Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/7332/19

Дата документу 28.07.2021 Справа № 334/7332/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/7332/19 Провадження №22-ц/807/1522/21 Головуючий в 1-й інстанції Турбіна Т.Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 05 листопада 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 пені за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини та дружини, обґрунтовуючи його тим, що на підставі рішення Ленінського району суду м. Запоріжжя (виконавчий лист № 2-3768 від 11.11.2010 року) ОСОБА_1 повинен сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 до його повноліття та на її утримання до досягнення дитиною трьох років. Але відповідачем протягом усього часу аліменти не сплачувались, тому існує заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини з 01.05.2010 року по 30.09.2019 року в розмірі 74083,47 грн., а також заборгованість по сплаті коштів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років за період часу з 01.12.2010 року по 31.03.2011 року у розмірі 4258,00 грн., яка до теперішнього часу відповідачем не погашена. Пеня по аліментам на утримання сина за період з 01.06.2010 року по 31.10.2019 року становить 1002835,06 грн., а пеня по аліментам на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку за період часу з 01.12.2010 по 31.03.2011 становить 137788,88 грн. Оскільки законодавством визначено, що пеня не може перевищувати розмір заборгованості, позивачка просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання сина в розмірі 74083,47 грн., а також пеню за несвоєчасну сплату аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 4258,00 грн. Не погоджуючись з позовом, ОСОБА_1 подав зустрічний позов про звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, в якому зазначив, що не погоджується із нарахуванням заборгованості по сплаті аліментів, вважає його нарахування незаконним. Так, постанова про відкриття провадження державним виконавцем винесена 13.12.2010 року та саме з грудня 2010 року він почав сплачувати аліменти. Загальна сума аліментів до пред`явлення ОСОБА_2 виконавчого листа до виконання, за період з травня 2010 по листопад 2010 склала 9100,00 грн. Станом на лютий 2014 року ним були сплачені всі аліменти, з переплатою 943,16 грн. Крім того, він постійно виконував свої батьківські обов`язки - відпочинок літом, вихідні та святкові дні, відвідання спортивних секцій, придбання медикаментів для дитини за необхідністю, одягу та іграшок. З березня 2014 року вони стали поживати разом, однією сім`єю та він утримував свою дружину та дітей, так як ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_4 . Також в липні ОСОБА_2 повідомила йому про те, що вона забрала виконавчий лист з Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя. Спільне життя припинилось з червня 2019 року з ініціативи ОСОБА_2 . В червні 2019 року ним сплачено аліменти в розмірі 1010,30 грн. Але оскільки діти літо проводили з ним та саме він організовував їх відпочинок, офіційно аліменти ОСОБА_2 протягом літа він не сплачував. Проте, у вересні ним було передано ОСОБА_2 5000,00 грн., у зв`язку з чим вважає, що заборгованість за літні місяці ним погашена. Також вважає, що проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з березня 2014 року до червня 2019 року, народження за цей час другої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є обставиною, що підтверджує утримання його дитини ОСОБА_3 та спростовує заборгованість по аліментам у цей період. Отже, ним сумлінно виконуються батьківські обов`язки по утриманню своїх дітей, у зв`язку з чим просить звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за період з грудня 2010 року по листопад 2019 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_2 , неустойку за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 68083,47 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що у період з березня 2014 по червень 2019 року сторони у праві проживали однією сім`єю, що є тією істотною обставиною, яка вказує на відсутність підстав для нарахування заборгованості по аліментам та нарахування пені за вказаний період, оскільки в цей період часу позивач утримував родину. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2010 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 18.05.2010 року і до повноліття дитини, а також кошти на утримання ОСОБА_2 щомісячно в розмірі 300,00 грн. до досягнення сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , трирічного віку, починаючи стягнення з 18.05.2010 року. На виконання рішення суду 11.11.2010 року видані виконавчі листи № 2-3768/10, які пред`явлені до виконання та 13.12.2010 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС Запорізького управління юстиції Лозовою В.Б. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №23325861 та №23326038 за виконавчими листами про стягнення аліментів в розмірі 1000,00 грн. та 300,00 грн., відповідно. З розрахунку заборгованості від 01.10.2019 року, складеного державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області Бабенко Я.Г. за виконавчими листами № 2-3768 від 11.11.2010 вбачається, що загальний розмір заборгованості по сплаті коштів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку за період з травня 2010 року по березень 2011 року та аліментів на дитину за період з травня 2010 року по 30.09.2019 року становить 74083,47 грн. З розрахунку заборгованості державного виконавця від 01.10.2019 року вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів як на утримання дитини, так і на утримання матері до досягнення дитиною трьох років (в графі «Сума, яка підлягає сплаті в поточному місяці» з травня 2010 по березень 2011 року рахується сума 1300,00 грн.), була нарахована державним виконавцем згідно зі ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». Ним враховані всі суми аліментів, які були сплачені з доходу відповідача, отриманого ним в період роботи в ТОВ «Торговий дім «Запоріжпідшипник», за період з грудня 2010 року по липень 2014 року, на які також посилається відповідач у своїх запереченнях з посиланням на довідку підприємства від 07.07.2015 №ЗП000000003. У розрахунку заборгованості станом на 30.09.2019 року відсутні відомості щодо сплачених відповідачем аліментів у червні та вересні 2019 року. Відповідачем на користь позивачки були сплачені аліменти на утримання дитини 24.06.2019 у розмірі 1000,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією ПриватБанку, а також 19.09.2019 позивачка отримала від відповідача в рахунок аліментів грошові кошти у сумі 5000,00 грн., що підтверджується відповідною розпискою. Таким чином, через відсутність відомостей державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів не враховано, що станом на дату розрахунку (30.09.2019) заборгованість по аліментам за шість місяців була відсутня. Не відповідають дійсності доводи відповідача, що станом на лютий 2014 року він сплатив аліменти у повному обсязі та мав навіть переплату на суму 943,16 грн., оскільки вони спростовуються розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області Бабенко Я.Г. Відтак, суд приходить до висновку, що заборгованість зі сплати аліментів в межах заявленого у позові періоду разом становить 68083,47 грн. Згідно розрахунку позивачки, неустойка (пеня) за прострочення відповідачем сплати аліментів на утримання сина за період з 01.06.2010 року по 31.10.2019 року становить 1002835,06 грн., а пеня по аліментам на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку за період часу з 01.12.2010 року по 31.03.2011 року становить 137788,88 грн. Суд першої інстанції вважав такий розрахунок необґрунтованим з наступних підстав. Приймаючи до уваги, що про ухвалення заочного рішення від 08.07.2010 про стягнення аліментів боржнику стало відомо у грудні 2010 року з часу відкриття виконавчого провадження, нарахування пені має здійснюватися не з травня 2010 року, а з січня 2011 року, тобто з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не були сплачені у повному обсязі аліменти, у даному випадку за грудень 2010 року. Наданий позивачкою розрахунок виконано без урахування вищенаведених правил, без урахування суми аліментів, сплачених відповідачем за останні 6 місяців спірного періоду, та без урахування того, що наданий позивачкою розрахунок державного виконавця від 01.10.2019 включає в себе заборгованість по аліментам як на утримання дитини, так і на утримання позивачки до досягнення дитиною трьох років, а тому нарахування додатково пені на підставі Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів на утримання позивачки від 01.09.2019 за період грудня 2010 року березня 2011 року є безпідставним. Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач надав суду свій розрахунок пені, який також суперечить вищенаведеним правилам, викладеним у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року (справа № 14-616цс18). Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги первісного позову частково, навів розрахунок заборгованості за прострочення сплати аліментів з грудня 2010 року по вересень 2019 року включно за яким розмір пені склав 764815,49 грн. Оскільки пеня за несплату аліментів суттєво перевищує розмір заборгованості, на яку нараховується пеня, суд виходячи з положення ч. 1 ст. 196 СК України вважав за необхідне стягнути неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 68083,47 грн. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що він недоведений належними та допустимими доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Як вбачається із постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15ц (провадження № 14-37цс18), роз`яснено, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. ЇЇ завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Відповідно до висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті дійшов вірного висновку про те, що з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти, виникла заборгованість по аліментам. Розмір заборгованості по аліментам визначений виходячи із доказів наданих сторонами та розрахунку державного виконавця. Колегія суддів погоджується з таким розрахунком, враховуючи також той факт, що апелянт не оскаржує вказаний розмір з підстав невірного вирахування суми заборгованості. Розмір пені по аліментам розрахований судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 196 СК України та з урахування позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18), є вірним та обґрунтованим. У відповідності до вимог ст. 196 СК України, судом першої інстанції стягнуто розмір пені, який не може перевищувати 100 % заборгованості, і становить 68083,47 грн. Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної? ? палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19. Належних доказів, які б свідчили про те, що несплата аліментів виникла з незалежних від відповідача причин, останній суду не надав. Факт народження у сторін другої дитини та доводи скаржника про сумісне проживання з позивачем за первісним позовом однією родиною, не доводить відсутності вини ОСОБА_1 у простроченні сплати аліментів, адже йому було достеменно відомо про наявність рішення суду щодо сплати аліментів на утримання сина та про його обов`язок своєчасного надання такого утримання. За приписами статті 197 СК України суд може звільнити боржника від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з тяжкою хворобою, або іншою істотною обставиною, що має істотне значення. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості. Заборгованість по аліментам, що виникла за істотних обставин, передбачає наявність вагомих та значних перешкод, які позбавляють платника аліментів можливості виконати свій обов`язок з утримання дитини, вказані обставини об`єктивно унеможливлюють сплату особою належних платежів. Між тим, доказів таким обставинам скаржником надано не було. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічного позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 28 липня 2021 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков