Постанова Дніпровський апеляційний суд № 186/560/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3294/21 Справа № 186/560/20 Головуючий у першій інстанції: Янжула С. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИЛА: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 29 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Дорошкевич В.Л. було винесено постанову про арешт коштів боржника на підставі виконавчого напису №7907, виданого 15 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В. про стягнення з неї на користь ТОВ "Фінфорс" заборгованості в розмірі 9520 гривень. Позивач зазначає, що вона не отримувала будь-які кредити від ТОВ "Фінфорс" або від іншої особи на вказану суму, ніяких угод з відповідачем не укладала, від відповідача не отримувала повідомлень про наявність боргу, розмір боргу необгрунтований. Тому, позивач просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 15 квітня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості у розмірі 9520,00 грн; просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. та судові витрати по справі. Заочним рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнути всі судові витрати, а саме судовий збір, витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції 1000,00 грн та в апеляційному суді 1000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки ОСОБА_1 , ТОВ Фінфорс, приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати з ухваленням нового, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно копії кредитного договору №577070-А від 07 червня 2019 року, між ТОВ "СС Лоун" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту. За умовами кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та проценти за користування кредитом. Строк, на який надається кредит - 29 календарних днів. Кредит надається позичальнику в безготівковій формі (шляхом зарахування суми кредиту на платіжну картку позичальника). Загальний розмір наданого кредиту 4000,00 грн, плата за користування кредитом у вигляді процентів є фіксованою та складає 1,5% в день. Кредит вважається наданим з моменту списання коштів з банківського рахунку кредитодавця в банківській установі, що його обслуговує, при перерахуванні грошових коштів на платіжну картку позичальника. Датою укладання договору є дата його підписання сторонами в електронній формі. Згідно графіку платежів до кредитного договору №577070-А від 07 червня 2019 року строк кредиту становить 29 календарних днів, сума кредиту 4000,00 грн, проценти за користування кредитом 11,60, термін платежу 05 липня 2019 року, загальна сума, що підлягає сплаті 4011,60 гривень (а.с.35-42). 15 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. був виданий виконавчий напис №7907, яким стягнуто з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №577070-А від 07 червня 2019 року, укладеним між ТОВ "СС Лоун", право вимоги за яким перейшло до ТОВ "Фінфорс", на підставі договору про відступлення прав вимоги №40071779-15 від 29 серпня 2019 року, на користь ТОВ "Фінфорс", заборгованості за кредитним договором №577070-А від 07 червня 2019 року; стягнення заборгованості проводиться за період з 29 серпня 2019 року по 11 березня 2020 року; сума заборгованості становить 9520,00 грн, що складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000,00 грн, простроченої заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом - 3540,00 грн (а.с.43). Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л., на підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса, відкрито ВП №61945116 та постановами від 29 квітня 2020 року накладено арешт на все рухоме й нерухоме майно ОСОБА_1 та на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках боржника (а.с.47-48, 56-57, 60-61). За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора, так і необґрунтованість вимог до боржника. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція викладена у постановах Великою Палатою Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18). Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлено Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (далі - Інструкція). Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 88 Закону України «Про нотаріат» в чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису редакції визначає умови вчинення виконавчих написів, зокрема, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій. Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється таким чином: боржник повинен бути повідомлений не менш ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`зань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Вчинення виконавчого напису, в разі порушення основного зобов`язання, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18). Відповідно до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Великою Палатою Верховного Суду роз`яснено, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Апеляційний суд враховує, що правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, виникли з кредитного договору №577070-А від 07 червня 2019 року, укладеного між ТОВ "СС Лоун" та ОСОБА_1 про надання кредиту у розмірі 4000,00 грн., строком 29 календарних днів, процентна ставка фіксована та складає 1,5% в день. Однак, відповідно до змісту виконавчого напису від 15 квітня 2020 року, стягнення заборгованості проводиться за період з 29 серпня 2019 року по 11 березня 2020 року, тобто борг нарахований за межами строку дії вказаного вище кредитного договору, що суперечить наведеній правовій позиції касаційного суду та свідчить про наявність спору щодо розміру боргу. Крім того, за вказаним виконавчим написом з позивача стягнуто заборгованість за штрафами і пенями у загальному розмірі 1980,0 грн, що також спростовує безспірність боргу, оскільки наявне подвійне притягнення позивача до цивільно-правової відповідальності, враховуючи одночасне нарахування і штрафу, і пені. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; встановивши, що вказаний у виконавчому написі розмір заборгованості є спірним, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, визнання виконавчого напису, вчиненого 15 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості у розмірі 9520,00 грн., таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, на користь ОСОБА_1 з банку необхідно стягнути судові витрати зокрема, у вигляді сплаченого позивачем судового збору при подачі позову та апеляційної скарги (840,80 + 1261,20) в розмірі 2102,00 грн. (а.с. 15, 96). Встановлено, що згідно копії ордеру Серії ДП №1130/000005, 02 травня 2020 року між адвокатом Савченко С.А. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги №б/н (а.с.3). Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.05.2020 року, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 вартість послуг за договором №б/н у сумі 2500,00 грн. (звор.бік а.с.3). За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. При визначенні підтверджених матеріалами справи витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, судом встановлено надання останній правничої допомоги у вигляді складання позовної заяви (а.с.1-2), складання заяви про витребування нотаріальної справи, яка підписана адвокатом (а.с.23), складання заяви про розгляд справи без участі позивача, яка підписана адвокатом (а.с.72). Виходячи з викладеного; встановивши часткове підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу; приймаючи до уваги незначну складність даної справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, колегія приходить до висновку, що відшкодування ОСОБА_1 заявлених у апеляційній скарзі адвокатських витрат у сумі 2000,00 грн. не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню та стягненню у розмірі 1000,00 грн. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, колегія дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Виконавчий напис, вчинений 15 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем, зареєстрований в реєстрі за №7907, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" заборгованості за кредитним договором №577070-А від 07.06.2019 року в загальному розмірі 9520,00 грн. визнати таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" (код ЄДРПОУ 41717584) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 3102 (три тисячі сто дві) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова