Постанова 4807 № 333/5198/20

Дата документу 28.07.2021 Справа № 333/5198/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/5198/20 Провадження №22-ц/807/1938/21 Головуючий в 1-й інстанції Тучков В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В. суддів:Крилової О.В., Полякова О.З. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Запорізької обласної прокуратури на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжі від 11 березня 2021 року (повний текст рішення складено 15 березня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування і прокуратури,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України, в якому просив суд стягнути з держави за рахунок коштів державного бюджету з Державної казначейської служби України на його користь грошові кошти у розмірі 200000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він 15.08.2017 року звернувся до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою за фактом крадіжки ОСОБА_2 14.08.2017 року його вантажу, вартістю 85000,00 гривень без урахування недоотриманого прибутку і інфляційних витрат. 16.08.2017 року за даним фактом були внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ч.1 ст.190 КК України за №12017080080003102. Процесуальне керівництво здійснюється прокурорами Запорізької місцевої прокуратури №1. Однак, протягом трьох років жодних слідчих дій проведено не було. На його неодноразові звернення щодо стану розслідування кримінального провадження надходять лише формальні відписки про те, що він як потерпілий має право на оскарження дій слідчого і на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Позивач займається підприємницькою діяльністю, крадіжка вантажу на значну суму суттєво вплинула на його матеріальний стан, фактично призвела до банкрутства його бізнесу. У зв`язку з цим, він був вимушений займати в борг гроші під відсотки, щоб розрахуватися за викрадений товар. Зазначені вище обставини порушили нормальний уклад його життя, в результаті якого він не має можливості нормально і повноцінно продовжувати підприємницьку діяльність і особисте життя, більш ніж три роки намагається «достукатися» до правоохоронних органів і органів прокуратури. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжі від 11 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області (ЄДРПОУ 02909973, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29-А), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ 40108688, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування і прокуратури, задоволено частково. Стягнуто з держави за рахунок коштів державного бюджету з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, суд першої інстанції не обґрунтував чи є присуджена позивачу сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. достатньою для компенсації його немайнових втрат. Відповідно до відзивів на апеляційну скаргу ГУНП в Запорізькій області, Запорізька обласна прокуратура зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, реалізація процесуального права позивача на контроль, оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав такої особи. Розмір моральної шкоди заявлений до стягнення не обґрунтований і не доведений. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2017 року фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності невстановлену особу, яка 14.08.2017 року шляхом шахрайства заволоділа його майном, вартістю 85000,00 гривень. 16.08.2017 року були внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ч.1 ст.190 КК України за №12017080080003102. 19.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Запорізької місцевої прокуратури №1 з проханням провести перевірку розслідування факту крадіжки його майна, на що отримав відповідь від 23.10.2017 року про те, що досудове розслідування триває, слідчим були надані письмові вказівки про проведення конкретних слідчих і процесуальних дій (а.с.4, 5). 14.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з проханням надати йому матеріали досудового розслідування для ознайомлення, на яке відповіді не отримав (а.с.6). 20.11.2017 року ОСОБА_1 знову звернувся із заявою до Запорізької місцевої прокуратури №1 з проханням провести перевірку розслідування факту крадіжки його майна, на що отримав відповідь від 27.11.2017 року про те, що його звернення було направлене до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за належністю і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді (а.с.7, 8). 14.12.2017 року Запорізької місцевої прокуратури №1 на звернення ОСОБА_1 від 30.11.2017 року було надано відповідь про те, що досудове розслідування триває, слідчим були надані письмові вказівки про проведення конкретних слідчих і процесуальних дій (а.с.9). 28.03.2019 року Запорізької місцевої прокуратури №1 на заяву ОСОБА_1 було надано відповідь про те, що його звернення було направлене до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за належністю і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді (а.с.10). 28.03.2019 року Прокуратурою Запорізької області на заяву ОСОБА_1 було надано відповідь про те, що його звернення було направлене до ГУНП в Запорізькій області за належністю і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді (а.с.11). 19.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з проханням повідомити про слідчі дії, які були виконані за період з 16.08.2017 року по 19.04.2019 року, на яке відповіді не отримав (а.с.12). 03.05.2019 року ГУНП в Запорізькій області на звернення ОСОБА_1 було надано відповідь про те, що досудове розслідування триває, слідчим у кримінальному провадженні виконані відповідні слідчі дії, спрямовані на дослідження обставин кримінального провадження, проте достатніх підстав для повідомлення про підозру певній особі здобуто не було, а також роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді (а.с.13). 19.07.2019 року ГУНП в Запорізькій області на звернення ОСОБА_1 від 13.06.2019 року з проханням повідомити його про слідчі дії, які були виконані за період з 16.08.2017 року по 13.06.2019 року, надано відповідь про те, що досудове розслідування триває, особу, причетну до скоєння кримінального правопорушення не встановлено і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді (а.с.14, 15). Крім того, ОСОБА_1 звертався до Прокуратури Запорізької області 03.04.2020 року з проханням повідомити його про слідчі дії, які були виконані за період з 16.08.2017 року (а.с.16), до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області 10.07.2020 року з проханням повідомити про хід досудового розслідування і контактні дані відповідальних службових осіб (а.с.18), до Запорізької місцевої прокуратури №1 28.07.2020 року з проханням провести прокурорську перевірку розслідування факту крадіжки його майна (а.с.19), до Прокуратури Запорізької області і Національної поліції України 17.08.2020 року з проханням взяти під контроль та провести перевірку розслідування факту крадіжки його майна (а.с.20, 21). На вищезазначені звернення ОСОБА_1 або відповіді не отримував, або йому було повідомлено лише про те, що досудове розслідування триває, слідчим були надані письмові вказівки про проведення конкретних слідчих і процесуальних дій, а також роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді (а.с.22). Суд першої інстанції задовольняючи частково вимоги позову, зазначив, що позивачем наведено певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування по кримінальному провадженню №12017080080003102. Досудове розслідування триває з 16.08.2017 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою (23.09.2020 року) становить більше 3 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Затягування розслідування кримінального провадження завдало ОСОБА_1 моральну шкоду, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню його порушених прав. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, враховуючи обставини справи, характер і обсяг багаторічних душевних страждань позивача, їх наслідки й інші негативні впливи, час їх тривалості, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції вважав, що грошова сума у розмірі 10000 грн. буде достатньо справедливою компенсацією моральних страждань позивача. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Наведені норми встановлюють імперативне правило, за змістом якого відповідальність за протиправну бездіяльність органів державної влади, їх посадових та (або) службових осіб несе держава Україна. Невиконання обов`язків органів державної влади, їх службових та (або) посадових осіб, зокрема, і шляхом бездіяльності, є підставою для настання відповідальності, одним із видів якої є покладення на державу цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану переліченими суб`єктами. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У даній справі підлягали встановленню обставини дотримання органами досудового розслідування вимог чинного кримінально-процесуального законодавства щодо порядку та строків досудового розслідування і результатів його закінчення. За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З наданих позивачем доказів вбачається, що досудове розслідування по справі вже триває більше трьох років без будь-якого передбачуваного результату, досудове розслідування не завершено, потерпілого належним чином про хід розслідування не інформовано. Таким чином, по даному кримінальному провадженню тривалість досудового розслідування є надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку». За матеріалами кримінального провадження вбачається, що на час звернення до суду останні слідчі дії були виконані лише у 2017 році. Позивач систематично звертався із заявами і скаргами на бездіяльність органів поліції та прокурорів як процесуальних керівників до органів вищих рівнів, проте отримував листи формального змісту про необхідність вжиття заходів та посилення контролю з боку процесуальних керівників, без настання реального результату у виді завершення досудового розслідування. Зазначеними діями підтверджується факт допущення відповідачами незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем була доведена, а відповідачами не спростована, неправомірна бездіяльність відповідачів, що є підставою для стягнення моральної шкоди відповідно до положень ст. 1174 ЦК України. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у справах № 641/2326/17 від 29 травня 2019 року, № 554/49/18 від 25 березня 2020 року та №201/7621/17 від 4 листопада 2020 року. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що у результаті тривалої бездіяльності слідчих та прокуратури він втратив віру у справедливість влади та свою соціальну безпеку та захищеність. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься "ефективним", якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Під час судового розгляду встановлені факти, що свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є надто складною. Розслідування триває більше 3 років і за такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, або з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Якщо досудове розслідування не досягло своєї мети з причини бездіяльності органів досудового розслідування, то за таку бездіяльність має нести відповідальність держава, оскільки така бездіяльність зумовила незахищеність прав потерпілого, який потребував такого захисту, а відтак, у свою чергу, порушили його права. Саме у цьому і вбачається причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди. Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Обґрунтовуючи завдання йому моральної шкоди, позивач посилалася на те, що у зв`язку із неправомірною бездіяльністю органу досудового розслідування він тривалий час не може отримати справедливого захисту своїх порушених прав, вимушений постійно звертатися до правоохоронних органів, щоб зобов`язати слідчих та прокурора виконувати своїх посадові обов`язки, внаслідок чого змінився звичайний уклад її життя, він втратив почуття соціальної захищеності. Вказані обставини були доведені позивачем наданими суду першої інстанції доказами. При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у загальному розмірі 200 000,00 грн. Однак, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача, характер та тривалість немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення порушених прав, з врахуванням вимог розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн. стягнута за рішення суду першої інстанції, є справедливою сатисфакцією за завдану позивачу моральну шкоду. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжі від 11 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 28 липня 2021 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков