Постанова 4803 № 204/7024/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5238/20 Справа № 204/7024/19 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року позивач звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 2000000, 00 грн., а також витрати на професійну правову допомогу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 січня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`янова Н.В. порушено кримінальну справу № 62001060 про відкрите заволодіння індивідуального майна гр. ОСОБА_2 11 травня 2000 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 притягнутий в якості обвинуваченого за ч. 2 ст, 141 КК України (в редакції 1960 року) слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н.В. 13 травня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Рубан С.В., ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 07 липня 2000 року, постановою слідчого СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`янова Н.В., дії обвинуваченого ОСОБА_1 перекваліфіковані. 12 липня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року). 14 липня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`янова Н.В. складено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року). Після проведення додаткового слідства, 08 серпня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`янова Н.В. складено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року). Справа до суду так і не дійшла. 01 березня 2001 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області капітаном міліції Бойко І.Г. складено черговий обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року). 12 березня 2001 року кримінальна справа № 62001060 надійшла до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. 22 березня 2001 року ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Максименко О.І., кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району для додаткового розслідування, запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою. 17 травня 2001 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області капітаном міліції Бойко І.Г. складено черговий обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року). 21 травня 2001 року постановою заступника прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська кримінальну справу в частині пред`явленого обвинувачення за ч. З ст. 215-3 КК України (в редакції 1960 року) у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 закрито за відсутністю в їх діях складу злочину. Справу направлено до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2001 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернуто прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою. 06 липня 2001 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області капітаном міліції Бойко І.Г. складено черговий обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року), справа знов направлена до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. 20 липня 2001 року постановою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено на підписку про невиїзд. 23 липня 2001 ОСОБА_1 звільнений з-під варти. Тобто ОСОБА_1 був незаконно позбавлений волі протягом 1 року 1 місяця та 11 днів. В цей період він був позбавлений можливості вільно пересуватись по території України та за її межами. 30 липня 2001 року кримінальна справа № 62001060 за вих. № 1249 направлена до прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська, після чого до суду не направлялась. 26 грудня 2012 року Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровські області, кримінальна справа № 62011170 була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12012040640000884, досудове розслідування було доручене слідчому СВ Шевченківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Смук Я.М. перебування кримінальної справи № 62011170 до моменту внесення відомостей до ЄРДР протягом 10 років невідоме. Позивачеві повідомлення про підозру у вчиненні злочину не вручалось та не надсилалось, обвинувальний акт відносно останнього до суду не передавався. Лише 22 червня 2018 року, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості осіб в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Після закриття кримінального провадження порядок поновлення порушених прав чи свобод та відшкодування шкоди, ОСОБА_1 роз`яснено не було. 13 червня 2019 року керівнику місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області було подано заяву про роз`яснення порядку відшкодування спричиненої шкоди незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. Відповідно до отриманої відповіді, прокуратурою було повідомлено про відсутність підстав для відшкодування спричиненої шкоди. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. (один мільйон грн.) В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду змінити в частині стягнення моральної шкоди, збільшивши її з 1 000 000 грн. до 2 000 000 грн., в іншій частині - залишити без змін. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. В силу вимог ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Згідно положень ч. 6 ст. 1176 ЦК України - шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом. Таким законом є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Згідно з п.3 ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У судовому засіданні встановлено, що 17 січня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`янова Н.В. порушено кримінальну справу № 62001060 про відкрите заволодіння індивідуального майна гр. ОСОБА_2 (а.с. 18). 11 травня 2000 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 притягнутий в якості обвинуваченого за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції 1960 року) слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`яновою Н.В. (а.с 19). 13 травня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Рубан С.В., ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. (а.с. 20). 12 липня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року). (а.с 21). 14 липня 2000 року слідчим СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Ємел`янова Н.В. складено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року).(а.с. 22-30). 22 березня 2001 року ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Максименко О.І., кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району для додаткового розслідування, запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою.(а.с. 31-32). Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2001 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернуто прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою.(а.с. 33). 20 липня 2001 року постановою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 62001060 повернута прокурору Бабушкінського району м. Дніпропетровська для додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено на підписку про невиїзд.(а.с.34). 23 липня 2001 ОСОБА_1 звільнений з-під варти з підпискою про невиїзд. (а.с.35-36). 26 грудня 2012 року Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровські області, кримінальна справа № 62011170 була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12012040640000884, досудове розслідування було доручене слідчому СВ Шевченківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Смук Я.М. (а.с. 40). Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, Зінченко О.С., від 22 червня 2018 року, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрите у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості осіб в суді і вичерпанням можливості їх отримати.(а.с. 41-42). Як вбачається з матеріалів справи, захисник Пантюхов В.С. в інтересах позивача звертався до Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 з метою надання повідомлення про відшкодування шкоди та винесення відповідної постанови. З відповіді Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 01.07.2019 року вбачається, що вивченням матеріалів кримінального провадження № 1201204064000884 за ч. 2 ст. 187 КК України факту спричення ОСОБА_1 майнової шкоди внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду не встановлено. У зв`язку з чим відсутні підстави для надання ОСОБА_1 повідомлення про порядок відшкодування завданої шкоди і відповідної постанови.(а.с 43). Таким чином, наведене свідчить про відсутність контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні керівництвом прокуратури та відомчого контролю керівництвом органу досудового розслідування. Неправомірність рішень, дій і тривала бездіяльність органів прокуратури та слідства мають наслідком порушення розумних строків досудового розслідування. Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Згідно вимог ст. 17 «Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до положень ст. 6 Конвенції - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» п. 3,4 визначено, що розумним вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини складність кримінального провадження визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження; кількості учасників провадження (потерпілих, свідків тощо); правової кваліфікації кримінального правопорушення; наявності на момент початку досудового розслідування відомостей щодо конкретної особи, яка ймовірно вчинила кримінальне правопорушення; характеру обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні; меж доказування; обсягу матеріалів досудових розслідувань, що об`єднані в одному провадженні; необхідності призначення експертиз, їх складності; обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для всебічного та повного дослідження обставин кримінального правопорушення; необхідності отримання міжнародної допомоги в рамках кримінального провадження тощо. Оцінюючи спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень, слід враховувати послідовність та своєчасність здійснення процесуальних дій; наявність періодів бездіяльності (неактивності), причини якої мають з`ясовуватись у кожному конкретному провадженні; своєчасність повідомлення особи про підозру; обґрунтованість відкладення та зупинення кримінального провадження; своєчасність призначення кримінального провадження (кримінальної справи) до судового розгляду; встановлення випадків призначення судових засідань із великими інтервалами чи зволікання з переданням кримінального провадження з одного суду до іншого; проведення судових засідань у призначений час; дотримання строків постановлення суддею (або судом) мотивованої ухвали чи вироку і направлення копій процесуальних рішень учасникам судового провадження; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками суду своїх службових обов`язків, у тому числі щодо повідомлення учасників кримінального провадження про час та місце судового засідання; повноту та своєчасність вжиття слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом (суддею) заходів забезпечення кримінального провадження та інших заходів, спрямованих на недопущення недобросовісної поведінки учасників кримінального провадження; характер та ефективність дій, спрямованих на прискорення кримінального провадження тощо (справи "Смірнова проти Росії" від 24.07.2003 р., "Вітрук проти України" від 16.09.2010 р., "Юртаєв проти України" від 31.01.2006 р. та інші). Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини з цього питання, яка є частиною національного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що по даному кримінальному провадженню тривалість досудового розслідування є надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку», а отже було порушено ст. 6 Конвенції. Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не було доведено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, зважаючи на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто в якості обвинуваченого 11 травня 2000 року, а закрито дану справу лише 22 червня 2018 року у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості осіб в суді і вичерпанням можливості їх отримати. У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки, а саме: самого позивача ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_4 , яка пояснила суду, що дійсно позивач не міг офіційно працевлаштуватися з метою забезпечення сім`ї, повинен був час від часу покидати сім`ю та виїжджати до Молдови, так як перебуваючи під слідством не мав змоги отримати посвідку на постійне проживання в Україні. Згідно положень ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України). Передбачене ч. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р. - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. В свою чергу, відповідно до роз`яснень, викладених в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивач внаслідок дій та тривалої бездіяльності з боку правоохоронних органів зазнав душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити йому захист законних прав за вісімнадцять років досудового розслідування кримінального провадження породжує недовіру до Держави в цілому та призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, необхідністю витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту їх прав. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю доказів, які достовірні та достатні для висновку про те, що позивачу спричинено значної моральної шкоди, яка безпосередньо пов`язана з рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність причинного зв`язку між моральною шкодою позивача та рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги позивача про збільшення моральної шкоди з 1 000 000 грн. до 2 000 000 грн., зважаючи на наступне. В силу вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній і на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена в Постановах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15. Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 13 Закону, розмір моральної шкоди не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні. Відповідно до Закону України «про державний бюджет на 2019 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2019 року становить - 4173 гривні. Моральна шкода, завдана позивачу за період із травня 2000 року по червень 2018 року (218 місяців), - складає суму в розмірі - 909 714 грн. (218*4173 грн.), а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, а також з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, приймаючи до уваги те, що позивач незаконно перебував під слідством 218 місяців, чим йому безумовно було завдано моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, колегія суддів вважає розмір моральної шкоди, пред`явлений позивачем до стягнення у розмірі 2000000 грн., - є завищеним, та зазначений розмір не знайшов свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи. Окремо слід зазначити, що, визначаючи розмір відшкодування, суд враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача, як потерпілої особи, і не повинен призводити до його збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Також колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача, про те що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем по справі, оскільки до неї не заявлено позовних вимог, тому належним відповідачем є Держава. Проте, судом першої інстанції було залучено лише орган казначейства. Як вбачається із матеріалів справи, позивач зазначив у своїй позовній заяві в якості відповідача Державу Україну в особі Державної казначейської служби України. Відповідно до ч. 1 ст.170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Така правова позиція узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Відтак, наявність у ДКСУ статусу відповідача у цій справі на правильність вирішення справи не впливає. Проте, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо порядку виплати моральної шкоди, зважаючи на наступне. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою КМУ від 15.04.2015 №

215. Згідно з Положенням Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна. За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави. Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Частиною 2 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба є юридичною особою, яка діє від імені держави. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями (органів дізнання) органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,(попереднього слідства) органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в тому числі і моральної шкоди), провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ч. 1 ст. 4 Закону). Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, а тому Державна казначейська служба України є тим органом, який здійснює списання коштів у разі стягнення цих коштів з держави. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо зміни порядку виплати моральної шкоди, а саме: стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн. (один мільйон грн.) Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України та зміни рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року в частині порядку виплати моральної шкоди. У іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України - задовольнити частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року - змінити в частині порядку виплати моральної шкоди. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн. (один мільйон грн.) В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: І.А. Єлізаренко Т.П. Красвітна