Ухвала КЦС ВС № 308/9966/17

Ухвала 06 серпня 2020 року м. Київ справа № 308/9966/17 провадження № 61-10838ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» до ОСОБА_1 про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» (далі - ПрАТ «Арсенал страхування») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми. Позовна заява мотивована тим, що 24 листопада 2015 між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бліцарт Продукціон» (далі - ТОВ «Бліцарт Продукціон») укладено договір страхування наземного транспорту, відповідно до умов якого страхова компанія взяла на себе зобов`язання компенсувати ОСОБА_2 будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_1 , його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). 10 жовтня 2016 року на Слов`янській набережній у місті Ужгороді Закарпатської області сталася ДТП за участю автомобіля марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля марки Toyota, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Згідно з повідомленням про ДТП (європротоколу), вказана ДТП сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля марки Toyota, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 . У зв`язку з вказаною подією вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження в ДТП, склала 50 480,30 грн. Відповідно до умов договору страхування ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» відшкодувало ТОВ «Бліцарт Продукціон» витрати на ремонт автомобіля в сумі 47 807,63 грн. Розрахунок був здійснений на основі рахунку станції технічного обслуговування (далі - СТО) за мінусом франшизи (2 672,68 грн). Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки Toyota, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» (поліс № АЕ/6145995 ), ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» має право зворотної вимоги до зазначеного товариства. 14 лютого 2017 року ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» було відшкодовано ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 28 936,20 грн. Враховуючи, що загальний розмір збитку, завданого застрахованому транспортному засобу, складає 47 807,63 грн, 05 квітня 2017 року ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» надіслано на адресу ОСОБА_1 претензію про відшкодування збитків у розмірі 18 871,43 грн (47 807,63 грн - 28 936,20 грн), але остання у добровільному порядку її не задовольнила. Посилаючись на вищевказане, ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 18 871,43 грн як відшкодування витрат, заподіяних позивачу. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 липня 2019 року (у складі судді Іванова А. П.) у задоволенні позову ПрАТ «Стразова компанія «Арсенал страхування» відмовлено. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року (у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Фазикош Г. В.) рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 липня 2019 року залишено без змін. 17 липня 2020 року ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Предметом позову у цій даній справі є відшкодування витрат, тобто ціна позову становить 18 871,43 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Разом з тим, касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак, доводи про те, що касаційна скарга ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» повинна бути прийнята Верховним Судом з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими. Посилання в касаційні скарзі на постанову Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 331/6395/18 (провадження № 61-15805св19) як на неоднакове застосування норм права не заслуговують на увагу, оскільки вказана справа не є подібною, бо містить різні фактичні обставини, що ґрунтуються на різних доказах. Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08, від 09 жовтня 2018 року). Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» до ОСОБА_1 про стягнення суми відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко