Постанова 4824 № 756/4395/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/4143/2024 справа №756/4395/22 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2024 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Мережко М.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Яценко Н.О., у справі за позовом заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, - встановив: У червні 2022 року заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду із позовом про визнання спадщини відумерлою та витребування майна. Вимоги позову мотивує тим, що на праві власності за ОСОБА_2 зареєстрована квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями з актового запису про смерть, виданого Київським міським відділом реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Місцем проживання померлого була квартира АДРЕСА_1 . У спадковому реєстрі (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) інформація щодо ОСОБА_2 відсутня, тобто жодна особа спадщину після померлого не прийняла. У спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) інформація також відсутня, відтак спадкове майно мало перейти у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі № 753/14689/21 визнано винуватою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 358, частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 358, частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 190 КК України. В ході слідства установлено, що остання шляхом використання підроблених документів на право власності на нерухоме майно (підробленого договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , нібито посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновим І.В.) та документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири (інформаційна довідка КП Київської міської ради «КМБТІ» КВ -2018 № 42177 від 26 жовтня 2018 року, витяг з реєстру територіальної громади м.Києва № 237300176 від 06 листопада 2018 року), усвідомлюючи, що не є власницею вказаної квартири, підписала договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого, вона за грошові кошти в сумі 962 790 грн відчужила ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , та у подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О. посвідчено договір та внесено відомості (номер запису 28874899) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право власності на квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Почтарьовим С.О., зареєстровано за ОСОБА_5 (донькою померлої). Номер запису про право власності у реєстрі речових прав на нерухоме майно № 34602027. 15 січня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук І.Ю. Номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 35050111. Вказує, що висновком експерта від 24 грудня 2020 року №КСЕ-19/111-20/52010 підтверджено, що підпис від імені ОСОБА_6 у графі "приватний нотаріус" у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 лютого 2012 року, зареєстрованому в реєстрі за №114, виконаний ймовірно не ОСОБА_6 , а іншою особою. Наданий на дослідження нотаріальний бланк з серійним номером ВРН №700852 не відповідає аналогічним документам, які знаходяться в офіційному обігу на території країни виробника - України. Вказує, що в ході розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 остання також підтвердила факт використання підроблених документів. Зазначає, що договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 датований 02 лютого 2012 року, фактично не укладався, як юридичний факт не відбувався та не міг породити будь-яких законних правових наслідків, відтак не є правовою підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на спірне майно, є нікчемним за своєю правовою природою, тому не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду. Посилається на нікчемність договору купівлі-продажу в силу закону, оскільки такий порушує публічний порядок, договір нотаріально не посвідчувався, в БТІ не реєструвався та взагалі не підписувався позивачем. З огляду на те, що спірна квартира незаконно вибула із володіння територіальної громади міста Києва за відсутності її волевиявлення, тому право власності територіальної громади міста Києва на квартиру не припинялось. Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 станом на 15 січня 2020 року в квартирі зареєстрований ОСОБА_2 . Вказує, що згідно показів відповідачки, наданих у ході досудового розслідування, убачається, що остання зазначила, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири була обізнана про заборгованість за постачання комунальних послуг по спірній квартирі, та взяла на себе обов`язок щодо погашення заборгованості. В листопаді 2020 року змінено власника особових рахунків на ОСОБА_1 . Уважає, що вказані факти свідчать про те, що після смерті ОСОБА_2 жоден з послідуючих набувачів не ніс тягар утримання майна, не сплачував комунальні послуги по квартирі, що могло викликати сумніви у ОСОБА_1 з приводу законності відчуження квартири, добросовісності продавця ОСОБА_5 та попередніх набувачів. Крім цього, ОСОБА_1 зазначила, що 16 січня 2020 року під час огляду квартири поспілкувалась із сусідкою та дізналась, що попередній власник ОСОБА_2 помер декілька років тому, та не міг підписати договір купівлі-продажу квартири. Дізнавшись про те, що дійсний власник квартири помер, а ОСОБА_5 не мала права розпоряджатись вказаний майном, ОСОБА_1 звернулась до продавця квартири з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 15 січня 2020 року та повернення коштів. Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , сторона продавця повернула їй кошти за квартиру в сумі 10 000,00 доларів США, на підтвердження чого між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (брат ОСОБА_5 ) 17 січня 2020 року укладено попередній договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О., за яким укладення основного договору мало бути здійснене до 17 квітня 2020 року. За домовленістю з ОСОБА_7 зобов`язання за попереднім договором виконані не були. У зв`язку із цим, 25 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заблоцькою Л.Б. на адресу ОСОБА_7 направлено заяву ОСОБА_1 про те, що кошти в розмірі 240 000 грн, передані їй в якості забезпечення зобов`язань за договором від 17 січня 2020 року, залишаються у неї в якості неустойки. За інформацією Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації станом на 15 лютого 2022 року зареєстрованих осіб у квартирі немає. Враховуючи те, що після придбання квартири відповідач фактично проживає за іншою адресою, а також той факт, що вона отримала грошову компенсацію від сторони продавця в розмірі 240 000 грн (10 000 доларів США), витребування квартири не покладе на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання або втратою грошових коштів. Мотивуючи наведеним, просить суд визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , площею 43,36 кв.м., вартістю 962 790,00 гривень. Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , площею 46,36 кв.м., вартістю 962 790,00 гривень. Стягнути судові витрати. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що Київська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації приписів статті 1277 ЦК України та переході спірної квартири у власність територіальної громади міста Києва. Орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини має публічний обов`язок прийняти відумерлу спадщину, який трансформується у правомірний інтерес, який підлягає судовому захисту. Тобто у зв`язку з відсутністю спадкоємців у потерпілого ОСОБА_2 у Київської міської ради виник правомірний (цивільний) інтерес на визнання спадщини відумерлою, що дає підстави звертатись до суду із позовом про захист цього інтересу та у подальшому оформити право власності територіальної громади міста Києва на таке майно. Стверджує, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що Київська міська рада до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою не має можливості зареєструвати право власності на відумерле майно, однак за законом на неї покладено обов`язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає у забезпеченні того, що майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено із складу спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади. Отже, Київська міська рада вправі вимагати витребування спірного майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України, оскільки указане майно вибуло з власності територіальної громади без відповідного її волевиявлення. Вказує, що саме вимога про витребування нерухомого майна є ефективним і правомірним способом захисту порушеного права, який повністю забезпечує відновлення порушеного права територіальної громади, у якої майно вибуло із правомірно очікуваного володіння поза її волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи. Щодо висновків суду про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод внаслідок витребування спірного майна від добросовісного набувача вказує, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що прокурор звернувся до суду з цим позовом для захисту інтересів не конкретної особи, а мешканців територіальної громади, що свідчить про наявність суспільного інтересу, який превалює над інтересом індивідуальним і потребує захисту шляхом витребування спірної квартири на користь територіальної громади від ОСОБА_1 . Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Втручання є законним, має суспільний інтерес та є пропорційним визначеним цілям, оскільки переслідує легітимну мету - захист економічних інтересів держави в особі Київської міської ради, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Зазначає, що у порушення статті 89 ЦПК України при вирішенні питання щодо добросовісності останнього набувача, судом не надано оцінку її поведінці при придбанні спірної квартири та не враховано, що продавець ОСОБА_5 вже через 1 місяць здійснила відчуження квартири на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 січня 2020 року. За наявності відкритих даних, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 могла дослідити, що квартира перебуває у власності продавця невеликий проміжок часу. Крім того, наступного дня після придбання спірного майна, а саме 16 січня 2020 року, ОСОБА_1 , прийшовши оглянути придбану квартиру, зустріла сусідку з квартири № 24 , яка їй повідомила, що дійсний власник квартири АДРЕСА_1 кілька років тому