 101 720,71 грн. за період 02.12.2020 по 03.03.2021 та штрафу в сумі 1 700 001,00 грн. Пунктом 8.5 Договору поставки №КВ-В3-2-1-1940 від 31.08.2018 сторони передбачили, що за порушення термінів передачі Товару Постачальник зобов`язаний сплатити на користь Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості Товару та сплатити штраф у розмірі 50 відсотків від вартості недопоставленого (невчасно поставленого) Товару. Отже, сплата пені та штрафу є договірним зобов`язанням відповідача. Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки. За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Перевіривши нараховані позивачем пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в сумі 101 720,71 грн. за період з 02.12.2020 по 03.03.2021 та 50% штраф в сумі 1 700 001,00 грн. від простроченої суми, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що нарахування вказаних сум відповідають п.8.5. Договору та підлягають до стягнення з відповідача. Отже, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" підлягає задоволенню. Як вбачається з тексту апеляційної скарги, відповідач не заперечує проти правильності розрахунку штрафу та пені або відсутності правових підстав для нарахування штрафу та пені, останній не згоден з висновком господарського суду про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованого позивачем штрафу а пені. Колегія суддів вважає доводи скаржника безпідставними, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду. Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції. Аналіз статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Суд реалізує надане йому право зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, враховуючи подані до матеріалів справи пояснення та докази, на підставі яких встановлює відповідні обставини та у разі, якщо визнає можливим зменшити неустойку, її розмір визначається судом на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов`язком суду. Так у постанові КГС ВС від 04.02.2020 № 918/116/19 суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19. Таким чином, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер, а зменшення розміру неустойки відбувається у виняткових випадках з обов`язковим врахуванням інтересів не лише боржника, але й кредитора. Такий висновок ґрунтується також на об`єктивній оцінці таких обставин: чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, тривалості прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майнового стану сторін, наявності у сторін інших господарських зобов`язань, обов`язки з виконання яких пов`язані із зобов`язанням , що є предметом дослідження судом. Ч.1 ст.74, ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. У даному випадку, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу та пені покладається на відповідача. Так, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру фінансових та штрафних санкцій у зв`язку з тим, що діяльність відповідача носить сезонний характер, а тому дохід від неї є нерівномірним протягом року. Крім того, просить врахувати тяжкі наслідки карантинних обмежень для бізнесу введені внаслідок пандемії коронавірусу COVID-19 та надзвичайну ситуацію пов`язану з масовим засиханням та загибеллю посівів внаслідок засухи. Однак відповідачем обставини, що можуть бути підставою для зменшення розміру штрафу не наведені, в установленому процесуальними нормами порядку не доведені, належні та допустимі докази, які підтверджують такі обставини не надані. З огляду на недоведеність відповідачем факту існування обставин, які б стали підставою для зменшення розміру заявленого до стягнення пені та штрафу, колегія суддів доходить висновку про обґрунтовану відмову господарським судом в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафу та пені. Щодо тверджень скаржника про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, так як представник відповідача був хворий, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Враховуючи те, що апелянтом не зазначено, яким чином відкладення розгляду справи вплинуло б на прийняття рішення судом першої інстанції, а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась. Колегія суддів приймає до уваги позицію рішення Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року де зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. "Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє довід апелянта на те, що суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду. Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції. Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду. З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.06.2021 р. у справі №903/278/21 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу №903/278/21 повернути Господарському суду Волинської області. Повний текст постанови складений "30" липня 2021 р. Головуючий суддя Філіпова Т.Л. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Василишин А.Р.