Постанова 4803 № 216/5856/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4450/23 Справа № 216/5856/22 Суддя у 1-й інстанції - Чирський Г.М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №216/5856/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року, встановив: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування за рахунок Державного бюджету України на його користь моральної шкоди, завданої діями, бездіяльністю щодо неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи №12015040770002158 від 22 липня 2015 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22 липня 2015 року по теперішній час триває досудове розслідування вищезазначеного кримінального провадження, розпочатого на підставі його заяви. Протягом більше п`яти років він змушений постійно перебувати у напрузі через тривалу невизначеність спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування щодо виконання їх посадових обов`язків; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність через необхідність здійснення особистого контролю за ходом здійснення досудового провадження; перебувати у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникає відповідальності, постійно звертатись до суду з метою скасування незаконних рішень щодо необхідності вчинення процесуальних дій, скасування неправомірних рішень винесених в рамках досудового розслідування щодо закриття кримінального провадження, що свідчить про небажання (явна бездіяльність чи небажання) розслідувати кримінальне провадження в межах та спосіб визначений законодавством. Факт нанесення моральної шкоди у період з 22 липня 2016 року по 19 листопада 2020 року підтверджено рішенням суду із стягненням визначеного судом розміру збитків. У період з 19 листопада 2020 року по 09 листопада 2022 року йому також спричинена моральна шкода, яку він оцінив в 146 487 гривень. Враховуючи викладене, просив суд відшкодувати на його користь за рахунок Державного бюджету України 146 487 гривень моральної шкоди, завданої йому незаконними діями (бездіяльністю) посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за період з 19 листопада 2020 року по 09 листопада 2022 року. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 4 500 гривень, завданої останньому незаконними діями посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за період з 27 листопада 2020 року по 09 листопада 2022 року включно. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в провадженні Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12015040770002158 від 22 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що в даному випадку мала місце подія кримінального правопорушення, передбачена ст. 125 КК України, але незважаючи на вичерпні заходи, проведені в ході досудового розслідування позитивного результату отримано не було, що унеможливлює достовірне встановлення обставин, за яких потерпілий ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження. Станом на 19 січня 2023 року в секторі дізнання Криворізького районного управління юстиції ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження за № 12015040770002158 від 22 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 4 500 гривень, звертає увагу апеляційного суду, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ГУНП та шкодою, на яку він посилається. Позивачем не надано належних і допустимих доказів встановлення факту порушення вимог кримінального процесуального законодавства, невиконання або неналежного виконання службових обов`язків слідчим під час досудового слідства у вищевказаному кримінальному провадженні, а також його вини, відповідно, у порушенні КПК України та незаконній бездіяльності, які б давали правові підстави для задоволення його позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України. Також посилається, що на теперішній час процесуальні рішення, дії и бездіяльність слідчого в порядку, передбаченому КПК України не оскаржені, судове рішення щодо слідчих ГУНП про визнання протиправними їх дій, якими б ОСОБА_1 могла буди завдана шкода, відсутні. Тому вважає, що будь-яких доказів спричинення позивачу моральної шкоди при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015040770002158 та причинно-наслідкового зв`язку між діями слідчого ГУНП та заподіянням такої шкоди ОСОБА_1 не надав. Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, оскільки Казначейство жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, в даному випадку рішення в частині стягнення коштів безпосередньо з Казначейства є незаконним та підлягає скасуванню. Державна казначейська служба України відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону країни «Про виконавче провадження» виконує рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ. Посилається, що позивачем не зазначено у позовній заяві з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується і якими доказами підтверджується завдання позивачу моральної шкоди саме у заявленому ним розмірі. Посилається, що позивач навіть не зазначив якого характеру шкоду йому було нанесено відповідачем. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання апеляційного суду інші учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України підлягають залишенню без задоволення за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, встановивши очевидність надмірної тривалості розслідування справи за встановлених в рамках кримінального провадження обставин, дійшов висновку про покладення на державу обов`язку по відшкодуванню шкоди ОСОБА_1 , спричиненою надмірною тривалістю розслідування. Зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості, вважав що достатнім, справедливим та співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде 4 500 гривень. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується в повній мірі, так як їх суд дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Звертаючись до суду позовом, ОСОБА_2 посилався, що з 19 листопада 2020 року продовжується бездіяльність та незаконність дій органу досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015040770002158, що погіршує його емоційний стан, викликає пригнічення від неможливості отримати гарантоване державою право на захист, на додержання законодавства під час здійснення досудового розслідування, на дотримання строків досудового розслідування. Матеріалами справи підтверджено, що 21 липня 2015 року до чергової частини Центрально-Міського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 21 липня 2015 року приблизно о 19:00 год. він на своєму мотоциклі «Сузукі», д/н НОМЕР_1 , рухався на перехресті вул. Українській у бік вул. Леніна Центрально-Міського району м.