Постанова Херсонський апеляційний суд № 647/531/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Херсон справа № 647/531/21 провадження № 22-ц/819/1174/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретарАвтонагова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області у складі судді Миргород В.С. від 29 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення грошових коштів, встановив: У березні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення грошових коштів. Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 12 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 37136, вчинений 08 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» грошових коштів в сумі 19 621,17 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 2 136,98 грн та судові витрати в розмірі 1 135 грн. Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Р.В. на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1 737,49 грн та судові витрати в розмірі 1 135 грн. 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , через засоби поштового зв`язку звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій, посилаючись на понесені нею та заявлені при поданні позовної заяви у зв`язку із розглядом справи та зі сплати судового збору судові витрати в розмірі 12 000 грн, просила суд стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн, судові витрат зі сплати судового збору при поданні позовної заяви в розмірі 1 816 грн та при зверненні із заявою про забезпечення позову в розмірі 454 грн. Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 9 000 грн. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу за наявності належних доказів її надання та можливого розміру відповідних витрат, не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням частини другої статті 137 ЦПК України. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з- розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судове рішення мотивовано тим, що представником позивачки не надано платіжного документа з підтвердженням фактичної сплати грошових коштів за надання правничої допомоги, тому вимога про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом. Враховуючи наведені положення норм процесуального права, зокрема про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), колегія суддів висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу із наведених у судовому рішенні підстав вважає помилковим. З огляду на матеріали справи, у позовній заяві позивач зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести в зв`язку із розглядом справи, вказавши, що витрати на правничу допомогу складатимуть 12 000 гривень (а. с. 3). Правничу допомогу ОСОБА_1 надавав адвокат Шевченко А.С., який здійснює свою адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №001597 від 26 квітня 2019 року, видане Радою адвокатів Миколаївської області на підставі рішення №149 від 29 березня 2019 року. У підтвердження повноважень адвоката як представника ОСОБА_2 надав суду ордер, виданий 02 березня 2021 року на підставі договору про надання правової допомоги №2202 від 22 лютого 2021 року (а. с. 4). До закінчення судових дебатів у справі адвокат Шевченко А.С. зробив заяву про те, що докази розміру витрат, які позивач має сплатити за надану їй правничу допомогу, будуть подані в порядку та у строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, оскільки згідно із положеннями укладеного договору про надання правової допомоги гонорар адвоката обраховується відповідно до фактично наданої допомоги за прейскурантом включно із останнім судовим засіданням та складанням заяви про розподіл судових витрат. Справа розглянута судом з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог 12 квітня 2021 року. 13 квітня 2021 року, тобто в межах п`яти днів після ухвалення рішення, адвокат Шевченко А.С. подав заяву про постановлення додаткового рішення про судові витрати, розмір яких в частині витрат на правничу допомогу складає 9 000 гривень. До заяви адвокат додав: копію договору про надання правничої допомоги №2202, укладеного із ОСОБА_1 22 лютого 2021 року, пункт четвертий якого містить тарифи для розрахунку розміру гонорару за фактично виконану адвокатом роботу та копію акту №1 про надання правової допомоги, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та їх вартість згідно із визначеними в договорі тарифами. Платіжний документ про сплату позивачкою на його рахунок гонорару адвокат не надав через відсутність такого документа, оскільки наведена ним сума лише підлягає сплаті у майбутньому. Відповідно до положень статті 246 ЦПК України , якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Отже, враховуючи, що нормами процесуального права передбачено розподіл між сторонами за результатами розгляду справи витрат на правничу допомогу, які не лише сплачені, але й підлягають сплаті відповідною стороною, та зважаючи, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та не доводив їх неспівмірність, а передбачені частинами п`ятою, шостою, сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України підстави для відмови позивачці у відшкодуванні судових витрат судом першої інстанції не встановлені, колегія суддів зробила висновок про те, що ухвала суду як постановлена із порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 гривень. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», яка знаходиться в м. Києві, вул.Саксаганського,14, офіс 301, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42642578, на користь ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000грн (дев`ять тисяч гривень). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Л. В. Пузанова Судді: І. В. Склярська Т. Г. Чорна Повний текст постанови складено 29 липня 2021 року Суддя Л. В. Пузанова