Постанова Київський апеляційний суд № 757/58720/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/58720/18-ц Головуючий у суді І інстанції Батрин О.В. Провадження № 22-ц/824/8097/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 7 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби Українина його користь 1 грн в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої прокуратурою м. Києва внаслідок прийняття прокурорсько-слідчими працівниками прокуратури постанов про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року щодо нього як підозрюваного. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що в провадженні управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва перебуває кримінальне провадження № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України. Упродовж 2015-2018 років у вказаному провадженні приймались дев`ять постанов про зупинення досудового розслідування з підстав оголошення у розшук підозрюваного ОСОБА_1 . Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2018 року у справі № 757/34987/18-к задоволено скаргу адвоката Отроша В.М. в інтересах ОСОБА_1 та вказані постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000107 скасовані. Позивач вказав, що ніколи не ухилявся від органів досудового розслідування, у зв`язку з чим незаконними протиправними діями прокурорсько-слідчих працівників прокуратури м. Києва йому завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, невизначеності, невпевненості, незахищеності, неможливості реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливості спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки, невизначеності у можливості реалізації своїх прав та законних інтересів. Вказане потребує від позивача докладання додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 1 грн. та на підставі статей 1173, 1174 ЦК України просив стягнути з Державної казначейської служби України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізація процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням немайнових прав позивача. Ухвала суду про задоволення скарги на постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає позивач, а тому правові підставі для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Запорожцева В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що неякісне проведення органами досудового слідства, а саме: слідчими та прокурорами досудового розслідування щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року, регулярне та безпідставне зупинення цього розслідування та бездіяльність слідчих щодо закінчення провадження та його передачі до суду, яке продовжується вже протягом більше ніж 10 років спричинило позивачу сильні моральні страждання. Незаконними діями працівників правоохоронних органів позивача було позбавлено права та можливості бачитися з близькими та родиною, приймати участь у їх житті, вихованні онуків та правнуків, повністю усунуто від керування власним бізнесом та від активного громадського життя. Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що другим слідчим відділом слідчого управління прокуратури м. Києва проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України. Як вбачається з матеріалів справи, у вказаному кримінальному провадженні приймались постанови про зупинення досудового розслідування, а саме: 1 грудня 2015 року постанова старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури м. Києва Катишева К.М.; 24 листопада 2015 року постанова старшого слідчого другого слідчого відділу прокуратури м. Києва Катишева К.М.;19 липня 2016 року постанова прокурора відділу прокуратури м. Києва Галюка І.В.; 11 серпня 2016 року постанова начальника другого слідчого відділу прокуратури м. Києва Силаєва М.С.; 8 листопада 2016 року постанова слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу прокуратури м. Києва Войтовича О.О.; 20 грудня 2016 року постанова прокурора відділу прокуратури м. Києва Галюка І.В.; 12 липня 2017 року , 7 лютого 2018 року та 23 квітня 2018 року постанови слідчого в особливо важливих справах прокуратури м. Києва Войтовича О.О. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2018 року у справі № 757/34987/18-к задоволено скаргу адвоката Отроша В.М. в інтересах ОСОБА_1 та скасовані зазначені вище постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року у частинах, що стосуються підозрюваного ОСОБА_1 , оскільки у постановах не вказано з яких підстав зупинено досудове розслідування відносно ОСОБА_1 та не викладені у ній обставини на обґрунтування таких. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на спричинення йому моральної (немайнової) шкоди, яка виявилась у його душевних стражданнях через винесення слідчими та прокурорами прокуратури м. Києва (зараз - Київська міська прокуратура) незаконних постанов про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року, оскільки він ніколи не ухилявся від органу досудового розслідування у період винесення вказаних постанов. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про зупинення досудового розслідування. За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2020 року в справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св18), від 17 січня 2020 року в справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19), від 04 березня 2020 року в справі № 639/1803/19 (провадження № 61-18842св19), від 01 квітня 2020 року в справі № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 13 травня 2020 року в справі № 638/8636/17 (провадження № 61-40480св18), від 20 травня 2020 року в справі № 337/3375/17 (провадження № 61-11586св19), від 20 травня 2020 року в справі № 639/6736/18 (провадження № 61-12512св19), від 23 червня 2020 року в справі № 554/108/18 (провадження № 61-41514св18), від 24 червня 2020 року в справі № 520/14/19 (провадження № 61-23199св19), від 30 червня 2020 року в справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18), від 03 липня 2020 року в справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20), від 25 січня 2021 року в справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року в справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2018 року у справі № 757/34987/18-к про задоволення скарги адвоката Отроша В.М. в інтересах позивача на постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року у частинах, що стосуються підозрюваного ОСОБА_1 , свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 . Само по собі зобов`язання ухвалою слідчого судді уповноваженого слідчого і прокурора у кримінальному провадженні № 42014100000000107 від 28 січня 2014 року відновити досудове розслідування щодо позивача та внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, не мають наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва. Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. В ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Доводи позивача фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням слідчих і прокурорів у кримінальному провадженні. З урахуванням наведеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій органів прокуратури, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що незаконність постанов про зупинення досудового розслідування підтверджена ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2018 року, якою зазначені постанови були скасовані, не свідчать про неправильність висновків суду першої інстанції, оскільки судом правильно зазначено, що сам по собі факт скасування постанов про зупинення досудового розслідування з підстав їх неналежної вмотивованості не підтверджує, що вказаними діями позивачу завдана моральна шкода. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів представника позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, обґрунтовані підстави для його скасування відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір з позивача не справлявся, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній