Постанова КЦС ВС № 757/12160/17-ц

Постанова Іменем України 05 серпня 2020 року м. Київ справа № 757/12160/17-ц провадження № 61-7302св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Сержанюка А. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), на тепер Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про стягнення коштів за договором банківського вкладу та захист прав споживача. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 03 січня 2014 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу «Стандарт», відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в сумі 120 000 доларів США для розміщення на депозитному рахунку, строком до 14 березня 2014 року включно. За його заявою, 07 березня 2014 року, депозитний договір було розірвано достроково й кошти, які підлягали поверненню в розмірі 118 254, 26 доларів США 12 березня 2014 року з депозитного рахунку були перераховані банком на його картковий рахунок. Того ж дня він, через філію «Кримське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу платіжне доручення в іноземній валюті на суму 121 280 доларів США на перерахування коштів на його інший картковий рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «ОТП Банк» (далі - ОТП Банк»). Проте дана вимога банком не виконана, офіційної відповіді не надіслано, платіжне доручення не повернуто. У серпні 2014 року він звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою претензією щодо повернення коштів, однак відповіді на неї не отримав. В подальшому ПАТ КБ «ПриватБанк» припинило свою діяльність на території Автономної республіки Крим, так і не повернувши суму депозитного вкладу. Оскільки за умовами договору банківського вкладу не передбачено обмеження використання карткового рахунку/картки певними відділеннями банку або територією, він звернувся до Вінницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою повернути належні йому кошти, проте така вимога відповідачем виконана не була. З урахуванням викладено, посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь суму депозитного вкладу в розмірі 121 280 доларів США та 3% річних в сумі 289 607 грн 36 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2018 року у складі головуючого судді Матвійчук Г. О. позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 121 280 доларів США та 3% річних в сумі 102 814,95 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти на депозитний рахунок вносилися позивачем, як громадянином України, у відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим, яка на час розгляду справи окупована, натомість договір банківського вкладу був укладений з відповідачем, як юридичною особою, а тому припинення діяльності відділення банку на окупованій території Автономної Республіки Крим, не є підставою для відмови у поверненні позивачу вкладу за його вимогою. Частково задовольняючи вимоги про стягнення 3% річних, суд виходив з того, що оскільки укладеним між сторонами договором не встановлено розмір процентів за користування вкладом, відсотки нараховуються у розмірі облікової ставки Національного банку України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2018 року в частині вирішення вимог про стягнення 3% річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми заборгованості в сумі 287 474,73 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що стороною укладеного з позивачем договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його відділення, тому зобов`язання за цим договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк». Ліквідація або припинення діяльності філій банку не звільняє його від виконання обов`язків за укладеним договором. Ухилення відповідача від повернення вкладу позивачу є неправомірним та безпідставним. Стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних у відповідності до положень статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходив з того, що банк своїх зобов`язань по своєчасному поверненню коштів не виконав, а тому дана вимога підлягає задоволенню, при розрахунку якої судом першої інстанції було застосовано помилковий курс іноземної валюти. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У квітні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що на даний час у АТ КБ «ПриватБанк» відсутня будь-яка інформація стосовно наявності договорів, укладених на території Автономної Республіки Крим, відкритих депозитних рахунків та залишків грошових коштів на них, у зв`язку із втратою відповідачем свого майна та усіх можливих документів стосовно цього, ще у 2014 році, коли окупаційна влада Автономної Республіки Крим (Російська Федерація) фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу АТ КБ «ПриватБанк», який був розміщений на території Автономної Республіки Криму та застосовувався у банківській діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк». Наявність у позивача оригіналу договору банківського вкладу та банківської квитанції від 03 січня 2014 року може свідчити лише про факт укладання договорів банківських вкладів, які є предметом спору, та не є належним доказом невиконання банком умов договору щодо повернення коштів на вимогу вкладника до закінчення строку дії договору. Суди попередніх інстанцій також не взяли до уваги те, що позивачем не доведено, що кошти дійсно перебували на банківському рахунку на час звернення з позовом до суду у тому розмірі грошових коштів, які заявляє позивач до стягнення, а також те, що грошові кошти не були зняті позивачем до моменту припинення діяльності Кримської філії АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У поданому в травні 2019 року відзиві, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ним доведено факт невиконання відповідачем вимоги щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку дії договору, просить касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, яка є законною, обґрунтованою, винесеною з урахуванням всіх обставин справи приналежній оцінці доказів у їх сукупності, - без змін.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що 03 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070051396000, згідно з яким позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 120 000 доларів США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_1 . 07 березня 2014 року за заявою ОСОБА_1 депозитний договір було достроково розірвано, й ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 березня 2014 року здійснило перерахунок коштів, що підлягають поверненню позивачу в сумі 118 254,26 доларів США з рахунку № НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , що підтверджується випискою з особового рахунку. Станом на 12 березня 2014 року з урахуванням перерахованої суми депозиту, на рахунку позивача знаходилося 121 543,07 доларів США. З метою повернення коштів ОСОБА_1 12 березня 2014 року надав відповідачу через філію «Кримське регіональне відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» платіжне доручення в іноземній валюті № mn1536 на суму 121 280 доларів США на перерахування його коштів на інший рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в ПАТ «ОТП Банк». Згідно виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 02 січня 2014 року по 02 липня 2014 року кошти ОСОБА_1 не отримав. У серпні 2014 року позивач звернувся з письмовою претензією до відповідача відносно виплати належних йому коштів, проте відповіді від банку не отримав. З урахуванням того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» роботу на території Автономної Республіки Крим не відновило, ОСОБА_1 звернувся до Вінницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою повернути кошти з депозитного рахунку, однак така вимога банком до теперішнього часу не виконана, кошти позивачу не повернуті. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14, від яких не вбачав підстав для відступу Верховний Суд. Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі договору від 03 січня 2014 року № SAMDNWFD0070051396000, за умовами якого ОСОБА_1 вніс кошти на депозит, що підтверджується відповідною квитанцією, є обґрунтованим. Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Враховуючи вказану норму права, суди зробили обґрунтований висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми. Висновки постанови суду апеляційної інстанції про зміну рішення місцевого суду в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України, з урахуванням курсу іноземної валюти на день ухвалення рішення суду, є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, оскільки відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. З урахуванням наведеного Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги банку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на депозитному рахунку (за депозитним договором), а наявність у вкладника договору банківського вкладу та квитанції є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії. Будь-яких доказів на підтвердження повернення грошових коштів позивачу відповідачем в ході розгляду справи не надано. Доводи касаційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, з яким фактично погодився апеляційний суд, змінивши розмір 3% річних що підлягають стягненню на користь позивача з урахуванням курсу іноземної валюти на день ухвалення рішення, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Враховуючи те, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 березня 2019 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко