Постанова 4857 № 500/4275/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/4275/20 пров. № А/857/7953/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Затолочного В.С., Кухтея Р.В., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., представника відповідача Гукалюка Н.П., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - суддя (судді) в суді першої інстанції Баранюк А.З., час ухвалення рішення 12:11:27, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 24 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 09 січня 2019 року № 23116-17 про сплату податкового боргу на загальну суму 80897244,52 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головне управління ДФС у Тернопільській області 09 січня 2019 року надіслало податкову вимогу № 23116-17 про сплату податкового боргу станом на 08 січня 2019 року в загальній сумі 80897244,52 грн. Податковий борг виник внаслідок несплати позивачем грошових зобов`язань, визначених в податкових повідомленнях-рішеннях від 13 липня 2018 року № 00124791306, № 00124741306, № 00124831306, № 00124821306, № 00124811306, № 00124731306, № 00124781306, № 00124801306 та рішеннями про застосування штрафних санкцій № 0124751306 та № 0124771306. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 липня 2019 року відкрито провадження у справі № 500/2486/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вказаних вище рішень контролюючого органу від 13 липня 2018 року. Таким чином, в момент відкриття Тернопільським окружним адміністративним судом, 07 листопада 2019 року, провадження у справі № 500/2486/19 вказані податкові зобов`язання стали неузгодженими, внаслідок чого абсолютне значення податкового боргу зменшилося, тобто, в розумінні положень Податкового кодексу України відбулося його погашення та відкликання податкової вимоги. Однак, відповідачем не відкликано податкову вимогу і вона продовжує створювати обов`язки для позивача. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що податковим законодавством не передбачено визнання протиправною та скасування податкової вимоги з підстав неузгодження податкового зобов`язання при його оскарженні, у тому числі визнання протиправною та скасування податкової вимоги у випадках визначених статтею 60 Податкового кодексу України. Крім того, оскаржувана податкова вимога від 09 січня 2019 року № 23116-17 була надіслана позивачу правомірно, відповідно до вимог податкового законодавства та з моменту її надіслання породжувала правові наслідки. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що незважаючи на факт переривання податкового боргу та відкликання податкової вимоги в силу підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, вказана вимога продовжує порушувати його права, оскільки на її підставі заявлено позов про стягнення боргу, суд не вийшов за межі позовних вимог та не прийняв рішення про інший спосіб захисту прав з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. В судовому засіданні представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Тернопільській області 13 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 00124831306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 390676,25 грн; податкове повідомлення-рішення № 00124791306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичною особою за результатами річного декларування, на загальну суму 3227964,47 грн; податкове повідомлення-рішення № 00124741306, яким застосовано штрафні санкції на загальну суму 76777769,65 грн; податкове повідомлення-рішення № 00124811306, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 3160,26 грн; податкове повідомлення-рішення № 00124731306, яким застосовано штрафні санкції в сумі 1 грн; податкове повідомлення-рішення № 00124801306, яким застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн; податкове повідомлення-рішення № 00124781306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - військовий збір на загальну суму 268997,04 грн; рішення № 0124751306 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 28356,37 грн; рішення № 0124771306 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в сумі 170,00 грн. З метою погашення податкового боргу 09 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області ОСОБА_1 була надіслана податкова вимога № 23116-17. ОСОБА_1 не погоджуючись із вказаними рішеннями Головного управлінням ДФС у Тернопільській області звернувся до суду. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року відкрито провадження у справі № 500/2486/19, а ухвалою від 28 січня 2020 року, яку залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та сума непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно із пп. 19-1.1.22 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів. Пунктом 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Відповідно до п. 87.2 ст. 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. У пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України зазначено, що податкова вимога це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Згідно із п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Відповідно до п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається. Отже, Податковий кодекс України не містить обов`язку контролюючого органу повторно вручати платнику податків податкову вимогу у разі зміни суми податкового боргу. Податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів. При цьому, грошові зобов`язання які складають податковий борг, можуть змінюватись як кількісно так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатися відкликаною в розумінні підпункту 60.1.1 Податкового кодексу України, а у разі виникнення в майбутньому суми податкового боргу контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога. Щодо твердження позивача про те, що з моменту відкриття Тернопільським окружним адміністративним судом 07 листопада 2019 року провадження у справі № 500/2486/19 настали підстави для відкликання податкової вимоги, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Згідно із ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі. У випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі. У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу. У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду. Якщо нарахована сума грошового зобов`язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов`язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається). З матеріалів справи слідує, що оскаржувана податкова вимога винесена 09 січня 2019 року, а оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень від 13 липня 2018 року № 00124791306, № 00124741306, № 00124831306, № 00124821306, № 00124811306, № 00124731306, № 00124781306 та рішень про застосування штрафних санкцій № 0124751306 та № 0124771306 до Тернопільського окружного адміністративного суду було 07 листопада 2019 року. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 500/2486/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 13 липня 2018 року № 00124791306, № 00124741306, № 00124831306, № 00124821306, № 00124811306, № 00124731306, № 00124781306 та рішень про застосування штрафних санкцій № 0124751306, № 0124771306 залишено без розгляду. Вказана ухвала постановою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року залишена без змін. Отже, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 13 липня 2018 року № 00124791306, № 00124741306, № 00124831306, № 00124821306, № 00124811306, № 00124731306, № 00124781306 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0124751306 та № 0124771306 є правомірними, а сума грошового зобов`язання позивача не змінилася. Колегія суддів зазначає, що факт оскарження позивачем вищевказаних рішень та залишення таких рішень чинними за наслідками судового розгляду, не можуть бути підставою для визнання протиправною та скасування податкової вимоги, і не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні. Також, з матеріалів справи, а саме з інтегрованих карток платника податків за 2018-2021 роки позивача, слідує, що по платежу адмінштрафи та санкції (КБК:2108111103) податковий борг в сумі 0,78 грн нарахований відповідно до ст. 129 Податкового кодексу України за період з 31 липня 2018 року по 07 серпня 2018 року не погашений, а відтак податкова вимога № 23116-17 від 09 січня 2019 року вважається чинною(а.с.71-75). Крім того, як слідує з матеріалів справи у ОСОБА_1 виникла заборгованість зі сплати військового збору в сумі 5861,47 грн(а.с.79-81). 07 лютого 2019 року позивач задекларував зобов`язання зі сплати військового збору, проте в результаті невірного зазначення ОСОБА_1 коду бюджетної класифікації при сплаті зобов`язання з військового збору, що сплачується за результати річного декларування, у позивача виникла заборгованість(а.с.84-86). З облікової картки позивача слідує, що вказаний борг був зарахований 30 січня 2020 року (фактично погашений) на підставі заяви позивача про повернення (перерахунок) помилково та/або надміру сплачених коштів від 24 січня 2020 року. Відтак, у зв`язку із наявністю фактично не погашених зобов`язань, які складають податковий борг податкова вимога від 09 січня 2019 року № 23116-17 була надіслана ОСОБА_1 правомірно, відповідно до вимог податкового законодавства та з цього моменту породжувала правові наслідки. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для визнання протиправною та скасування вимоги від 09 січня 2019 року № 23116-17 відсутні. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі № 500/4275/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. С. Затолочний Р. В. Кухтей Повне судове рішення складено 29 липня 2021 року.