помер, відтак не міг підписати договір купівлі-продажу квартири. Вказує, що про незаконність продажу квартири ОСОБА_1 стало відомо вже наступного дня після її придбання. Водночас вона мала реальну можливість дізнатись про вказаний факт ще до укладення договору купівлі-продажу. Крім того, ОСОБА_1 не зверталась до правоохоронних органів з приводу неправомірності дій попередніх набувачів спірної квартири. Суд залишив поза увагою той факт, що за домовленістю сторін ОСОБА_1 вже отримала часткову суму, сплачену за придбання квартири, у розмірі 240 000 грн. З огляду на викладене, висновки суду про те, що внаслідок витребування квартири ОСОБА_1 буде позбавлена права власності на майно без компенсації його вартості, є безпідставними та не узгоджуються з матеріалами справи. Звертає увагу, що ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла поцікавитись про причини швидкого продажу квартири, накопичення великої суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, реєстрації у квартирі не продавця ОСОБА_5 , а іншої особи - померлого ОСОБА_2 , а тому могла знати, що майно незаконно відчужується продавцем. Зазначає, що у разі визнання спадщини відумерлою та витребування квартири у останнього набувача, ніщо не буде перешкоджати законному власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, здійснювати будь-які дії, пов`язані із основоположними правами дійсного власника квартири. Висновки суду з приводу того, що держава не вчинила жодних дій, направлених на контроль та збереження майна комунальної власності, є невірними. Уважає помилковим застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, щодо права територіальної громади на отримання грошової компенсації вартості відчуженого спадкового майна, оскільки правовідносини у справі № 461/12525/15-ц не є подібними до правовідносин у даній справі. Зазначає, що у справі № 461/12525/15-ц виникли правовідносини щодо спадкування майна спадкоємцями. Водночас у цій справі спадкове майно ОСОБА_2 є відумерлим та відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України має перейти у власність територіальної громади, оскільки після смерті ОСОБА_2 пройшло більше року, спадкова справа не відкривалася, спадкоємці за заповітом і за законом у померлого відсутні. Зазначає, що Київській міській раді стало відомо про порушення її прав та законних інтересів у липні 2021 року - з листа ГУ НП у м. Києві, яким Київрада повідомлялась про шахрайське заволодіння майном померлого ОСОБА_2 та проведення державної реєстрації прав на спірну квартиру за ОСОБА_1 . Крім того, Київрада не була стороною правочинів та учасником реєстраційних дій, що стосуються спірної квартири, а отже не могла знати про їх існування. Про порушення права територіальної громади міста Києва на спірне майно органам прокуратури стало відомо у ході досудового розслідування кримінального провадження №12020100000000237 від 06 березня 2020 року за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Порушуючи питання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, відповідач не надав належних та достатніх доказів того, що Київській міській раді раніше прокурора було відомо чи могло бути відомо про обставини незаконного відчуження спірного нерухомого майна. Отже, підстави вважати, що трирічний строк позовної давності позивачем був пропущений, відсутні. Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути судові витрати. 11 грудня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Коломійця А.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу. В обґрунтування відзиву посилається на законність оскаржуваного рішення, уважаючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими та протиправними. Вказує, що з матеріалів кримінального провадження не убачається, що первісний добросовісний набувач спірної квартири ОСОБА_4 мала злочинні наміри із засудженою ОСОБА_3 та вступила з нею у попередню змову з корисливих спонукань, з метою шахрайського заволодіння майна, яке останній не належало. Зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів, що вказують на те, що Київська міська рада мала можливість виконати свій обов`язок по захисту прав громади шляхом права власності на спірну квартиру через рік з дня смерті її власника ОСОБА_2 , а саме з 02 травня 2017 року, та, як мінімум, до укладення договору купівлі-продажу від 12 листопада 2018 року з першим добросовісним набувачем. Звертає увагу, що поховання ОСОБА_2 проводив відділ Київської міської державної адміністрації, відповідно цей відділ знав про те, що ця особа, яка є одинокою, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і тим не менше проявив бездіяльність відносно його майна. Київська міська рада не була зацікавлена у спадковому майні померлого ОСОБА_2 аж до звернення заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва до суду. Щодо добросовісності відповідачки вказує, що на дату укладення договору купівлі-продажу квартири від 15 січня 2020 року продавець ОСОБА_5 не мала будь-яких обмежень у реалізації свого права по розпорядженню спірною квартирою, будь-яких заборон та обтяжень щодо вчинення такого правочину не існувало. Підтвердженням добросовісної поведінки ОСОБА_1 при придбанні спірної квартири є наявні в матеріалах справи письмові докази, які вказують на те, що приватний нотаріус Ярощук І.Ю. перевірив чистоту правочину, засвідчив та зареєстрував його. Нотаріусом було перевірено усі необхідні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що ОСОБА_5 , отримавши квартиру у спадок від своєї матері ОСОБА_4 , не мала наміру проживати в ній, оскільки сама мешкає в м. Переяслав-Хмельницькому. У ОСОБА_5 не було коштів на сплату комунальних послуг, оскільки всі кошти витрачались на лікування матері, яка хворіла. Як тільки ОСОБА_5 успадкувала квартиру, відразу виставила її на продаж, щоб погасити свої борги. При цьому, заборгованість за комунальні послуги була врахована у ціну продажу спірної квартири і ця заборгованість перейшла до нового власника ОСОБА_1 . Стверджує, що ОСОБА_1 не знала і не могла знати, що первісна угода по відчуженню квартири, яка відбулась аж 02 лютого 2012 року, посвідчена на підставі підроблених ОСОБА_3 документів. Уважає, що позиція позивача є несправедливою та такою, що породжує негативний прецедент, оскільки засуджена ОСОБА_3 , яка є винуватою у незаконному заволодінні спірною квартирою, не лише уникнула покарання у вигляді реального строку позбавлення волі, а й залишила собі отримані злочинним шляхом грошові кошти у сумі 962 790 гривень, завдавши територіальній громаді міста Києва матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на загальну суму 1 030 123 гривень. При цьому, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Посилається на порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки вилучення майна у громадянина для розподілу іншим громадянам не переслідує "загальні" інтереси суспільства, а навпаки підриває довіру громадян до держави, яка державними механізмами зобов`язана забезпечувати недоторканість права власності. Вказує, що мета, заявлена прокурором, неспівмірно мала порівняно з індивідуальною шкодою - забрати майно вартістю 40 000,00 доларів США у невинуватої особи, завдаючи тим самим їй страждання та великої матеріальної шкоди. Стверджує, що у територіальної громади в особі Київської міської ради були і залишаються усі необхідні та достатні правові механізми для задоволення своїх інтересів за рахунок засудженої ОСОБА_3 , у позивача є всі можливості дотриматися даного балансу, не завдаючи при цьому шкоди та не порушуючи права добросовісного набувача ОСОБА_1 . Звертає увагу, що відповідачкою витрачено значні кошти на поліпшення квартири у вигляді проведення ремонтних робіт на загальну суму 8 000,00 гривень. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду викладені у постановах №461/12525/15-ц від 14 грудня 2022 року. Мотивуючи наведеним, просить суд у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. 10 січня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва. Посилається на помилковість тверджень в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем. Вказує, що вироком Дарницького районного суду міста Києва підтверджено недобросовісність ОСОБА_4 . Окрім того, недобросовісними були і наступні набувачі, а саме діти ОСОБА_4 , які знали про незаконність набуття квартири, однак прийняли квартиру у спадщину. Щодо визнання спадщини відумерлою вказує, що лише в ході проведення досудового розслідування, шляхом проведення слідчих дій, призначення відповідних експертиз та зібрання доказів у порядку визначеному кримінальним процесуальним кодексом України, установлено, що документи, на підставі яких відчужено вказану квартиру, є підробленими, а також установлено відсутність спадкоємців у померлого ОСОБА_2 . Київська міська рада не уповноважена на проведення досудового розслідування і встановлення фактів незаконного відчуження майна, а відтак, не мала необхідних доказів для звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. Таким чином, у разі визнання спадщини відумерлою ніщо не буде перешкоджати законному власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради здійснювати будь-які дії, пов`язані із основоположними правами дійсного власника квартири. Посилається на безпідставність посилань відповідача про пропуск позовної давності, оскільки реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 здійснено 15 січня 2020 року. Уважає, що проявивши розумну обачність, відповідачка могла знати про те, що майно незаконно вибуло з власності територіальної громади міста Києва. Вказує, що з огляду на характер спірних правовідносин не убачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, оскільки звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, повернення у власність територіальної громади майна (квартири), яке незаконно вибуло власності територіальної громади на підставі підробленого договору купівлі-продажу. Вказує, що після придбання квартири відповідач фактично проживає за іншою адресою, а також той факт, що вона отримала грошову компенсацію від сторони продавця у розмірі 240 000,00 гривень (10 000,00 доларів США), витребування у неї квартири не покладе на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання або втратою грошових коштів. Просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. 02 лютого 2024 року від адвоката Коломійця А.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшли заперечення на пояснення заступника Оболонської окружної прокуратури міста Києва. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. 12 березня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва. 18 березня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли заперечення адвоката Коломійця А.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 . Стверджує, що додаткові пояснення від 12 березня 2024 року подано неналежною стороною у справі, оскільки апеляційну скаргу подано заступником керівника Київської окружної прокуратури, а не Оболонською окружною прокуратурою міста Києва. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження повноважень Київської міської прокуратури представляти інтереси Київської міської ради у цій справі у Київському апеляційному суді. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 12 листопада 2018 року між засудженою ОСОБА_3 та первісним добросовісним набувачем спірної квартири ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, що зареєстрований нотаріусом Биковим В.О. в реєстрі речових прав на нерухоме майно №28874899. 12 грудня 2019 року спірна квартира успадкована другим добросовісним набувачем ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину за законом після матері ОСОБА_4 15 січня 2020 року укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . На підставі цього договору нотаріусом Ярощук І.Ю. в Державному реєстрі речових прав внесено відповідний запис про право власності за №350501111. 06 березня 2020 року до ЄРДР внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за результатами розгляду якого Дарницький районний суд міста Києва ухвалив вирок від 21 вересня 2021 року. Зазначає, що всі три власники спірної квартири ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і відповідачка є добросовісними набувачами квартири. В обґрунтування незаконності позовних вимог до відповідачки, як добросовісного набувача, посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові №461/12525/15-ц. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. В судовому засіданні представник прокуратури Корж О.А., а також представник Київської міської ради доводи апеляційної скарги підтримали. Відповідачка ОСОБА_1 , адвокат Коломієць А.П. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Суд звернув увагу на неналежний контроль зі сторони державних органів щодо об`єктів нерухомого майна комунальної власності, оскільки власник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте держава не вчинила своєчасно жодних дій з цього часу направлених на контроль та збереження майна, і, як наслідок, спірну квартиру придбав добросовісний набувач ОСОБА_1 . Відтак суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання спадщини відумерлою та про витребування майна від ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що таке буде становити непропорційність втручання в особисті майнові права власника та становити індивідуальний й надмірний тягар, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. З матеріалів справи убачається, що згідно із розпорядженням №16 від 15 травня 1993 року видано Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_8 (а.с. 26). Згідно даних свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 березня 2000 року спадкоємцем майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є син ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке у зазначеній частці видане свідоцтво, складається з частини квартири АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 27). Згідно даних актового запису про смерть убачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві (том 1 а.с. 29). 02 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець передала, а покупець прийняла і зобов`язалась оплатити квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с.37-38). 12 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передала у власність, а покупець прийняв і зобов`язався оплатити квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 43-45). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується даними свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (том 1 а.с. 46). Згідно даних свідоцтва про на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького міського нотаріального округу Київської області Почтарьовим С.О., спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 є її донька - ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видане свідоцтво складається з квартири АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 47). 15 січня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 48-52). З даних висновку експерта №КСЕ-19/111-20/52010 від 24 грудня 2020 року убачається, що підпис від імені ОСОБА_6 у графі "Приватний нотаріус" у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 лютого 2012 року, зареєстрованому в реєстрі за №114 - виконаний ймовірно не ОСОБА_6 , а іншою особою. Наданий на дослідження нотаріальний бланк з серійним номером ВРН №700852 - не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території виробника - України (том 1 а.с.63-75). Згідно даних висновку експерта №СЕ-19/111-21/8323-ПЧ від 07 квітня 2021 року підпис у графі "Приватний нотаріус" у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 лютого 2012 року, укладеному між ОСОБА_2 , який виступив як продавець та ОСОБА_3 , яка виступила як покупець - виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням його підпису (том 1 а.с. 76-88). 17 січня 2020 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язуються в майбутньому в обумовлений пунктом 6.1 цього договору строку, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 116-118). Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі № 753/14689/21 визнано винуватою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.5 ст.27, ч.4 ст.358, ч.5 ст.27, ч.4 ст.190 КК України. Як убачається з вироку суду ОСОБА_3 , шляхом використання підроблених документів на право власності на нерухоме майно (підробленого договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , нібито посвідченого 02.02.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновим І.В.) та документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири усвідомлюючи, що не є власницею вказаної квартири, підписала договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого вона за грошові кошти відчужила ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , та у подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О. посвідчено договір та внесено відомості (номер запису 28874899) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с.16-21). Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. За приписами статті 338 ЦПК України встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини 1 та 3 статті 388 ЦК України). У цій справі установлено наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та, відповідно, перехід права власності на спірну квартиру до територіальної громади м. Києва, що, в свою чергу має наслідком витребування спірної квартири від добросовісного набувача. При цьому, апеляційний суд зазначає, що Київська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації приписів статті 1277 ЦК України та переході спірної квартири у власність територіальної громади. Згідно з матеріалами справи заповіти або спадкові договори спадкодавцем не складалися, спадкові справи до майна померлого ОСОБА_2 не заводилися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. У справі, що переглядається, слід враховувати, що Київська міська рада до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою не має можливості зареєструвати право власності на відумерле майно, однак за законом на неї покладено обов`язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає у забезпеченні того, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі складу спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади. Територіальна громада має публічний обов`язок прийняти відумерлу спадщину, який трансформується у правомірний інтерес, який підлягає судовому захисту. Тобто у зв`язку із відсутністю спадкоємців у Київської міської ради виник правомірний (цивільний) інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади, що дає підстави місцевій раді звертатися до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з відповідними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Щодо доводів апеляційної скарги в частині помилковості рішення суду першої інстанції з посиланням на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд зазначає про таке. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. З огляду на установлені у справі конкретні обставини, в тому числі спосіб вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, наявні підстави для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, відтак повернення у комунальну власність територіальної громади міста Києва квартири, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося належним користувачем (орендарем) на підставі законного акта власника. У спірних правовідносинах відчуження спірної квартири відбулось не внаслідок незаконних дій або рішень державних органів чи органів місцевого самоврядування, а внаслідок незаконних дій фізичних осіб, при цьому майно вибуло з володіння територіальної громади поза його волею, що відноситься до випадку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України (вибуття майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом), та є підставою для витребування цього майна у добросовісного набувача. Окрім цього, установлено та не оспорювалось відповідачкою, що спірна квартира нею не використовувалась для особистого проживання, оскільки вона проживає за іншою адресою. Отже установлені обставини у цій справі дають підстави для висновку про додержання принципу «належного урядування» та не порушення при цьому принципу «пропорційності». При цьому, ОСОБА_1 як добросовісний набувач, не позбавлена можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, зокрема з вимогою про стягнення витрачених нею коштів на придбання спірного нерухомого майна з особи, яка не мала відповідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції. Колегія суддів відхиляє посилання сторони відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу на застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №461/12525/15-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається апеляційним судом, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у вказаній справі суд виходив з інших конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Щодо доводів сторони відповідачки в тій частині, що апеляційна скарга подана до Київського апеляційного суду заступником керівника Київської міської прокуратури, повноваження якого не підтверджено, натомість в суді першої інстанції в інтересах Київської міської ради діяв заступник керівника Оболонської оружної прокуратури міста Києва, апеляційний суд зазначає про таке. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Відповідно до пункту 8.4 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» апеляційні скарги на судові рішення у справах, розглянутих за участі прокурора, якими вирішено спір по суті позовних вимог, подавати керівникам, першим заступникам, заступникам керівників обласних прокуратур за місцем розташування суду, що розглядав справу, в тому числі у справах за позовами окружних прокуратур та за позовами інших осіб, у які прокурором здійснено вступ. Згідно статті 10 Закону України «Про прокуратуру» Київська міська прокуратура належить до обласних прокуратур. Апеляційна скарга Київської міської прокуратури підписана уповноваженою особою - заступником керівника Київської міської прокуратури Нагальнюком Романом Васильовичем, який діяв на виконання функції представництва, відтак положення пункту 1 частини 4 статті 356 ЦПК України щодо долучення до апеляційної скарги довіреності або іншого документу, що посвідчує повноваження представника, не застосовуються при подачі апеляційної скарги заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави. Відтак твердження сторони відповідачки щодо наявності підстав для закриття апеляційного провадження не ґрунтуються на вимогах закону. Матеріали цивільної справи містять заяву адвоката Коломійця А.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про застосування позовної давності. Подану заяву мотивовано тим, що з 02 травня 2017 року у територіальної громади міста Києва виник обов`язок щодо звернення з відповідною заявою до суду з метою отримання прав власності на спірну квартиру. Вказує, що після смерті ОСОБА_2 02 травня 2016 року, спірне майно згідно реєстрів перебувало у власності померлого до його відчуження 12 листопада 2018 року. Відтак, на момент настання обов`язку Київської міської ради звернутись із заявою про визнання спадщини відумерлою, майно не вибувало із власності померлого та жодних юридично значимих обставин, які б перешкоджали Київській міській раді звернутись із вказаною заявою у встановлений законом строк не існувало. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Колегія суддів уважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц). Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду, прокурор вказує на те, що Київській міській раді стало відомо про порушення її прав та законних інтересів у липні 2021 року - з листа ГУ НП у м. Києві, яким Київрада повідомлялась про шахрайське заволодіння майном померлого ОСОБА_2 та проведення державної реєстрації прав на спірну квартиру за ОСОБА_1 . Про порушення права територіальної громади міста Києва на спірне майно органам прокуратури стало відомо у ході досудового розслідування кримінального провадження №12020100000000237 від 06 березня 2020 року за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, факт шахрайського заволодіння майном померлого установлено вироком Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року. Відтак прокурором пред`явлено позов в межах трирічного строку з часу, коли особі, право якої порушено, стало відомо про порушення закону та прав і охоронюваних законом інтересів територіальної громади, отже твердження сторони відповідачки про застосування позовної давності відхиляються апеляційним судом. Відповідно до статті 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Відповідно до частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Установлено, що за звернення до суду з позовом прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 16 922,85 гривень (том 1 а.с. 14). Ураховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги, позовні вимоги задоволено, з ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 16 922,85 гривень. На відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції з відповідачки на користь Київської міської прокуратури підлягає стягненню 25 384,27 гривень. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту. Визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , площею 43,36 кв.м, відумерлою. Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , площею 46,36 кв.м. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір, пов`язаний із розглядом справи у суді першої інстанції, 16 922,85 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір, пов`язаний із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, 25 384,27 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга па постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 18 квітня 2024 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді М.В. Мережко В.В. Соколова