Кривого Рогу. Приблизно в цей же час не встановлений чоловік кинув у його бік гумову палку, котра потрапила у область голови, чим спричинила тілесні ушкодження у вигляді забиття м`яких тканин голови. За вказаним фактом слідчим СВ Центрально-Міського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом Насадюк К.Ю. внесено відомості до ЄРДР за № 12015040770002158 за фактом умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області з позовом про відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України завданої діями, бездіяльністю щодо неефективного ведення досудового розслідування в період 22 липня 2016 року по 19 листопада 2020 року. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишені без задоволення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2021 року (справа №213/4077/20) апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень, завданої останньому незаконними діями посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Постановою дізнавача СД Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 13 вересня 2021 року кримінальне провадження № 12015040770002158 від 22 липня 2015 року закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Постановою прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури від 23 вересня 2021 року вказану постанову дізнавача скасовано. Постановою дізнавача СД Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 30 квітня 2021 року кримінальне провадження № 12015040770002158 від 22 липня 2015 року закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Постановою прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури від 18 травня 2021 року вказану постанову дізнавача скасовано. Постановою дізнавача СД Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 27 квітня 2022 року кримінальне провадження № 12015040770002158 від 22 липня 2015 року закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Постановою прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури від 04 травня 2022 року вказану постанову дізнавача скасовано. На час розгляду справи, дізнання у кримінальному провадженні триває, процесуальне рішення за наслідками досудового розслідування не прийнято. Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч.2 ст. 16 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatismutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (PelissierandSassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що «з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачему справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду». Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. У частині 3 ст. 12, частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд першої інстанції встановивши обставини щодо затягування та порушення під час проведення досудового розслідування, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015040770002158 за заявою ОСОБА_1 з липня 2015 року дійшов обґрунтованого висновку про наявність моральних страждань позивача як потерпілого у кримінальному провадженні. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом надана належна оцінки неодноразовому прийняттю слідчими у період вказаний позивачем постанов про закриття кримінального провадження щодо матеріалів досудового розслідування № 12015040770002158 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, неодноразове прийняття слідчими рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості. Крім того, у суду першої інстанції не було відомостей про те, що держава провела об`єктивне та незалежне ефективне розслідування випадку заподіяння позивачу умисних легких тілесних ушкоджень (позитивний процесуальний обов`язок). Тому колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 триває з 2015 року, що на дату звернення позивача до суду у 2022 році становило більше семи років. За період з листопада 2020 року (час звернення з першим позовом про відшкодування моральної шкоди) по листопад 2022 року (час звернення з позовом у даній справі) відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би вчинити відповідні слідчі та процесуальні дії та прийняти відповідне процесуальне рішення. Таким чином, у зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений був у вказаний ним період відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Тому, з урахуванням установлених судом обставин справи, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів, погоджується з сумою, визначеною судом першої інстанції в грошовому еквіваленті на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що Казначейство жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало і тому в даному випадку рішення в частині стягнення коштів безпосередньо з Казначейства є незаконним і не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки з резолютивної частини оскаржуваного рішення вбачається, що сума моральної шкоди судом стягнута з Державного бюджету України, а не з відповідного рахунку казначейства. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». Апеляційний суд також враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. При цьому, суд враховує, що у пункті 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, передбачено, що Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування, бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з відсутністю будь-яких взаємовідносин з позивачем, вимога щодо стягнення з Державної казначейської служби моральної шкоди є необґрунтованою та незаконною, оскільки в даному випадку моральна шкода відшкодовується не на підставі спеціального закону, тому відшкодовується за рахунок держави. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями певних осіб й заподіянням такої шкоди, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Аргументи апеляційних скарг Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Фактично доводи, викладені в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 14 червня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста