Постанова 4824 № 760/7274/17

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 760/7274/17 Номер провадження: 22-ц/824/8551/2021 Головуючий у суді першої інстанції О.М. Букіна Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 21 липня 2021року місто Київ Номер справи 760/7274/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року, ухваленеу складі судді Букіної О.М., в приміщенні Солом`янського районного суду м.Києва, відомості про дату складення повного рішення відсутні,- в с т а н о в и в : У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову зазначила, що вона є єдиною спадкоємицею першої черги за законом майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , в тому числі і квартири АДРЕСА_1 . Маючи намір прийняти спадщину 21.10.2014 позивач звернулася із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_4 до приватного нотаріуса КМНО Савельєва А.Ю. Оскільки на початку 2015 року позивач зазнала важкої травми, внаслідок чого була прооперована, тому майже 2 роки не мала можливості оформити спадщину. 04 квітня 2017 року довірена нею особа звернулася за отриманням Свідоцтва про право на спадщину до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Савельева А.Ю., яким було заведено спадкову справу №9/2014. Однак, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину було виявлено, що квартира АДРЕСА_1 не входить до спадкового майна, оскільки її власником є ОСОБА_2 , за договором купівлі - продажу квартири від 11 січня 2008 року. ОСОБА_1 вказала, що її матір проживала у спірній квартирі до дня смерті, сплачувала комунальні платежі, встановлювала лічильники на холодну та гарячу воду. Вважає, що договір купівлі - продажу спірної квартири від 11 січня 2008 року, зареєстрований за реєстровим №209 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. є недійсним у силу вимог ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, оскільки позивачу відомо, що волевиявлення на продаж своєї квартири її мати не мала, договір купівлі-продажу квартири не підписувала, до будь - якого нотаріуса з метою продажу квартири не зверталася, грошей за продаж квартири не отримувала та не давала нікому доручення на її продаж. Позивач також вважає, що оспрюваний нею договір купівлі - продажу спірної квартири має ознаки підробки, адже п.3 Договору зазначено в якості правовстановлюючих документів: свідоцтво про право власності на житло, видане Київським КЕЧ 26 листопада 1993 року та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Тищенко А.В. від 28 березня 2007 року за реєстровим №5-602. Однак, при посвідченні договору купівлі - продажу нотаріус повинен був вилучити оригінали цих документів, проте такі документи знаходяться особисто у представника позивача, які він отримав від позивача. Звернула увагу, що відповідно до висновку №14507 експертного почеркознавчого дослідження від 14.04.17 підпис від імені ОСОБА_4 , зображення якого міститься у графі «ПІДПИСИ: ПРОДАВЕЦЬ» в електронній фотокопії договору купівлі - продажу квартири від 11 січня 2008 року, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. З урахуванням викладених обставин, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Федоришиним О.П. та витребувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову безпідставно не взяв до уваги обставини, викладені у позові та докази надані позивачем на підтвердження недійсності договору купівлі - продажу спірної квартири. Судом не було враховано, що ОСОБА_4 після, начебто, продажу належної їй на праві власності квартири продовжувала проживати в ній та померла у спірній квартирі, що було підтверджено також показами свідків. Суд залишив поза увагою той факт, що після продажу спірної квартири ОСОБА_4 встановлювала в ній лічильники, сплачувала комунальні платежі, укладала договори із зазначенням адреси місця реєстрації у спірній квартирі. Також суд безпідставно визнав неналежними та недопустимими доказами у справі висновок експертного почеркознавчого дослідження від 14.04.2017 та висновок експерта від 07.12.2020, які доводять, що підпис у договорі купівлі - продажу квартири виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а тому просила залишити його без змін. Третя особа приватний нотаріус КМНО Федоришин О.П. у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позов задовольнити, посилаючись на те, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу квартири є підробленим, він його, як приватний нотаріус, не посвідчував. Допитаний у судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_6 показав суду, що не посвідчував 11.01.2008 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , він є підробленим та підпис у вказаному договорі йому не належить. Також вказав, що копія оспорюваного позивачем договору викладена на бланках ВКС 239014 та ВКС 239015, використаних ним під час посвідчення 11.08.2008 договору дарування частини квартири, укладеного ОСОБА_7 , за реєстровим номером

