Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/12090/20

Справа № 344/12090/20 Провадження № 22-ц/4808/863/21 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Петріва Д.Б., з участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківького міського суду від 09 березня 2021 року під головуванням судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ПАТ «НАСК «ОРАНТА» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та ОСОБА_2 (страхувальником) було укладено договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів № АО 5170575, строк дії з 23.02.2019 до 22.02.2020, з умовою особистого керуванням транспортним засобом відповідно до п.13.2. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» та надано відповідну пільгу в розмірі 50% від суми платежу Розмір франшизи за вказаним полісом встановлено в сумі 1000 грн і ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн. 10.09.2019 о 21.30 год. в м. Івано-Франківську на нерегульованому перехресті по вул. Вовчинецька-Івасюка-Надрічна водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Opel Zafira» BC3725HP, повертаючи ліворуч, не переконався, що це буде безпечним та не надав дорогу автомобілю марки «Peugeot» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Вказані обставини встановлені Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області та викладені у постанові від 23 грудня 2019 року, справа № 344/21716/19, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. Згідно дослідження №АТ2248СМ-2 від 30.01.2020 року, ремонтної калькуляції та розрахунку вартості страхового відшкодування, визначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot» державний номерний знак НОМЕР_1 становить 238 398,04 грн, а дійсна вартість вказаного транспортного засобу становить 229 515,93 грн. Вартість залишків транспортного засобу (металобрухту) становить 6 422,00 грн. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. На виконання своїх зобов`язань по договору страхування страховик - HACK «ОРАНТА» виплатив власнику автомобіля марки «Peugeot» державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 99 000 грн. Посилаючись на те, що відповідно до п.38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу з порушенням умов, передбачених до п. 13.2. ст. 13 цього закону, то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, зобов`язана компенсувати страховику 50 % виплаченого страхування, просило стягнути з відповідача на користь товариства у порядку регресу виплачене страхове відшкодування в сумі 44 500 грн. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «НАСК «ОРАНТА» у порядку регресу 44500 грн, 2 102 грн судових витрат. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що незважаючи на те, що позивачем було подано достатньо доказів для вирішення спору у відповідності до норм законодавства, суд першої інстанції не надав їм оцінки, і прийняв рішення, мотивуючи його виключно з підстав, наведених позивачем, а не через призму норм законодавства, які регулюють дані правовідносини. Матеріалами справи підтверджено, що він не є власником застрахованого транспортного засобу «Opel Zafira» BC3725HP, оскільки його власником є ОСОБА_2 . Вказує, що неможливо погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відшкодування шкоди в поряду регресу. Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особами, відповідальність яких застрахована - є страхувальник (юридична особа, власник) та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Згідно ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика на подання регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, виникає у разі: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування). Вказана стаття спеціального закону передбачає право страховика на звернення з регресним позовом до визначеного кола суб`єктів і саме за наявності передбачених цією статтею умов. Отже, він не є власником застрахованого транспортного засобу, володів таким на законних підставах, позивачем не надано жодного доказу який би давав йому право вимагати відшкодування шкоди в порядку регресу саме з нього, як водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, тобто жодна із умов, визначених в ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відсутня, тому у задоволенні позивних вимог слід відмовити. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ «НАСК «ОРАНТА» зазначає, що твердження відповідача про те, що він не зобов`язаний відшкодовувати страховику у порядку регресу 50 % виплаченого страхового відшкодування суперечить приписам до п.38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів». Підстави для стягнення транспортного засобу ОСОБА_2 , передбачені ч. 4 ст. 1187 ЦК України, відсутні, тобто особою відповідальної за заподіяння шкоди є ОСОБА_1 як володілець вказаного автомобіля на законних підставах, відповідно саме він зобов`язаний компенсувати страховику 50% виплаченого страхового відшкодування. Стосовно твердження відповідача про те, що заявлена позивачем вимога не є регресною, то позивач вважає таке твердження невірним оскільки зворотня вимога (регресний позов) - вимога, за якою особа, що відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншої, має право вимагати від винної особи повернення стягнутого в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Говзан М.М. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній. Представник ПАТ «НАСК «ОРАНТА» вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Встановлено, що 22.02.2019 між ПАТ «НАСК «ОРАНТА» та ОСОБА_2 укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності АО/5170575 за умовами якого страховик зобов`язався з 22.02.2019 по 22.02.2020, у випадку заподіяння шкоди автомобілем «Opel Zafira», з державним номерним знаком НОМЕР_2 виплатити страхове відшкодування третім особам при настанні ДТП за участі забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якого настане цивільно-правова відповідальність водія. Поліс містить зазначення, що він діє виключно для страхувальника фізичної особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , документ, що посвідчує особу (для пільговика документ, що підтверджує його право на зменшення розміру страхового платежу): пенсійне посвідчення, серії НОМЕР_4 , дата видачі: 14.03.2017, документ виданий ПФУ; зменшення пільговику відсотка зазначено 50%, сплачено страховий платіж 683,73 гривень. Позивачем 11.09.2019 складено повідомлення за підписом водія ОСОБА_1 про ДТП від 10.09.2019 та від 23.01.2020 позивачем складено повідомлення, за підписом водія ОСОБА_3 про ДТП від 10.09.2019 в період часу з 21.30 години по 21.40 години в м. Івано-Франківську на перехресті вулиць Вовчинецька-Івасюка за участі автомобіля «Opel Zafira» з державним номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Peugeot 308», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 . Позивач 23.01.2020 склав заяву про страхове відшкодування на ім`я ОСОБА_3 щодо автомобіля «Peugeot 308», номерний знак НОМЕР_1 . 11.09.2020 позивач склав протокол огляду транспортного засобу «Peugeot 308», номерний знак НОМЕР_1 . Згідно зведеної таблиці даних про розмір збитку від 30.01.2020 розмір збитку завданого транспортному засобу «Peugeot 308» становить 229 515,93 гривень. Згідно розрахунку страхового відшкодування від 25.02.2020 сума відшкодування складає 99 000 гривень. 27.02.2020 складено страховий акт №ОЦВ-19-09-13524/1. Згідно платіжного доручення №11283 від 04.03.2020 та реєстру безготівкових термінових переказів №43 від 04.03.2020 ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» сплачено на користь ОСОБА_3 99 000 гривень. Постановою від 23.12.2019 відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, за обставини, що 10.09.2019 о 21.30 годині в м. Івано-Франківську на нерегульованому перехресті по вул. Вовчинецька-Івасюка-Надрічна водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Opel Zafira» з державним номерним знаком НОМЕР_2 повертаючи ліворуч, не переконався, що це буде безпечним та не надав дорогу автомобілю марки «Peugeot 308», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , що рухався в зустрічному напрямку, допустивши з ним зіткнення, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.10.1, 16.6 ПДР України. 30.06.2020 позивач надіслав відповідачу регресну вимогу. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-176цс18. Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Згідно з пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу. Пунктом 381.1. ст. 381 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону, при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту, то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування. Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). В ч. 3 ст. 22 ЦК України вказано, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до п.13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу. За змістом ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17 вказано, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок чого заподіяно майнову шкоду, яку сплатив позивач на користь потерпілої особи. За змістом закону передбачено відповідальність за порушення умов страхування. Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. В цьому випадку ОСОБА_1 не доведено, що майнову шкоду завдано не з його вини, постановою суду його визнано винним в ДТП і притягнуто до адміністративної відповідальності. Посилання апелянта на те, що він не є власником застрахованого транспортного засобу, а позивачем не надано жодного доказу який би давав йому право вимагати відшкодування шкоди в порядку регресу саме з нього, як водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП є невірним. Страховою компанією позов був пред`явлений до відповідача відповідно до п. 13.2 ст. 13 та п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які передбачають відповідальність за порушення умов страхування у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу з порушенням пільгових умов обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності громадянина ОСОБА_2 , щодо зобов`язання особисто керувати забезпеченим ТЗ. В даному випадку на момент ДТП ТЗ «Opel Zafira» державний номерний знак НОМЕР_2 був під керуванням не страхувальника ОСОБА_2 , а відповідача ОСОБА_1 , який в силу вказаних норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов`язаний компенсувати страховій компанії 50 відсотків сплаченого страхового відшкодування. Тому підстави для стягнення виплаченого страхового відшкодування з ОСОБА_2 як власника транспортного засобу в даному випадку відсутні. На виконання своїх зобов`язань по договору страхування страховик - HACK «ОРАНТА» виплатив власнику автомобіля марки «Peugeot» державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 99 000 грн, що підтверджується розрахунком страхового відшкодування від 25.02.2020 (а.с. 17). Також 27.02.2020 складено страховий акт №ОЦВ-19-09-13524/1. Особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП відповідно до вищенаведених норм, зобов`язана компенсувати страховику 50 % виплаченого страхування, що становить 44 500 грн і саме така сума заподіяної шкоди стягнута судом першої інстанції з відповідача і апеляційний суд вважає такий висновок обґрунтованим. Доводи апелянта про те, що заявлена позивачем вимога не є регресною, є не правильними, оскільки вимога, за якою особа яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншої має право вимагати від винної особи повернення стягнутого в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківького міського суду від 09 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 липня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський