Постанова 4873 № 910/20938/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" липня 2021 р. Справа№ 910/20938/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Суліма В.В. Ткаченка Б.О. за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В. за участю представників сторін: згідно із протоколом судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 (повне рішення складено 01.04.2021) у справі №910/20938/20 (суддя Данилова М.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зва-Енерго" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості,- За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 29.12.2020 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Зва-Енерго" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 24.12.2020 року до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку стягнути заборгованість на суму в розмірі 15 086 818,36 грн за поставлений товар. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором поставки № 53-129-01-18-01510 від 13.08.2020 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач в повному обсязі не сплатив позивачу грошові кошти за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за даним правочином. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зва-Енерго" 13 284 384,00 грн суми основного боргу, 734 932,13 грн 3% річних, 1 067 502,23 грн інфляційних втрат та 226 302,28 грн судового збору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Зва-Енерго" у справі № 910/20938/20 відмовити повністю, судові витрати понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на позивача. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник вказує на те, що на даний час склалася критична ситуація в системі розрахунків за вироблену електроенергію, пов`язана з масштабною і систематичною неоплатою ДП "Гарантований покупець" купленої ним електроенергії та ПрАТ "НЕК "Укренерго" отриманої електроенергії, також проблема поточної заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" набула кризового характеру на тлі заборгованості, що накопичилась за минулі роки, у зв`язку із тим, що з ДП "НАЕК "Енергоатом" не розрахувався і ДП "Енергоринок" - попередній єдиний покупець електроенергії за схемою, що існувала раніше до 01.07.2019 до зміни моделі ринку (до прийняття і набуття чинності Законом). Відповідач не зі своєї вини несе величезні збитки пов`язані з недоотриманням фінансування за вироблену та реалізовану ним електроенергію, що в свою чергу свідчить про відсутність умислу та як наслідок відсутність вини відповідача у порушенні строків оплати продукції за договором, однак зазначені обставини судом першої інстанції належним чином не досліджено та не враховано, що є грубим порушенням ст.ст. 236, 237 ГПК України. На думку скаржника, наведені ним обставини, доводи та факти, мали бути розцінені судом як певні умови, з урахуванням яких, суд мав зменшити розмір нарахованих позивачем санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак, всупереч викладеній правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, не зробив цього, не навівши доводів того, чому дана судова практика не була взята до уваги. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 18.06.2021, зазначив про те, що відповідачем не наведено жодної аргументованої обставини, обов`язкову наявність якої вимагає норма процесуального права, а ті обставини на які посилається відповідач є безпідставними та надуманими, або вже були розглянуті судом першої інстанції і яким суд надав правову оцінку, в свою чергу відповідач не наводить аргументованих доводів, що могли б спростувати висновки місцевого господарського суду. Позивач звертає увагу на те, що правовий статус відповідача не змінювався як до укладення договору поставки від 13.08.2018, так і після, а беручи на себе зобов`язання за договором, керуючись принципом свободи договору, що передбачений ст. 6 та ст. 627 ЦК України, відповідач з самого початку розумів свою роль на ринку електроенергії, а відтак в контексті даних правовідносин аргумент про виняткове й надважливе становище відповідача не може братись до уваги, а також може розглядатись як зловживання відповідачем своїм правовим становищем, з метою умисного ухилення від виконання зобов`язань за договором. Також не можуть братись до уваги твердження відповідача про те, що відокремлений підрозділ не наділений функціями акумуляції фінансів і їх розподілу в межах компанії ДП "НАЕК "Енергоатом", оскільки такий договір укладено внаслідок проведення публічної закупівлі. Відповідач не заперечує проти суми основного боргу та розміру суми інфляційних втрат, що у свою чергу, можна трактувати, як автоматичне визнання вини скаржника у невиконанні зобов`язання за договором. Відповідач акцентує увагу на масштабну заборгованість інших суб`єктів господарювання перед ним, як перед кредитором, однак не надає жодних відомостей про свій фінансовий стан взагалі, зокрема, про наявність коштів на банківських рахунках. Таким чином, посилання відповідача на критичність свого фінансового становища, що зумовлює неможливість вчасного виконання рішення, все ж таки є недоведеним. Відповідно до постанови ВП ВС від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, також враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.04.2020 у справі № 914/479/19 та зазначено, що вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер і цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Узагальнені доводи відповіді на відзив Доводи відповіді на відзив за своїм змістом є ідентичними доводам апеляційної скарги. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/20938/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М,, судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі №910/20938/20, призначено справу до розгляду у судовому засіданні 24.06.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 задоволено клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд справи № 910/20938/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 на 22.07.2021. Позиції учасників справи Представник позивача у судовому засіданні 22.07.2021 просив рішення Господарського суду міста Києва 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу. Представник відповідача у судовому засіданні 22.07.2021 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 скасувати, у позові відмовити повністю. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 13.08.2018 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зва-Енерго" укладено договір поставки № 53-129-01-18-01501 відповідно до якого позивач, за договором постачальник, зобов`язується передати, а відповідач, за договором покупець, прийняти та сплатити щити силові та шинопроводи виробництва ТОВ "Екстрім ЛТД" для потреб ВП "Хмельницька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", на умовах, передбачених Договором. Відповідно до п. 3.1. Договору його сума становить 17 210 424,00 грн з ПДВ. Згідно з п. 5.10. Договору належне виконання позивачем свого зобов`язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції. Факт виконання позивачем зобов`язань щодо здійснення поставки продукції в повному обсязі на всю суму договору, що підтверджується наступними документами: видатковою накладною від 29.08.2018 № РН-0000007 та актом приймання-передачі ТМЦ від 03.09.2018 № 4086 на суму 3 926 040,00 грн з ПДВ (654 340,00 грн - ПДВ) - оплачений; видатковою накладною від 04.10.2018 № РН-0000009 та актом приймання-передачі ТМЦ від 10.10.2018 № 4128 на суму 8 475 432,00 грн з ПДВ (1 412 572,00 грн - ПДВ); видатковою накладною від 15.10.2018 № РН-0000010 та актом приймання-передачі ТМЦ від 17.10.2018 № 4140 на суму 2 101 104,00 грн з ПДВ (350 184, 00 грн. - ПДВ); видатковою накладною від 15.10.2018 № РН-0000011 та актом приймання-передачі ТМЦ від 17.10.2018 № 4141 на суму 2 707 848,00 грн з ПДВ (451 308,00 грн. - ПДВ). Відповідно до п.4.2 Договору, оплата продукції проводиться відповідачем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів)приймання-передачі продукції. Згідно із п.4.3 Договору оплата відповідачем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання позивачем податкової накладної (розрахунку коригувань), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених податковим кодексом України випадках та порядку. Докази оплати продукції, поставленої згідно із актами приймання-передачі ТМЦ від 10.10.2018 № 4128, від 17.10.2018 № 4141 та від 17.10.2018 № 4140 у матеріалах справи відсутні, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за вказаним договором у розмірі 13 284 334 грн з ПДВ. Крім того, відповідач не заперечував проти факту поставки товару, проте вказує на відсутність джерел фінансування для погашення заборгованості, у зв`язку із чим просить відмовити в задоволенні позову. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов`язань оплати поставленої позивачем продукції згідно із договором. Натомість, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовується наявність заборгованість останнього перед позивачем за поставлену продукцію згідно із актами приймання-передачі ТМЦ від 10.10.2018 № 4128, від 17.10.2018 № 4141 та від 17.10.2018 № 4140, у зв`язку із чим, позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь відповідача основного боргу у розмірі 13 284 384 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Згідно із ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних нарахувань, погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми 3% річних у розмірі 734 932,13 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 067 502,23 грн, є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача. Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 0,1%, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18. Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. Послання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, є безпідставним, оскільки обставини у справі № 910/20938/20 та справі № 902/417/18 не є подібними, крім того, у згаданій постанові зазначається про можливість, а не обов`язок суду зменшити розмір 3% річних. Заявлений позивачем до стягнення розмір 3% річних не є надмірним, а є співмірним з розміром заявленої до стягнення з відповідача заборгованості. Згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Отже, саме лише твердження відповідача у апеляційній скарзі, про те, що відповідач не зі своєї вини несе величезні збитки пов`язані з недоотриманням фінансування за вироблену та реалізовану ним електроенергію, що в свою чергу свідчить про відсутність умислу та як наслідок відсутність вини відповідача у порушенні строків оплати продукції за договором, не звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Враховуючи викладене, відповідач є самостійним суб`єктом господарювання, який самостійно несе відповідальність за неналежне виконання ним зобов`язань. Тобто, оцінивши всі докази, наявні у матеріалах справи, в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 є правильним, а підстави для його зміни чи скасування відсутні. Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, судом відхиляються як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам процесуального законодавства. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 у справі № 910/20938/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

4. Справу № 910/20938/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Текст постанови складено та підписано 30.07.2021. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді В.В. Сулім Б.О. Ткаченко