275. ОСОБА_6 показав, що не має можливості надати суду реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 2008 рік, оскільки його було вилучено працівниками ГУ БОКЗ СД України 17.04.2008 під час обшуку та нотаріусу не повернуто. Свідок показав, що документи його нотаріальної діяльності, а також печатка не були передані ним до Київського нотаріального архіву, оскільки перевірка його нотаріальної діяльності у зв`язку із припиненням діяльності як нотаріуса не завершена. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, допитавши свідка, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. При цьому, суд в частині можливого підроблення договору купівлі-продажу, з урахуванням проживання померлої на час смерті у спірній квартирі, наявності оригіналів правовстановлюючих документів померлої ОСОБА_4 на спірну квартиру, відсутності у реєстрі суб`єкта оцінювання, як юридичної особи, невірного ІПН відповідача обставини не встановив, а лише звернув увагу на ту обставину, що позивачем не було заявлено вимог про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст.ст. 234, 235 ЦК України. Проте, з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам та встановленим судом обставинам з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 11, т.І). Наявні у матеріалах справи доказі підтверджують, що позивач є дочкою ОСОБА_4 , а відповідно є спадкоємцем першої черги після її смерті. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на все належне їй майно, в тому числі, на квартиру АДРЕСА_1 , що належала останній на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.03.2007 та свідоцтва про право власності на житло від 26.11.1993 (а.с. 7, 8, т.І). ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 , відповідно вона є спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 . Вона прийняла спадщину після смерті матері, звернувшись 21.10.2014 року до приватного нотаріуса Савельєва А.Ю. з заявою про прийняття спадщини, що було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи (а.с.24,т.І). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Судом встановлено, що у ході проведення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. нотаріальних дій, пов`язаних із видачею ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, було виявлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_4 , не увійшла до спадкового майна померлої, оскільки вибула з її володіння на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., реєстровий №209 (а.с. 9 - 10, т. І). Право власності на зазначену квартиру зареєстровано саме за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2008 року. Звертаючись до суду із даним позовом позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., 11 січня 2008 року за реєстровим №209 з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, оскільки її мати не мала наміру продавати належну їй квартиру, договір купівлі-продажу підписаний не нею, а іншою особою. Також позивач посилалась на факт підробки договору купівлі-продажу, ураховуючи, що її мати постійно до смерті проживала у спірній квартирі, укладала договори щодо надання комунальних послуг, міняла лічильник, у неї на руках знаходились оригінали документів, які підтверджували її право власності на дану квартиру. Позивач вказувала на відсутність у реєстрі суб`єкта оцінювання ТОВ Світ експерт, як юридичної особи, який, начебто, проводив оцінку квартири, на невірний ІПН відповідача зазначені у договорі купівлі-продажу квартири, тощо. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Двох - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів: набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦПК України). Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов`язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов`язки, що витікають із умов договору. За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі при умові, що такий правочин укладався і він існує. Але, не можна визнавати недійсним правочин, який сторонами не укладався та який є підробленим. Надавши аналіз всім у сукупності зібраним по справі доказам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу квартири від 11 січня 2008 року, фотокопія якого міститься в матеріалах справи (а.с.9 т.1), сторонами не укладався, він є підробленим виходячи з наступного. Судом встановлено, що оригінал свідоцтва про право власності на житло, виданий ОСОБА_4 . Київським КЕЧ 26 листопада 1993 року, та оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом, виданий ОСОБА_4 державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Тищенко А.В. від 28 березня 2007 року за реєстровим №5-602, знаходилися у квартирі АДРЕСА_1 , належній на праві власності ОСОБА_4 , де вона проживала до дня смерті та були знайдені там позивачем. У п. 3 фотокопії договору купівлі-продажу квартири зазначено, що ОСОБА_4 нерухоме майно належить на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Київським КЕЧ 26 листопада 1993 року та свідоцтва про право на спадщину за законом, видане Державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Тищенко А.В. від 28 березня 2007 року за реєстровим №5-602. При посвідченні договору купівлі - продажу нотаріус повинен був вилучити оригінали цих документів у продавця, проте такі документи знаходяться у позивача. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_4 не передавала оригінали правовстановлюючих документів нотаріусу для вчинення останнім нотаріальної дії щодо відчуження належної їй спірної квартири, як це передбачено Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України. Без оригіналів вказаних документів нотаріус не міг вчинити нотаріальної дії та посвідчити договір купівлі - продажу квартири, оскільки вказане прямо суперечить нормам закону, якими нотаріус керується у своїй діяльності. Крім того, із фотокопії договору купівлі - продажу від 11.01.2008 вбачається, що він не відповідає встановленим вимогам, оскільки містить невідповідності щодо предмету його укладення. Так у п. 1 договору вказано, що ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купив належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим, у п. 3 договору зазначено, що квартира за цим договором дарується. Судом встановлено, що оригінал договору купівлі-продажу від 11 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., реєстровий №209, відсутній у матеріалах справи, він судом не досліджувався. Відповідачем ОСОБА_2 не було надано оригіналу оспорюваного договору у розпорядження суду з посиланням на його втрату у 2018 році, на підтвердження чого він надав суду висновок від 22.01.2018 про результати розгляду звернення щодо втрати з власної необережності оригіналу договору купівлі - продажу квартири (а.с. 60, т. І). Але, зазначений висновок не свідчить про те, що такий договір сторонами укладався та про те, що він не є підробленим. Так, у ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що оригінал договору купівлі - продажу від 11.01.2007 також відсутній і у нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоришина О.П., що вбачається із протоколу його допиту у якості свідка у рамках кримінального провадження №12017100100004694 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.3 ст.27 ч.3 ст.358, ч.3 ст3 ст27 ч.4 ст. 358 КК України та із показань, наданих ним у якості свідка у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Так, ОСОБА_6 показав суду, що з квітня 1998 року по травень 2009 року був приватним нотаріусом КМНО та здійснював приватну нотаріальну діяльність. Після припинення нотаріальної діяльності документи та печатку він не передавав до Київського нотаріального архіву та вони знаходяться за місцем його проживання, оскільки йому не було надано матеріали перевірки нотаріальної діяльності у зв`язку із її припиненням, проведеної 26.03.2009 ГТУЮ в м. Києві. Свідок ОСОБА_6 у своїх показах чітко вказав, що договір купівлі-продажу від 11 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , щодо продажу квартири АДРЕСА_1 , не посвідчував, цей договір є підробленим. Підпис у договорі виконаний від імені нотаріуса йому не належить. Звернув увагу, що оспорюваний позивачем договір викладено на спеціальному бланку ВКС 239015, який є бланком суворої звітності. Бланк з таким номером було використано ним, як нотаріусом, 11.01.2008 під час посвідчення ним договору дарування ОСОБА_7 ОСОБА_8 частини квартири, зареєстровано за реєстровим номером

275. Договір дарування квартири від 11.01.2008 викладений ним на бланку за номером ВКС 239015 він передав ОСОБА_7 . Також ОСОБА_6 повідомив суд про те, що реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 2008 рік у нього відсутній, оскільки був вилучений працівниками ГУ БКОЗ СБ України 17.04.2008 у ході обшуку. Надав копію внутрішнього опису документів нотаріальної діяльності за 2008 рік та копію договору дарування квартири від 11.01.2008, укладеного ОСОБА_7 як дарувальником, обдарована ОСОБА_8 . У судовому засіданні суду апеляційної інстанції стороною позивача було надано у розпорядження суду обвинувальний акт від 15.07.2021 у кримінальному провадженні №12021100100002662 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, з якого вбачається, що ОСОБА_2 , який є відповідачем у даній справі, обвинувачується у заволодінні чужим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом обману (шахрайство), вчиненому в особливо великих розмірах, а також у підробці документів, які посвідчуються нотаріусом та надають право володіння майном та їх використанні у подальшому. Суд апеляційної інстанції приймає дані докази до уваги як допустимі при перегляді справи з урахуванням вимог ч.3 ст.367 ЦПК України, оскільки такі докази не були подані до суду першої інстанції, стороною позивача з причин, що об`єктивно не залежали від неї. ОСОБА_4 після січня 2008 року, продовжуючи проживати у квартирі АДРЕСА_1 , сплачувала комунальні послуги за вказаною адресою, укладала договори про встановлення лічильників, договори банківських вкладів, де зазначала місце реєстрації у спірній квартирі (а.с. 152- 159, т. І). Відсутність у ОСОБА_4 наміру продавати належне їй нерухоме майно підтверджується також висновками експертів, які суд першої інстанції помилково вважав неналежними та недопустимими доказами у справі. Так, із матеріалів справи вбачається, що згідно висновку №14507 експертного почеркознавчого дослідження, складеного 14.04.2017 експертом Київського експертно - дослідного центру Сукмановою Т.О. на підставі заяви позивача від 12.04.2017, підпис від імені ОСОБА_4 , зображення якого міститься у графі «ПІДПИСИ: ПРОДАВЕЦЬ» в електрофотокопії договору купівлі - продажу квартири від 11.01.2008, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. На дослідження експерту було надано електрофотокопію договору купівлі - продажу квартири від 11.08.2008; електрофотокопію сторінок паспорта ОСОБА_4 ; оригінали квитанцій та договорів, заяв на видачу готівки (а.с.17-23, т. І). Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23.11.2019 було призначено судово - почеркознавчу експертизу у даній справі. На виконання вказаної ухвали Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз 16.07.2019 №1532-1534/19-32 складено повідомлення про неможливість надання висновку судово - почеркознавчої експертизи, оскільки у розпорядження експертів не було надано оригінал договору купівлі - продажу квартири від 11.08.2008, вільні зразки підпису ОСОБА_4 , що посвідчують особу в формі №1 (заява про отримання паспорта), угодах, квитанціях, заявах, різних відомостях, договорах, пенсійній справі, тощо. За заявою сторони позивача від 30.11.2020 експертом ТОВ «Центр судових експертиз «НОРМА» Панчошнік І.З. було проведено почеркознавчу експертизу, за результатами якої 07.12.2020 складено висновок експерта №6/20, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_4 , електрографічне зображення якого міститься у графі : «ПІДПИСИ: ПРОДАВЕЦЬ» в електрофотокопії договору купівлі - продажу квартири, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 11.01.2008, виконано не Барашевською, а іншою особою. Суд першої інстанції визнав недопустимими та неналежними доказами у даній справі на підтвердження позиції позивача про неналежність підпису ОСОБА_4 у оспорюваному договорі висновок №14507 експертного почеркознавчого дослідження, складеного 14.04.2017 експертом Київського експертно - дослідного центру Сукмановою Т.О. та висновок експерта №6/20 від 07.12.2020, складеного експертом ТОВ «Центр судових експертиз «НОРМА» Панчошнік І.З. Однак колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Так, у частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частиною першою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. При цьому, за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок №14507 експертного почеркознавчого дослідження, складений 14.04.2017 експертом Київського експертно - дослідного центру Сукмановою Т.О. та висновок експерта №6/20 від 07.12.2020, складений експертом ТОВ «Центр судових експертиз «НОРМА» Панчошнік І.З., якими встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 , електрографічне зображення якого міститься у графі : «ПІДПИСИ: ПРОДАВЕЦЬ» в електрофотокопії договору купівлі - продажу квартири, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 11.01.2008, виконано не Барашевською, а іншою особою. Так, дійсно такі висновки було складено експертами на підставі електрофотокопії оспорюваного договору купівлі - продажу квартири та вільних зразків підпису ОСОБА_4 за часом наближеним до виконання досліджуваного документу, тобто за 2006-2010 роки. Експерти були обізнані про кримінальну відповідальність. Оригінал оспорюваного договору купівлі - продажу не було надано у розпорядження суду стороною відповідача та нотаріусом. Такий оригінал документа не віднайдено судом у ході розгляду справи. А тому, у даному випадку, за відсутності оригіналу оспорюваного документу, суд вважає, що висновки експертів, зроблені на підставі електрофотокопії оспорюваного договору купівлі - продажу можуть бути допустимим доказом у даній справі на підтвердження обставин, викладених позивачем у позові щодо виконання підпису від імені ОСОБА_4 , у договорі купівлі - продажу квартири, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 11.01.2008, виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою. Зазначені докази, у сукупності з іншими зібраними по справі доказами, також підтверджують факт підроблення договору купівлі-продажу квартири. Отже, підробленим договором купівлі - продажу квартири порушено право та законний інтерес позивача (вона позбавлена права на спадщину на належну її матері квартиру). Такий договір не укладався між власником спірної квартири та відповідачем, його було підроблено. ОСОБА_4 не мала волевиявлення на відчуження належного їй спірного нерухомого майна, що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Таке майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі підробленого договору купівлі - продажу. Визнання недійсним у судовому порядку такого договору не потребується, оскільки договір купівлі-продажу квартири не укладався. З наведених обставин вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності спадкодавцеві ОСОБА_4 на момент смерті та входить до складу спадщини, яку прийняла спадкоємець ОСОБА_1 після смерті її матері. Договір купівлі - продажу квартири від 11 січня 2008 року, не укладався між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та не посвідчувався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. Такий договір є підробленим, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Неможна визнавати недійсним договір, якого не існує та який є підробленим. Враховуючи вищезазначені обставини, вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., реєстровий №209, не підлягає задоволенню, оскільки такий договір не укладався між власником квартири та відповідачем, він є підробленим, а тому у судовому порядку такий договір не підлягає визнанню недійсним. Посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що позивачем не було заявлено вимог про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст.ст. 234,235 ЦК України є безпідставним, оскільки у даній справі оспорюваний правочин не є фіктивним та не є удаваним, такий правочин не укладався сторонами, він є підробленим. Вимоги про його недійсність з будь-яких підстав є невірним способом захисту порушеного права позивача, а тому суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині. Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Згідно зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Позивач не є власником спірної квартири, власником спірної квартири є її померла матір ОСОБА_4 . Але, ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері, а тому вона має право вимоги щодо витребування у відповідача спірної квартири, вона є заінтересованою особою у правовідносинах, які виникли у зв`язку з підробленням договору купівлі-продажу квартири. Власний інтерес ОСОБА_1 як заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет підробленого договору купівлі-продажу квартири перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) підробленого правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права на спадкове майно після смерті матері. Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір купівлі - продажу квартири не вчинявся сторонами, спірна квартира вибула з володіння власника ОСОБА_4 поза її волею на підставі підробленого договору, і як наслідок не увійшла до спадкового майна померлої ОСОБА_4 , єдиним спадкоємцем якої є її дочка ОСОБА_1 , у зв`язку з чим таке нерухоме майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 поновить порушені права позивача на спадкове майно її померлої матері, вона отримає можливість оформити спадщину в установленому законом порядку. Так, положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи суд першої інстанції не встановив належним чином при вирішенні справи та помилково вважав відсутніми підстави для витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння відповідача, оскільки таке право власності перейшло до нього за договором купівлі - продажу квартири, який не укладався між попереднім її власником та ОСОБА_2 та є підробленим. Жодних доказів на спростування встановлених апеляційним судом обставин справи сторона відповідача не надала. Твердження ОСОБА_2 про те, що оспорюваний позивачем договір був підписаний нотаріусом та про те, що відсутні докази на підтвердження зворотного колегія суддів оцінює критично. Такі твердження сторони відповідача не спростовують встановлені судом обставини справи, які підтверджуються належними та допустимими доказами. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для задоволення вимог позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки договір купівлі-продажу квартири є підробленим. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд першої інстанції не установив всіх обставин справи та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову до суду у розмірі 8 000,00 грн та за подачу апеляційної скарги у розмірі 12 000,00 грн підлягають відшкодуванню відповідачем, що є пропорційним задоволеним позовним вимогам позивача. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду у розмірі 8 000,00 грн та за подачу апеляційної скарги у розмірі 12 000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 03 серпня 2021 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна