Постанова 4802 № 163/2583/23

Справа № 163/2583/23 Головуючий у 1 інстанції: Павлусь О. С. Провадження № 22-ц/802/828/24 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 вересня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Данилюк В. А., секретар судового засідання Власюк О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення частини сплаченого страхового відшкодування, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року, В С Т А Н О В И В: 14 листопада 2023 року ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Фійна Жовківського району Львівської області з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, згідно з якою ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter» державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем марки «Peugeot 208» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , власником якого є ТОВ «ОТП Лізинг», унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. На момент ДТП ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» було страховиком пошкодженого автомобіля марки «Peugeot 208» і згідно з укладеним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 власнику цього автомобіля було виплачено страхове відшкодування у розмірі 209 036 грн 59 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно полісу № 129540302 з лімітом відповідальності 130 000 грн, франшиза 2 600 грн, у зв`язку із чим ця страхова компанія сплатила ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» за програмою прямого врегулювання суму в розмірі 127 400 грн. Невідшкодованою залишилася частина виплаченого страхового відшкодування у розмірі 81 636 грн 59 коп., яка покладається на відповідача, як винуватця ДТП, яку позивач просив стягнути з відповідача та відшкодувати судові витрати. Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 81 636 грн 59 коп. виплаченого страхового відшкодування та 2 684 грн судового збору. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові. Відзив на апеляційну скаргу позивач не подавав. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Представник позивача надіслав суду клопотання про розгляд справи без його участі. 20 вересня 2024 року представник відповідача надіслав суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач через складні сімейні обставини розлучення з дружиною не може прибути у судове засіданні. Зазначена у заяві підстава для відкладення розгляду справи визнана апеляційним судом не поважною причиною, оскільки не підтверджена жодними належними, допустимими і достовірними доказами. Крім того, відповідач уповноважив представництво своїх інтересів у Волинському апеляційному суді адвокату Кривошею А. М., який у судове засідання не з`явився і причин своєї повторної неявки суду не повідомив. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до ч. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» (тут і далі у редакції Закону станом на дату настання страхового випадку) страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України «Про страхування»). У деліктному зобов`язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає у порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому суброгацію. Відповідно до статті 1194 ЦК України (у редакції на дату виникнення спірних правовідносин) особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоду. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Судом встановлено, що 02.12.2020 з вини відповідача ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter» державний номерний знак НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої механічні пошкодження завдано транспортному засобу марки «Peugeot 208» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , власником якого є ТОВ «ОТП Лізинг» (а.с.17). На момент ДТП ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» було страховиком пошкодженого автомобіля марки «Peugeot 208» згідно з укладеним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 (а.с.6-7, 47-55). Автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_1 був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 129540320 у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» з лімітом відповідальності за шкоду майну 130 000 грн, франшиза 2 600 грн (а.с.8-9). 09 грудня 2020 року страховим комісаром ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» проведено огляд пошкодженого у ДТП автомобіля марки «Peugeot», номерний знак НОМЕР_2 , за результатами якого складено протокол огляду транспортного засобу, у якому наведено опис пошкоджень /всього 33 позиції/ і тип ремонтних операцій /заміна, ремонт, фарбування, інше/ (а.с.24, 56-70). Відповідно до складеного офіційним дилером марки «Peugeot» у Львові й Львівській області ТОВ «Ілта Львів» рахунку-фактури № 22253 від 23 грудня 2020 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Peugeot», номерний знак НОМЕР_2 , становить 296 319,82 грн, з яких: 55 080 грн вартість робіт, 241 239,82 грн вартість запасних частин та матеріалів (а.с.23). Відповідно до розрахунків страхового відшкодування від 04 лютого 2021 року та страхових актів від 09 лютого 2021 року за № 109.00060121-1 та за № 006.02974920-1, до виплати ТОВ «ОТП Лізинг» позивач визначив 209 036,59 гривень (127 400,00 + 81 636,59), які виплачено потерпілому (а.с.19, 21, 25, 26). За страховим актом № 109.00060121-1 відповідальною особою є страхова компанія «ПЗУ Україна», розмір страхового відшкодування 127 400,00 грн визначений в межах ліміту відповідальності згідно полісу № 129540320, за мінусом франшизи (130 000,00 2 600,00). За актом № 006.02974920-1 на суму 81636,59 грн винуватець ДТП ОСОБА_1 визначений як особа, до якої висувається позов в порядку регресу (а.с.20). Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що після виплати страхувальником страхового відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування та частковим поверненням цьому страхувальнику суми відшкодованого страхового відшкодування страхувальником, де була застрахована цивільно-правова відповідальність винної особи, позивач отримав право вимоги до відповідача на залишок суми, що становить 81 636,59 грн. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом безпідставно взято до уваги рахунок-фактуру, не досліджено, що автомобіль можливо було відремонтувати відхиляються апеляційним судом, оскільки являються голослівними та не підтвердженими жодними належними, допустимими і достовірними доказами, які б спростовували докази, надані позивачем. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачем не зазначено жодного пункту пошкодження, зазначеного у протоколі огляду транспортного засобу, з яким він не погоджується. Посилання в апеляційній скарзі, що у постанові про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності потерпілим зазначено іншого водія ОСОБА_2 , а він жодних заяв на відшкодування не подавав відхиляються апеляційним судом, оскільки ОСОБА_2 на момент ДТП був водієм пошкодженого автомобіля, а не його власником і страхове відшкодування виплачено позивачем страхувальнику, яким є ТОВ «ОТП Лізинг». Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Разом із тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат та стягуючи з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви, суд першої інстанції допустився помилки. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки відповідач, який являється інвалідом 2 групи (а.с.128), на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то позивачу необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений ним за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2684 грн. Ураховуючи наведене, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат необхідно скасувати. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року в частині стягнення судового збору скасувати. Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Арсенал Страхування» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений ним за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні. У решті рішення Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Судді